— Я тільки відповів на запитання, — одрізав Хосе Марія. — Маноло Пучадес — ще одна людина, окрім уже згаданих, котра могла б сколихнути життя моїх кузинок, надто ж Марії. Оскільки достеменно невідомо, чи він помер, я вважаю за свій обов'язок висловити таке припущення.

Вкотре вже запала мовчанка. Пліній вперше з симпатією поглянув на філателіста. Той, впершись борідкою в груди, качав у пальцях кульку з паперу.

Зрештою детектив знову забрав слово:

— Може, хтось із вас знає чи коли чув про одну пані з Томельйосо, яка ще з-перед війни мешкає на Карабанчель Альто і зветься Марія де лос Ремедіос дель Барон?

Ніхто не відповів.

— Донья Марія де лос Ремедіос дель Барон, — повторив він мов шкільний учитель, — що мешкає на Карабанчель Альто, в старому шале під назвою «Есперанса»… Ви, панотче?

— Ні. Вперше чую.

— А ви, доне Хосе Марія?

Той похитав головою і скептично запитав:

— А що має спільного та пані з нашою справою?

Дон Лотаріо аж нетямився від подиву. Виявляється, Пліній надавав неабиякої ваги візитові, який вони з Фараоном зробили Марії де лос Ремедіос. Це ще раз промовляло про професійне чуття його приятеля.

— Не знаю. Але її адреса записана в поспіху на обкладинці телефонної книжки. Доне Лотаріо, якщо ваша ласка, принесіть книжку, про яку йдеться.

Перша подивилася на запис кравчиня:

— Це дуже дивно, що вони, такі педантичні, призвичаєні до монастирського краснопису, таке набазграли.

— А втім, це письмо котроїсь із них, — запевнив сповідач, близенько піднісши книжку до очей. — Не скажу котрої, бо вони все роблять дуже схоже.

— Зроду вони не писали на абичому, — потвердила придверниця.

— То правда, — підхопила Гертрудіс. — Понад усе вони ставили лад. Знаю я і родину Баронів, випадало бачити їх у Томельйосо, але ніколи не чула, щоб мої панночки згадували про них.

— Отже, нічого дивного в тому, що вони могли записати цю адресу під час розмови телефоном, — якось відсторонено проказав Пліній.

Висловлювалися й інші міркування щодо запису на телефонній книжці та ймовірного зв'язку тієї пані зі справою, і коли Пліній завважив, що напруга спадає, а розмова стає млявою, він весело мовив:

— Гертрудіс! Філіжанки ти поставила, а де ж кава?

Першої хвилі Гертрудіс збентежилась, бо Пліній сам застерігав її не квапитися з кавою. Проте зметикувала, що так треба, й приграла йому, відказавши: «Так-так, ваша правда! От Цвіла голова!»

Вона вкотила до їдальні заставлений кавниками й цукерницями столик на коліщатках і заходилася наливати каву й молоко на смак і побажання кожного гостя, спершу жінкам і пастор] як її вчили.:

Коли каву було випито, всі почали позирати на Плінія з не висловленим запитанням у поглядах: «То що далі?»

Мануель Гонсалєс, шеф муніципальної гвардії Томельйосс добре розуміючи знудження присутніх, зумисне урочисто, з незворушним обличчям заходився розминати сигарету.

Гертрудіс поглядала на нього, придверниця струшувала з хустини неіснуючі крихти. Кравчиня поволі переводила свої заблукані очі з одного на другого. Сповідач ніяк не міг перебороті позіхи. Новільйо, не приховуючи нетерпіння, тарабанив пальцями по лощеній поверхні столу. Кузен Хосе Марія відверте нудьгував і, ритмічно похитуючись, не зводив очей з філіжанки. Пліній запалив сигарету, глибоко затягся і, випускаючи тютюновий дим носом і ротом, проказав безстороннім суддівським тоном:

— Хай товариство мені вибачить, але мушу затримати вас ще трошки, бо досі не сказав про найголовнішу причину нашого зібрання.

Кожен з присутніх наструнчився, готуючись до зводин. Пліній поправив вузол краватки й, пильно поглянувши на вс запрошених по черзі, сказав:

— Учора між третьою й восьмою годиною пополудні хтось із вас прокрався до цього помешкання і щось забрав з потайника.

Повідавши це, він примружив очі, котрі, здавалося, не дивилися на когось зосібна, але бачили всіх зразу.

Слова шефа поліції справили належне враження. Від такого звинувачення багато хто відчув неприємний холодок поза спиною.

