Та саме тодi ми зустрiли моїх долiшнiх дiдуся з бабусею, що, як звичайно в суботу по обiдi, вийшли погуляти на причал; вони спитали мене, як там прадiдусь, i я сказав, що непогано, а потiм вони запросили нас iз Джоннi до себе на каву з пирогами.

Тепер я iнколи думаю: як це я за тих часiв на островi з'їдав такого їжi, випивав стiльки всiлякого питва, досхочу розкошував усякими ласощами -- й не зробився круглий, мов кавун? Мабуть, вiд цього вберегло гостре морське повiтря й те, що влiтку я разiв по десять-- дванадцять на день пiрнав у море. Бо тодi, чотирнадцятирiчним, я був чиста тобi тичка.

Вiчна проблема -- як спекатися Джоннi, щоб повiршувати, -- цим разом розв'язалася щасливо: Джоннi хтось запросив на iменини. (Певне, його там знов пригощали пирогом.) Отож я, подякувавши долiшнiм дiдусевi з бабусею, знов подався на Трафальгарську вулицю й мерщiй побрався на горище до прадiдуся. Вiн тим часом устиг вiдпочити й тепер сидiв у своєму крiслi на колесах i писав щось на зворотi шпалери.

-- Що ви пишете? -- запитав я.

-- А що ж як не баладу, Хлопчачок? Я щойно почав. Може, й ти до мого товариства?

-- То яка в нас сьогоднi тема, прадiдусю?

-- Не зламатися, Хлопчачок, витримати бiду, зцiпивши зуби. Я перевiршовую один подвиг Геракла. Його ще нема в чорному зошитi. Напиши-но й ти якусь баладу про витримку.

-- Спробую, прадiдусю.

Я скинув светра, бо тут, на горищi, в добре натопленiй кiмнатчинi, було в ньому жарко, взяв теслярського олiвця, що лежав напохватi, й написав на розгорнутому сувої шпалери, посерединi: "Вiллi-Тримайсь. Балада".

Я ще не мав анiякiсiнького уявлення, хто, власне, цей Вiллi-Тримайсь, але, придумавши йому iм'я, бачив його перед собою все виразнiше, -- аж поки справдi почав писати баладу й скiнчив її навiть ранiше вiд прадiдуся.

Коли й старий поклав свого олiвця, то спитав:

-- Ти спершу придумав назву, а тодi вже написав баладу, еге ж?

Я кивнув головою.

-- Багато хто з поетiв так робить, Хлопчачок. Ану ж чи впорався ти з своїм завданням? Прочитай менi.

I я прочитав:

Вiллi-Тримайсь. Балада

Зiбрався десяток

Невтолених хлоп'яток -

Зробили тунель у пiску

I, радi-веселi,

В своєму тунелi

Пролазили аж до смерку.

Всi й гарнi, i смiлi,

Хiба тiльки Вiллi

Не дуже-то вродою взяв...

I лiз вiн останнiй,

Коли на смерканнi

На спину пiсок йому впав.

Важкою вагою

Налiг i дугою

Хлопчину, мов скiпку, прогнув.

Та вдержався Вiллi,

I в тiй-таки хвилi:

-- Тунель завалився! -- гукнув.

Вони реготали,

Вони не вертали

("Яке, ще й лякає, диви!").

А вiн через силу:

-- Мене привалило,

Пiд низом пролiзете ви.

Вони, помертвiлi,

Повзли попiд Вiллi

("Ой спино моя, не зламайсь!").

Ось третiй... ось п'ятий -

Вилазять хлоп'ята, -

А четверо:

-- Вiллi, тримайсь!

Як вилiз i п'ятий,

Пiсок став сповзати...

-- Скорiше, скорiше, не гайсь! -

У темнiй задусi

Луною у вусi

Нажахане:

-- Вiллi, тримайсь!

Тримався щосили,

Та не пощастило -

Бубухнув пiсок, i вп'ятьох

З великого страху

Вони, бiдолахи,

У темрявi скрикнули:

-- Ох!

Та зверху завзято

Метнулись копати,

Немовби почули те "Ох!".

Не сiли, не стали -

Копали й копали -

З пiску визволяли п'ятьох.

