НЕДIЛЯ,

в яку ми добре снiдаємо

й розмовляємо про Зiгфрiда.

Цього дня перевiршовано

останню пригоду Геракла

й розказано iсторiю прадiдуся-омара.

Потiм ми знайомимося з особливо

любим прадiдусевi героєм.

Закiнчився цей день незвично.

Другого дня вранцi стiл просто вгинався вiд наїдкiв: по-перше, була недiля, а по-друге, вернулися ж нашi моряки. Тут було й квасне, й солоне -- на моряцький смак, були смаженi й маринованi оселедцi, й шинка, й гострий сир розмаїтих гатункiв; були, як i кожної недiлi, й солодощi кекс Iз родзинками, всяке повидло, зiрочки з корицею i вчинянi коржики.

Надворi стояла холоднеча. Вiяв пронизливий вiтер, зривався навiть рiденький снiг. А в нашiй оселi панували тепло й затишок.

Це була остання недiля перед рiздвом. Весь острiв пропах духом анiсових коржикiв i зiрочок з корицею.

У всiх у нас був пречудовий настрiй, i горiшня бабуся з нагоди недiлi не обурювалася, що за снiданком усi розмовляли, та ще й про поетiв i героїв, про оповiдки й балади. Вона навiть сама докинула кiлька влучних реплiк про героїв. Тiльки в одному й не можна було переконати вона, як i долiшня бабуся, вважала принца Зiгфрiда, з його шапкою-невидимкою i чарiвним мечем, за найбiльшого героя в свiтовiй iсторiї.

-- А який iз нього був красень! Просто диво! -- казала вона. Горiшня бабуся, звичайно, вважала, що герої неодмiнно мають бути красенями.

На це прадiдусь добродушно зауважив, що вiн, мовляє, аж нiяк не проти героїв-красенiв, але, на жаль, краса й героїзм зовсiм не пов'язанi мiж собою.

-- Коли мiж мужнiм серцем i вродою є якийсь зв'язок, -- додав старий, -- то вiн занадто таємничий, i його так собi просто не поясниш. А щодо Зiгфрiда, люба Маргарето, то вiн, безперечно, був дуже вродливий юнак i вмiв добре фехтувати й гарцювати на конi. Але героєм, здається менi, Зiгфрiд не був.

-- Що? -- вигукнула горiшня бабуся. -- Зiгфрiд не був героєм? Чи ви часом не хочете бути розумнiшим за наших славетних давнiших поетiв? Хiба ж ви не знаєте отого чудового вiрша про Зiгфрiда?

-- Та щось таке пригадую, -- хитрувато сказав прадiдусь. -- А може, ти його пам'ятаєш?

-- Звiсно, пам'ятаю.

Коли йшлося про її iдеали, горiшня бабуся ладна була на все, навiть на декламування вiршiв.

Отож ми й почули в її виконаннi всiм нам добре вiдомий вiрш Людвiга Уланда

Меч Зiгфрiда

Був Зiгфрiд гордим юнаком,

В дорогу вирушив смерком.

Сидiти в замку не схотiв -

У бiлий свiт орлом летiв.

У стрiчних рицарiв, як слiд, -

Крицевий меч, надiйний щит.

А в юнака -- ох, жаль який! -

Замiсть меча дубовий кий.

У темнiм лiсi ще здаля

Вчув Зiгфрiд молот коваля.

Аж ось i кузня. Добру сталь

В огнi яснiм кує коваль.

-- О мiй ковалю, брате мiй,

Хай буду я пiдмайстер твiй.

Ладен не спати уночi -

Навчи кувати яснi мечi!

Пiдмайстер молот тiльки взяв -

Ковадло в землю увiгнав.

Залiзо на ковадло клав -

Геть розбивав, аж лiс стогнав.

-- Стривай, ковалю, не переч! -

Скував юнак довженний меч.

I став з мечем в усiй красi.

-- Тепер я рицар, як i всi!