— Чому ви гадаєте, що то був один з нас? — спитав сповідач.

— Наскільки мені відомо, тільки присутні тут, принаймні хтось із присутніх, знав, де зберігається ключ од потайника, що в ньому лежить і що в цей час мене тут не було.

— Але як проникли в помешкання?

— Не знаю. Наскільки мені відомо, існує три ключі. По одному мала кожна з сестер, скоріше за все, вони забрали їх з собою, а третій ключ зберігався в придверницькій «про всяк випадок». Тепер він у мене. В будь-якому разі немає жодного сумніву, що двері не вибиті.

— Дозвольте, якщо ваша ласка, поставити ще одне запитання? — озвався пастор.

— Прошу.

— Звідки вам відомо, що тут хтось побував і порпався в потайнику?

— Бо я працюю в поліції, панотче… Тож я мушу бачити те, чого не бачать інші. А розповідати подробиці, ви вже мені даруйте, я не буду.

— Ви маєте на те безперечне право. А чи відомо вам, що саме взято з потайника?

— Ні. Щиро кажучи, не знаю, чи взагалі щось узято. Але, зважаючи на обставини, сам цей факт має велике значення.

— Ясна річ.

— Може, хтось із вас знає, в кого є четвертий ключ од помешкання? — несподівано спитав Пліній.

— Хіба доконче його мати? — заявив авторитетним тоном майстрового Новільйо. — Ключ дуже легко підробити. Гадаю, ви це знаєте незгірше за мене.

— Це ще більше ускладнює ситуацію.

— Так ось чому ви питали мене вчора, чи ніхто не піднімався нагору? — зметикувала придверниця.

— Так.

— І мене питали, — підхопилася Гертрудіс. — Але я приходжу лиш за викликом або попередньою домовленістю.

Ніхто не звернув на неї уваги — кожен був зайнятий собою.

Пліній зробив рішучий жест.

— Отже, добродії й добродійки, не гаятимемо часу. Особа, котра учора побувала в помешканні, залишила подекуди свої відбитки пальців. Експерти з бюро кримінальних розслідів вже взяли їх. Те, що ми допіру пили каву, було не тільки люб'язністю Гертрудіс, але й мало на меті зняти відбитки пальців кожного з вас на філіжанці, блюдці чи ложечці. Якщо ми зараз не з'ясуємо особу невідомого гостя, доведеться звернутись до департаменту безпеки, й за кілька годин я матиму найпевнішу відповідь.

Почувши таке, ніхто не міг повстриматись од недовірливого погляду на свою філіжанку, немов ті сліди можна було побачити на голе око.

— Якщо ваша ласка, доне Лотаріо, вкладіть кожну філіжанку разом з блюдцем і ложечкою в наготовані конверти.

Ветеринар хутко підхопився, добув з буфетової шухляди великі конверти і, послуговуючись серветкою, заходився збирати зі столу філіжанки й дбайливо складати в конверти із зазначеним ім'ям.

— Зачекаймо, поки впорається дон Лотаріо. Якщо ніхто не признається, зібрання будемо вважати закінченим.

Ветеринар тим часом заклеював конверти й акуратно розкладав їх на буфеті.

Панувала мовчанка. Хто палив. Хто прикипів очима до дона Лотаріо. Придверниця зітхала. Гертрудіс щось бурчала собі під ніс, а кравчиня закам'яніла мов статуя.

Невдовзі всі філіжанки, окрім тих, що з них пили Пліній і дон Лотаріо, були в конвертах. Ветеринар сів на своє місце біля шефа. Нарешті сповідач почав нетерпляче тарабанити пальцями по стільниці й, почуваючись вищим за всякі забавки з відбитками пальців, сказав:

— Якщо ви не заперечуєте, добродію Мануелю, я піду собі. Завжди до ваших послуг. Ласкаво прошу повідомити мене про результати розслідів. Мені це дуже цікаво.

— З великою приємністю, і перепрошую за завданий клопіт. Але я мусив сповнити свій обов'язок.

— Нема мови.

Задерши голову, він поважно вийшов.

— Отже, всі вільні, — підвівся Пліній.

Гості засовали стільцями й один за одним, окрім Гертрудіс, мовчки й похмуро подалися до виходу.

Пліній і дон Лотаріо зайшли до кабінету й сіли у фотелі — один навпроти одного. Обидва мовчали, дещо розгублені.

— Чи не принести вам пива? — спитала Гертрудіс, просунувши голову в двері.