— Гадаю, що вони погодяться. Ви вже розмовляли з полковником?

— Спершу я хотів почути ваші міркування. У нього я буду сьогодні увечері.

З полковником Раміро домовитись було не так легко. Спершу старий був глухий до всіх доказів Атаулфо Пассоса, він був розлючений:

— Зайда, що не пустив коріння в нашому краї! Він же не має жодного дерева какао...

— Я також не маю, полковнику.

— Ви — інша справа. Ви тут уже понад п'ятнадцять років. Ви — людина поміркована, батько, ви сюди приїхали не задля того, щоб збивати з пантелику дівчат, не привезли з собою одруженого чоловіка, який би фліртував з нашими доньками, ви не хочете все тут змінити, не вважаєте, що все у нас тут нікуди не годяще.

— Ви знаєте, полковнику, що я стою далеко від політики. Я навіть не виборець. Я хочу жити в злагоді з усіма, у мене справи з тими і з іншими. Проте не можна не визнати, що в Ільєусі справді слід уже чимало що поміняти, адже колишні часи давно минули. Але досі хто більше од вас зробив для Ільєуса?

Гнів душив старого, він ладен був вибухнути, та останні слова оптового крамаря трохи заспокоїли.

— Так, хто більше од мене зробив для Ільєуса?..— повторював він слідом за Атаулфо,— Тут же був край світу, глухий закут, нерозроблена плантація, і ви маєте це пам'ятати. А сьогодні у всьому штаті немає такого міста, як Ільєус. Чому б їм не зачекати трохи, хоча б до того часу, поки я помру? Адже ж я стою вже однією ногою в могилі. Чим я заслужив таку невдячність на кінець життя? Що поганого я вчинив, чим скривдив цього сеньйора Мундіньйо, якого майже не знаю?

Атаулфо Пассос зніяковіло мовчав. В голосі полковника чулося тремтіння, це був голос старої людини, що відчуває свій близький кінець:

— Не думайте, я не проти того, щоб дещо змінити, дещо зробити по-новому. Але навіщо цей шалений поспіх, немовби нам залишилося жити кілька днів? Всьому свій час! — Перед Пассосом знову був господар краю, непереможний Раміро Бастос.— Я не скаржуся. Я звик до боротьби і не боюсь її. Сеньйор Мундіньйо вважає, що Ільєус почав існувати саме з того дня, як він сюди прибув. Він хоче закреслити вчорашній день, але зробити це нікому не під силу! Він зазнає жахливої поразки і дорого заплатить за цю авантюру... Я його поб'ю на виборах, а потім викину з Ільєуса. І ніхто мені не заборонить зробити це.

— В ці справи я, полковнику, не втручаюся. Єдине, чого я прагну,— це розв'язати питання виборів до Асоціації. Для чого ж і її вмішувати у ваші суперечки? Асоціація, поза всяким сумнівом, має стояти над політикою, її поле діяльності — економічні проблеми і проблеми торгівлі. Якщо вона почне прислужуватися політиці, вона попливе за течією. Чи ж варто витрачати зараз сили на казна-що?

— А що ви пропонуєте?

Атаулфо Пассос пояснив. Полковник Раміро Бастос слухав його, поклавши підборіддя на руки, схрещені на костурі, у нього було чисто виголене обличчя, вогники гніву поблискували в очах.

— Ну що ж, я не хочу, щоб сказали, буцімто я погубив Асоціацію. До того ж я дуже високо ставлю ваші заслуги. Не турбуйтеся, я сам все переповім кумові Малуфу. Але права віце-президентів будуть абсолютно рівні? Не вийде так, що один з них підкорятиметься другому?

— Ні в якому разі. Дякую, полковнику.

— Ви вже говорили з цим сеньйором Мундіньйо?

— Поки що ні. Спершу я хотів вислухати вас.

— Він може не погодитись.

— Якщо ви, господар міста, погодились, то чому це він має відмовитись?

Полковник Раміро Бастос усміхнувся, він, як завжди, був першим.

Так Насіб став четвертим секретарем Комерційної асоціації Ільєуса, а значить, товаришем Атаулфо, Мундіньйо, Малуфа, ювеліра Пімента та інших впливових людей, а серед них Маурісіо Каїреса і Капітана.