Драконiв, велетнiв-нечем

Усiх поб'ю з отаким мечем!

Остання строфа в горiшньої бабусi пролунала просто-таки мов удар грому. Тепер вона переможно, з викликом дивилася на прадiдуся.

А Старий Хлопчак усмiхнувся й мовив:

-- Цей вiрш, люба Маргарето, доводить саме те, що я хочу сказати: Зiгфрiд -- не герой, а просто дуже добре натренований хлопець.

-- Натренований? -- проказала бабуся, насупившись.

-- Атож, натренований у мистецтвi двобою, й годi. Як хочете, я вам проiлюструю це вiршем.

-- Чиїм вiршем? -- ущипливо спитала горiшня бабуся. -- Славетного поета чи вашим власним?

-- Моїм, -- скромно сказав прадiдусь. -- Може б, ти все ж таки його послухала, Маргарето?

-- А де ж я дiнуся? -- зiтхнула вона.

I прадiдусь -- куди тихiше, нiж горiшня бабуся, аж нiяк не театрально, -- прочитав нам свого вiрша:

Юний Зiгфрiд

Про Зiгфрiда гадає всяк:

"Ото герой! Ото смiльчак!"

I, певне, дивним здасться той,

Хто скаже: Зiгфрiд не герой.

Але подумать прошу я:

Був Зiгфрiд сином короля,

Мав королiвський родовiд

I меч найкращий на весь свiт.

Коли летiв до бою вiн,

То був пiд ним найкращий кiнь.

Його розвiдник i гонець

Був перший-лiпший горобець.

Бо знав вiн мову горобцiв,

Косуль, i ланей, i зайцiв.

Пiд шапку-невидимку вмить

Сховатись мiг, коли скортить.

А ще дрiбничка отака:

Не брала зброя юнака:

Скупавшися в настої трав,

Вiн миттю невразливий став.

Було йому -- i в цьому суть -

За iграшки героєм буть.

Вiн тренував геройський хист,

Немов шахiст чи тенiсист.

Але ж геройства там нема,

Де натренованiсть сама.

Виходить, славний Зiгфрiд той

Був майстер спорту, не герой.

Горiшнiй дiдусь, дядько Яспер i дядько Гаррi старанно вминали снiдання, i я помiтив, що вони не хочуть нiчого казати, поки не вислухають думки горiшньої бабусi. I вона не забарилась її висловити -- цього разу незвичайно мирно й лагiдно:

-- Вiдомий поет, -- сказала вона, -- називає Зiгфрiда героєм i доводить це вiршем на тринадцять строф. А вам, тату, щоб довести, що Зiгфрiд не герой, треба було аж чотирнадцять строф. Чи не здається вам, що це кумедно?

-- Нi, Маргарето, -- й собi лагiдно вiдповiв прадiдусь. -- Менi здається, що це цiлком природно. Хто висловлює твердження, скажiмо, про те, що Зiгфрiд -- герой, той може викласти його стисло, без особливих пояснень, як, наприклад, пан професор Уланд у своєму вiршi. А хто хоче його спростувати, той мусить за допомогою низки логiчних доказiв грунтовно доводити хибнiсть цього твердження. Я й так дивуюся, що мiй вiрш вийшов довший вiд Уландового тiльки на одну строфу.

Прадiдусь зiперся на стiл, з натугою пiдвiвся й, поволi походжаючи вiд столу до дверей i навпаки, додав:

-- Твердити щось зумiє кожен йолоп, -- хоч я цим зовсiм не хочу сказати, нiби пан професор Уланд був йолоп, -- а спростувати твердження -- на це вже треба кебети. Нам iз Хлопчачком доводиться добряче ворушити мiзками, щоб одне по одному спростовувати всi бездумнi давнi твердження щодо героїв.

Зненацька прадiдусь спинився, здивовано подивився на нас i запитав:

-- Що сталося? Чого це ви в мене втупилися?

-- Того, що ви ходите, прадiдусю, -- сказав я.