— Вона зовсім нова і наче на мене пошита!

Насіб бурмотів:

— Залиш. Не чіпай цих речей.

— Що, знову? — розсердилася сеньйора Саад де Кастро.— Її речі святі, чи як?

Потім вони поїхали в Агуа-Прету. Скнарість сестри нагадала Насібові про те, що він немало грошей витратив на сукні, туфлі, коштовності. Коштовності можна було віднести туди, де він їх купував, і повернути гроші з незначною втратою, сукні продати в дядьковій крамниці разом з двома парами новісіньких туфель. Це він має зробити. А втім, на якийсь час Насіб забув про це і навіть не наблизився до шаф.

Проте наступного дня після розмови з Мундіньйо він поклав коштовності в кишеню піджака, запакував у два згортки сукні і взуття і вирушив до ювеліра, а потім у дядькову крамницю. 

Про скляну змію 

Увечері, в непроглядних сутінках, тіні в лісах і на плантаціях какао ставали похмурими і таємничими, ніч надходила нехотя, немовби продовжуючи важкий робочий день. Фагундес і Клементе закінчили садити какао.

— Закопали в землю чотири тисячі какаових саджанців, щоб полковник ще більше розбагатів,— розсміявся негр.

— І щоб ми років за три змогли придбати тут ділянку,— відповів мулат Клементе, губи якого давно вже забули про усмішку.

Після невдачі з Арістотелесом Мелк накинувся на Фагундеса («Я думав, ти справді умієш стріляти, а ти, виявляється, ні на що не здатний»). Той вислухав усе це мовчки. (Що він міг сказати? Схибив, дідько його знає чому!) Винагороду Фагундес отримав мізерну («Я тебе найняв порішити його, а ти не влучив. Я взагалі міг би тобі не платити») і згодився взятися за цей підряд разом з Клементе. А свою невдачу він пояснив досить просто:  — Мабуть, ще не настав день його смерті. Кожний має свій день, який йому визначили там, вгорі,— Фагундес показав на небо.

Вони мусили вирубати десять тареф[80] лісу, випалити і викорчувати його, посадити по чотириста саджанців какао на кожній тарефі і протягом трьох років стежити за їхнім зростанням. Поміж деревами какао вони посадили для себе маніоку, кукурудзу, солодку картоплю, іняме. Цей невеличкий город годуватиме їх протягом трьох років. А потім за кожне дерево, що прийнялося, полковник заплатить їм по п'ятнадцять рейсів. За ці гроші Клементе мріяв придбати земельний наділ, щоб потім удвох закласти свою власну невеличку плантацію какао. Але яку ділянку поталанить придбати їм за ці гроші? Зовсім мізерний клаптик непридатної землі? Негр вважав, що, коли збройні сутички не відновляться, їм буде важко, дуже важко купити навіть таку ділянку. Їм не вдасться прожити на маніоці, кукурудзі, солодкій картоплі, айпіме[81]. Цього ледве вистачить на харчування. Але не вистачить для того, щоб поїхати в селище, переспати там з найдешевшою дівкою, влаштувати випивку і вистрілити разів кілька в повітря. Доводилось брати аванси у плантатора. В кінці трирічного терміну емпрейтейро одержували остаточний розрахунок, який інколи не сягав навіть половини оплати за працю. Чому припинились ці збройні сутички, які так добре розпочалися? Знову запанував спокій, про сутички навіть мови немає. Жагунсо полковника Мелка повернулися вдосвіта човном разом з Фагундесом.

Полковник спохмурнів, він теж розучився сміятися. Фагундес знав чому. І на плантації знали, вони почули про це в Кашоейра-до-Сулі. Донька Мелка, ця горда дівчина, яку Фагундес не раз бачив, закохалась в одруженого чоловіка і втекла із школи. Жінка — нікчемна тварина, що отруює життя. Якщо не дружина, то донька, сестра. Хіба Клементе не ходив тепер похнюпившись, не надсаджувався на роботі, не сидів ночами на камені біля порога мазанки, підвівши очі до неба? Таким він став з того дня, коли дізнався від Фагундеса, що Габрієла вийшла заміж за власника бару, що вона стала справжньою сеньйорою, носить на пальці обручку, вставила собі золотого зуба і має в своєму розпорядженні служниць.

