Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.
8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ
Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр.
Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
Так, це був магнiт!
Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина.
Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясусться!
Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки.
Аж раптом сталося диво дивне.
З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
- 4пi-ер-квадрат!
I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався:
- Небреха!
А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.
9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ
Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу цивiлiзацiу.