Над розв'язанням питання про кандидатуру офіційного оратора Атаулфо Пассосу довелося також немало поморочитись. Важко було умовити Капітана дати згоду на обрання його бібліотекарем, посада якого значилася останньою в списку. І хіба не Капітан був офіційним промовцем, оратором в гуртку імені 13 травня? І це тоді, як Маурісіо Каїрес не займав подібної посади в жодному товаристві. Але слід було зважити на чималі асигнування, призначені для бібліотеки, тому саме Капітан з його ерудицією, як ніхто більше, зміг би вибрати і укомплектувати книги. Ця бібліотека стала б тоді публічною міською бібліотекою, куди молодь і літні люди приходили б у вільні години, бо вона буде завжди відчинена для всіх мешканців Ільєуса.

— Даруйте! Даруйте! А Жоан Фулженсіо, а Доктор, вони ж цілком достойні люди...

— Але вони не кандидати. Доктор взагалі не член Асоціації, а наш дорогий Жоан не погоджується на жодну посаду... Ні, окрім вас, нам нікого призначити. Ви найкращий оратор міста.

Свято на честь новосілля і обрання нового правління Асоціації було варте того, щоб його побачити і про нього розповісти. В другій половині дня у великій залі, що займала увесь перший поверх і де мала розміститися бібліотека, відбулися урочисті збори (на другому поверсі розмістилися різні відділи і секретаріат). Вступ на посади нових членів правління було відзначено промовами і шампанським. Винятково заради цього свята Насіб пошив нового костюма. Яскравий галстук, блискучі черевики, діамант на пальці — його важко було відрізнити від полковників, власників фазенд.

Увечері відбувся бал з буфетом, який організував Насіб (Плініо Араса поширював скрізь чутки, немовби Насіб скористався із своєї посади, щоб побільше заробити, але це була чистісінька брехня). В буфеті був широкий вибір закусок і чималий набір вин, окрім кашаси. На стільцях попід стінами сиділи дівчата; мило усміхаючись, вони чекали запрошення до танцю. У яскраво освітлених кімнатах другого поверху дами і їхні кавалери, жваво розмовляючи, ласували солодощами і закусками Габрієли; всі зійшлися на тому, що навіть у Баїйї ніколи не влаштовували такого вишуканого свята.

Оркестр з «Батаклану» грав вальси, танго, фокстроти, військові польки. Цього вечора в кабаре не танцювали, адже всі полковники, комерсанти, експортери, молоді торговці, лікарі й адвокати зібралися в Асоціації. Кабаре було порожнім, лише кілька сонних жінок даремне чекали на відвідувачів.

В залі для танців старі і молоді жінки пошепки обговорювали одяг, коштовності й прикраси присутніх, передавали різні плітки про інтимні зв'язки, передбачали весілля. Чудова вечірня сукня Малвіни, виписана з Баїйї, справила скандальне враження і була всіма засуджена. Ні для кого в місті вже не було таємницею те, що інженер, котрий приїхав досліджувати бухту, одружений, хоча і живе окремо від дружини. Знали також про те, що вона невиліковно хвора і перебуває у психіатричній лікарні. Але це нічого не означало, все одно він не мав права задивлятися на молоду дівчину на виданні. Що він міг запропонувати їй, окрім безчестя? В кращому випадку вона стала б предметом міських пліток, оскільки йому ніколи не вдасться вступити в новий шлюб. І, незважаючи на це, Малвіна й інженер не залишали одне одного ані на хвилину, були найнерозлучнішою парою і не пропускали жодного ганцю. Ромуло танцював аргентинське танго краще, ніж покійний Осмундо. Малвіна, з розпашілим обличчям, на якому сяяли чудові очі, здавалось, марила наяву, вона мов пір'їнка літала в дужих руках інженера. Шепіт пробігав по рядах жінок, що сиділи попід стінами, піднімався сходами, заповзав у кімнати. Дона Фелісія, мати Ірасеми, пристрасної шатенки, що полюбляла фліртувати біля воріт садиби, заборонила доньці дружити з Малвіною. Вчитель Жозуе пив усі вина підряд і говорив навмисне голосно, удаючи байдужість і навіть бурхливу радість. Звуки музики вмирали на майдані, але вони все ж таки долинали до вікна Глорії, яка лежала з полковником Коріолано, котрий приїхав до міста з нагоди свята. На балах він не бував, це, казав він, розвага для молоді. Він віддавав перевагу розвагам у ліжку Глорії.

Мундіньйо Фалкан спустився в залу. Дона Фелісія підморгнула Ірасемі, тихо шепнувши їй.

— Сеньйор Мундіньйо поглядає на тебе. Мабуть, хоче запросити.