Вечорiло. Сонце червоно-вiтряно сховалося за Полтавським шляхом, криваво-червонi сутiнки впали на землю. Дмитро Iванович занепокоєно подумав: "А де зараз Василь Кирилович? Чи пiде сьогоднi у нiчний рейд?" Тепер старший Пiдпригорщук не йшов йому з думки. Коваль весь час нiби ходив за ним тiнню i на роботi, i вдома охоронцем, який пильнує, щоб вчасно запобiгти трагедiї...
3
Коли полуднева спека спала, Дмитро Iванович рушив до сiльради познайомитися з головою. Мав на метi, не розкриваючи своїх карт, довiдатись, хто з мешканцiв села тримав вогнепальну зброю. Вiн не знав, що за людина виселчанський голова сiльради Полiщук i як з ним доведеться говорити, але покладався на своє вмiння знаходити спiльну мову з людьми. I у даному випадку йому було досить того, що немолодого голову сiльради, незважаючи на те, що вiн був людиною прийшлою, Пiдпригорщуки в один голос хвалили.
На дверях невисокого ошатного сiльрадiвського будинку, обсадженого молодими липами i прикрашеного бiля ганку квiтковою клумбою, Коваля мало не збив з нiг округлий товстун, який вибiг назустрiч з таким обличчям, наче пiк ракiв. Очi його палали.
- Одна компанiя! - вигукнув вiн, оминаючи Коваля, щоб не наштовхнутися. - Одна шатiя-братiя! Кого хочуть судять, а кого милують! Та я їх виведу на чисту воду! Запам'ятають мене, ох як запам'ятають!
I раптом, зрозумiвши, що волає до чужої, незнайомої людини, обiрвав свої ламентацiї i кинувся через двiр на вулицю.
Дмитро Iванович провiв його поглядом i увiйшов у будинок. Побачивши у коридорi дверi з табличкою "Голова сiльради", постукав.
За полiрованим столом сидiв лiтнiй, Ковалю здалося, ще дужче, нiж вiн сам, посивiлий чоловiк. Вiн потирав долонею лоба, немов проганяючи з голови щось нiсенiтне. Полковник подумав, що вiн, певно, ще не опам'ятався пiсля бурхливої розмови з товстуном.
Помiтивши незнайому людину, голова сiльради забрав руку вiд лоба i кивнув Ковалю на стiлець.
Федiр Опанасович Полiщук, як вiдрекомендувався виселкiвський голова, не знав Дмитра Iвановича. Вiн прибув у Кобеляцький район пiсля вiйни, коли той уже служив у мiлiцiї далеко вiд рiдних мiсць. Проте про iнспектора Коваля вiн чував i тепер не вiдразу повiрив, що перед ним сидить сам славнозвiсний сищик, про якого серед землякiв ходили легенди. Вiн то з одного, то з другого боку приглядався до гостя, ще не наважуючись попросити документи та уже задовольняючи свою цiкавiсть. Здається, помацав би полковника, щоб пересвiдчитися в реальностi того, що вiдбувається в його кабiнетi.
Спочатку було стривожився: яка пригода привела полковника у Виселки, але Коваль вiдразу запевнив, що вiдпочиває у знайомих i, скiльки йому вiдомо, серйозних правопорушень у Виселках не сталося.
- Звичайно, - заспокоєно пiдтвердив Полiщук, - якiсь там порушення трапляються. Ще не вивелися дрiбнi крадiжки у полi, на фермах, та ми з цим активно боремося. Апарати теж виявляємо, вживаємо i виховних, i адмiнiстративних заходiв. Самогоноварiння майже повнiстю викорiнили. На сходi ухвалили оголосити Виселки безалкогольними. Заборонили продаж горiлки та вина у сiльпо. Понад вiсiмдесят апаратiв люди добровiльно знесли у сiльраду i тут же прилюдно знищили...
- А скiльки дворiв зараз у Виселках?
- Сто сiмнадцять. У бiльшостi з них погулював зелений змiй, зiтхнув Полiщук. - Нiяк не могли його подолати... Ну, а як з'явився закон, стало легше. Кому охота проти закону йти. Хоч знайшлося кiлька порушникiв, примудрялися ховатися там, де нiколи не подумали б... Та наших дружинникiв не просто обдурити. I у копанцi, в лiску знайдуть. Механiзатор Василь Пiдпригорщук, є такий, командує ними. Бойовий чоловiк, - тут голова, наче щось неприємне згадавши, поморщився i зам'явся, - хоч часом i перегинає.
- I сам порушує?
- Та нi, вiн не п'є. Але... ось зараз перед вами прибiгав один чоловiк, Бондар на прiзвище, - смутно промовив Полiщук i на мить замовк, немов вагаючись, чи варто забирати увагу такої людини, як полковник Коваль, дрiбницею. - Мати у нього злiсна самогонниця. Варила на продаж. Штрафували раз, другий, а потiм судили, два роки дали, правда, без конфiскацiї... Якраз командир дружини найбiльше їм i дошкулив. Вони, як усi, принесли апарат, здали, а потiм Пiдпригорщук у них другий знайшов, у пiдпiллi хати варили. Сам Бондар викрутився, там усе мати порядкувала. От баба i загримiла. - Полiщук на хвильку замовк, стягнувши густi, уже кошлатi брови над перенiссям. - А тепер цей Бондар прибiг до мене iз заявою: мовляв, цiєї ночi, коли Пiдпригорщук чергував, вiн прийшов до сiльради i сказав йому, що сусiдка, Текля Галушка, вигнала самогон. Василь Кирилович узяв понятих i вирушив до тiєї жiнки. Не знайшли нiчого: нi апарата, нi закваски, нi самогону. Так Бондар оце сьогоднi прибiг, кричить, що баба Текля дала Пiдпригорщуковi хабара, бо вiн, Бондар, точно знає, що в неї є самогон... Не дуже менi у це вiриться, - похитав головою Полiщук. - Ясно, що Бондарi лютi на командира дружини i шукають, як помститися, але перевiрити заяву треба, - зiтхнув голова сiльради. - Я йому сказав, що перевiримо, але зауважив, що менi вже набридли його постiйнi скарги та доноси на Пiдпригорщука, i якщо виявиться, що вiн знову збрехав, то доведеться узятися не до Пiдпригорщука, а до нього...
- Того Бондар вискочив вiд вас як опечений, - посмiхнувся полковник. - Мало з нiг мене не збив.
Голова сiльради засмiявся:
- Я цьому "правдолюбцю" нагадав i про другий апарат, що в них знайшли, i про те, що вiн iз матiр'ю не тiльки Виселки споював, а й до поїздiв на станцiю Лiщинiвку возив свою отруту. Матiр посадили, а йому обiйшлося, бо вона усе взяла на себе...
- Є, виходить, лютi вороги у командира вашої добровiльної дружини, - пiдсумував Коваль. - А що ж дiльничний iнспектор?
- Є такий лейтенант. Але в нього територiя - Люксембург плюс Лiхтенштейн та ще й князiвство Монако на додаток - за день не об'їдеш, за Виселки вiн бiльш-менш спокiйний, дружина у нас мiцна... Ну, а у командира її, звичайно, вороги є. Але друзiв бiльше, тi, що йому допомагають... Василю Кириловичу, розумiємо, нелегко, адже громадську дiяльнiсть сполучає з основною роботою... I коли вiн тiльки встигає, передовий механiзатор, з вимпелом не розлучається. За ним люди йдуть, депутатом сiльради обрали... Нiчого, наведемо повний порядок. Найважче з отими, що на схилах понад Ворсклою одрубно живуть. Наче по фортецях.