Негр розповів, як йому вдалося втекти, про полювання на пагорбі, про те, як він перескочив через стіну, як зустрівся з Габрієлою і та врятувала йому життя. Вони випалювали ліс; від вогню розбігалися злякані тварини. Кабани, кайтіту[82], олені, тейу[83] і жаку[84], а також різні отруйні змії — гримучі, жерарака і сурукуку. Розчищати ліс їм доводилось обережно, бо в нетрях ховались змії, які, причаївшись, ладні були по-зрадницькому вкусити людину в першу-ліпшу мить. А їхній укус означав смерть.

Коли вони почали садити тендітні саджанці дерев какао, полковник покликав негра до себе. Стоячи на ґанку, він поляскував себе нагаєм по халявах чобіт. Цим нагаєм він одшмагав доньку, після чого вона й залишила родину. Полковник кинув на негра погляд, який після втечі Малвіни став задумливим і сумним, і роздратовано мовив:

— Готуйся, негре! Днями я знову повезу тебе в Ільєус. Мені потрібний буде там хлопець з гострим оком.

Чи не для того, аби вбити чоловіка, що вивіз його доньку? А там, можливо, і доньку? Вона була гордою, скидалася на святу. Але Фагундес не вбиває жінок. А може, знову почнуться збройні сутички? Фагундес запитав:

— Знову бійка? — І засміявся: — Цього разу я не промахнуся.

— Ти знадобишся мені в час виборів. Вони вже наближаються, і ми маємо перемогти бодай при допомозі зброї.

Добра новина після такого тривалого затишшя. Фагундес ще завзятіше взявся до роботи. Нещадне сонце пекло спину. Нарешті роботу було завершено, чотири тисячі саджанців посаджено в землю, де раніше простилався глухий праліс, сповнений жаху і таємниць.

Повертаючись додому, з мотиками на плечах, Клементе і Фагундес розмовляли. Темніло швидко, нічний морок розповзався по плантаціях, а з ним — різна гидота, блукали душі забитих у засідках ще з часів боротьби за землю. Моторошні тіні хиталися поміж дерев какао, сови розплющували свої очі-ліхтарі.

— Днями я знову поїду в Ільєус. Це непогано. В «Бате-Фундо» стільки жінок, і одна вродливіша за іншу. От погуляю! — Фагундес ляснув себе по животі.

— Ти поїдеш?

— Я ж розповідав тобі недавно, що полковник попередив мене. Будуть вибори, і ми переможемо кулями. Він звелів мені бути напоготові, скоро буде наказ виїздити.

Клементе ішов повільно, немовби щось обмірковуючи. Фагундес сказав:

— Цього разу я повернуся з грошима. Немає вигіднішої роботи, аніж та, що забезпечує успіх на виборах. Там і їсти, й пити — вдосталь. А потім влаштовується свято на честь перемоги, і гроші річкою пливуть до кишені. Можеш бути певний: цього разу я привезу рейси, і ми таки купимо клапоть землі.

Клементе зупинився на освітленій місяцем галявині, його обличчя було в тіні. Він попрохав:

— А ти не можеш поговорити з полковником, щоб він і мене взяв?

— Для чого? Адже ти не з хороброго десятка... Ти тільки й можеш обробляти землю, саджати і збирати какао. Навіщо тобі їхати в Ільєус?

Клементе, не мовивши б слова, пішов далі. Фагундес повторив своє запитання:

— Для чого? — І тут здогадався.— Щоб побачитись з Габрієлою?

Мовчанка Клементе була промовистою відповіддю. Тіні наростали...

— Що ти матимеш від того, коли побачиш її? Вона заміжня жінка і зараз стала ще вродливішою. Правда, незважаючи ні на що, вдачі своєї вона не змінила, розмовляє з нами, як і раніше. І все-таки навіщо вона тобі? Адже це все вигадки, які ні до чого путнього не призведуть.

— Я просто хочу подивитися на неї. Один-єдиний раз подивитись їй у обличчя, відчути її пахощі. Помилуватися її усмішкою, почути її мову.

— Вона не йде в тебе із думки. Ти тільки й мрієш про неї. Я помітив, що навіть про плантацію ти розмовляєш якось байдуже. І це з того часу, коли ти дізнався про її одруження. Навіщо вона тобі потрібна?

Скляна змія з'явилася прямо на стежці. При холодному місячному світлі її довге тіло блищало, вона була красивою, це нічне диво плантації. Клементе ступив крок уперед, опустив мотику і могутніми ударами розрубав скляну змію на три частини. Потім розплющив їй голову.