Однi лопатками,

А решта -- дрючками

Копали, аж берег дрижав...

I -- ось вони! Цiлi!

Ото тiльки Вiллi

Два мiсяцi в гiпсi лежав.

А хлопцi носили

Гостинцi й просили:

-- Цукерками, Вiллi, займайсь!

I Вiллi займався,

I Вiллi всмiхався, -

Тепер вiн був Вiллi-Тримайсь!

Прадiдусь трохи помовчав, а тодi сказав:

-- Iз своїм завданням ти впорався, Хлопчачок! Маємо нового героя. I подвиг цього юного героя куди значнiший, нiж твоє спускання тросом. Вiллi й не думав учинити якесь геройство, але багато витримав i врятував життя своїм товаришам. Гарна твоя балада, Хлопчачок!

-- Дякую, прадiдусю! А тепер прочитайте менi свою баладу про Геракла.

-- Залюбки, Хлопчачок!

Вiн, як звичайно, поправив окуляри, як звичайно, прокашлявся й почав читати:

Балада про Геракла й лань

Геракл у днi старовини, -

Як з мiфiв нам вiдомо, -

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Одного разу (ти поглянь,

Як бавляться тирани!)

Цар загадав зловити лань

Премудрої Дiани.

Смiялись люди:

-- Чули ви?

Ото несамовитi!

Ну спробуй те звiря злови,

Що найпрудкiше в свiтi!

Та не зважав герой на смiх

Чи погляди похмурi, -

Як стiй побiг, побiг, побiг

Крiзь вiтер, дощ i бурi.

Ладен був бiгти цiлий вiк

(Оце герой, нiвроку!), -

Незчувся й сам, як перебiг

Пiвсвiта за пiвроку.

Минав лани, дзвiнкi ключi,

Яснi долини й пущi,

Удень, увечерi, вночi -

Все бiг, дедалi дужче.

Не спочивав, не їв, не спав,

Бiг без кiнця i краю.

-- Чи хоч-не-хоч, -- герой гукав, -

А я тебе спiймаю!

I все бiжи, бiжи, не стань!..

Та врештi пiд горою

Вiн захопив заснулу лань

Вечiрньою порою.

Здобув без пострiлу звiря

I вмить, забувши втому,

Повiв до нелюда-царя,

У Грецiю, додому.

Довiв герой, як бачиш ти:

Всi злигоднi, все горе,

Несхибно йдучи до мети,

Завзятий переборе!

Вислухавши цю вiршовану Гераклову пригоду, я сказав:

-- Мабуть, немає такого геройства, прадiдусю, якого б не вчинив Геракл? Але й iншi нашi герої, по-моєму, не менш славнi: Одержимий кондитер, або клоун Пепе, або Енрiко в Мексицi. Вони менi навiть якiсь ближчi.

-- Менi також, Хлопчачок, -- усмiхнувся прадiдусь. -- Навiть твiй Вiллi-Тримайсь для мене ближчий, нiж Геракл, але ж так воно й має бути, голубе! Герой, якому пам'ятником є сузiр'я, мабуть, i сам повинен бути такий простий, величний i далекий, як зiрки. Вiн -- це взiрець. А решта -- просто люди.

-- А великi взiрцi -- не для маленьких кiмнаток, -- засмiявся я, бо й цього разу, тiльки-но ми почали розмову про Геракла, нам її перебили: дядько Яспер прийшов кликати нас до вечерi.

Коли багато їси (а як припливав наш катер, у горiшньої бабусi завжди їли годинами), то скоро починає хилити на сон. Тому цього суботнього вечора ми заранi порозходилися по кiмнатах, -- хто в яку, -- лягати спати. Навiть дядько Гаррi, наш опiвнiчник, i той пiшов разом зi мною до нашої з ним спальнi. Щоправда, менi довелося там докладно розповiсти йому, про що ми сьогоднi мiркували й вiршували з прадiдусем. Усе те його так розворушило, що вiн, вислухавши мою розповiдь, спитав, чи я вже втомився й хочу спати, чи, може, ще послухаю одну iсторiю. Iсторiю про витривалiсть i терпiння, в якiй вiн сам брав участь.