Образцовое решение вопроса Шевченко видит в деятельности гайдамаков. Так же, как они в 18 веке, нужно восстать против новых палачей. Палачи - это паны и новые ляхи (т.е. москали). В стихотворении "Холодный Яр" (1845) читаем:
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тоді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом -
Одностайно стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду: що їм діяти
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає.
І на Умань позирає,
Гонту виглядає.
Кобзарю необходимы новые Гонта и Железняк (предшественник матроса Железняка). Ему нужны новые гайдамаки. Тем, кто считает старых гайдамаков разбойниками и ворами, Шевченко дает достойный отпор:
Не ховайте, не топчіте
Святого закону,
Не звіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою війною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу, і шкуру
За отечество!… Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче ледащо!
"Гайдамаки не воины -
Разбойники, воры.
Пятно в нашей истории…"
Брешеш, людоморе!
Чтобы "людомор не брехав", дадим слово другому - самому автору поэмы "Гайдамаки" (1841). Шевченко позже вспоминал о том, как в Академии художеств в мастерской Карла Брюллова "задумывался и лелеял в своем сердце Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков". Эти последние убивали поляков и евреев, мужчин и женщин, маленьких детей и стариков. Их "подвиги" описаны в разделе поэмы "Бенкет в Лисянці":
Найшли льохи, скарб забрали,
У ляхів кишені
Потрусили та й потягли
Карати мерзенних
У Лисянку…
… Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров'ю червоніє.
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричать: "Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!"
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду;
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались, - не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
"Кари ляхам, кари!"
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
"Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море…мало моря…"
Или раздел "Гонта в Умані":
Минають дні,минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти -
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Ніде не чуть людської мови;
Звір тільки виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали,
Вовків ляхами годували,
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі…
Не спинила хуртовина
Пекельної кари:
Ляхи мерзли, а козаки
Грілись на пожарі.
…Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть: а згадаєм -
Так було і в Трої.
Так і буде.
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть - земля горить,
Кров'ю підпливає.
Ну уж, если в Трое "так було", то нам не годится отставать от эллинов-язычников. У нас будет так же. Или похуже (страшен украинский бунт, бессмысленный и беспощадный). Хотя куда уж хуже? В Умани, например, была католическая школа. Так