1

Ольга не знаходила собі місця.

Як на лихо, покриття в Шацьку було не дуже добре. Можливо, зайти в мережу з комп’ютера реальніше й швидше. Телефон не тягнув. Вдавалося заходити на сайти новин, читати дописи в соцмережах, навіть відповідати. Але працювати з купою інформації, яку отримала раптом, у таких умовах було важкувато. Мобільний інтернет працював, як хотів. То раптом пришвидшувався, то ставав повільнішим, а то взагалі завмирав, зависав, і тоді Ользі доводилося роздратовано стукати пальцем по дисплею. Так, наче це оживить і пожвавить процес.

Тим не менше, за кілька годин їй пощастило відкрити й прочитати всі надіслані повідомлення. Також зробила важливішу справу: додалася до групи. Потім переписала в записник ніки із закритої групи. Цікаво, що на аватарках вони майже не розміщали власних фото, ховаючись за котиками, ведмедиками чи квіточками або взагалі якимись інфернальними картинками.

Проте Ольга все одно вирішила не відступати від придуманого на ходу плану. Спершу збиралася відсіяти тих, хто позитивно відгукувався про той самий дивний паралельний світ, куди закликали зазирнути новачків. Потім встановити з ними контакт через Фейсбук. До всього зацікавила інформація від невстановленого поки модератора групи: шанси мають лише ті, хто веде здоровий спосіб життя. Не п’є, не курить, не має хронічних захворювань, не переносив операцій, серйозніших за апендицит. Її Яна цілком відповідала цим вимогам, на відміну від Євгена Заплави. Той курив і, здається, випивав, хоч не так уже й багато, якщо вірити його батькам.

Але за складом свого характеру, за сформованим світоглядом їхній Женя цілком міг повестися на подібну замануху.

Ольга визнала: Чотар таки мав рацію, наполегливо намагаючись дізнатися, за яким милим Яна з другом подалися в класичний глухий кут, на край цивілізації. Точніше – туди, звідки цивілізація повільно й впевнено відступає. При тому, що кілька десятків років тому вона туди прийшла раптово й заразила собою віддалене село.

Злети й падіння.

Класика жанру.

Тепер вимальовувалися як причина, так і наслідок. Засвербіли пучки пальців, так хотілося чимшвидше просунутися вперед. Внутрішній голос уже навіть не підказував – кричав, що вона намацала правильний шлях. Чи треба йти ним самій, чи ліпше дочекатися повернення Вадима – поки не вирішила. Та вчорашній провал підштовхував Ольгу вперед, до активних дій. Згаяно на дурно забагато часу, вона рвалася до бою й не бажала навіть думати про щось, здатне зупинити чи бодай пригальмувати.

Їй удалося надіслати запити дружби трьом авторам захоплених дописів.

До них додала в месенджері кожного лист однакового змісту: вона – мама користувачки UanaBarva, подруги користувача ZaplavaGeka. Хоче знати, куди саме конкретно вони могли податися в пошуках обіцяного переходу в інший світ. Розуміла: пише повну маячню, звучало те дуже дивно. Але іншого способу наблизитися до істини, аніж прийняти правила чужої гри, Ольга зараз не бачила.

Протягом години – жодної відповіді.

Узагалі нульова реакція.

Запит вступити до групи теж проігноровано.

Хоча останній допис, знову казочка про можливість потрапити в іншу реальність, написаний модератором ось-ось.

Дивно, та аж тепер Ольга звернула увагу на нік того, хто створив групу й фактично керував нею.

HaronDrug.

Перечитавши, вона знову здригнулася й відчула морозець. Тепер він бігав не хребтом, а розтікався всім тілом. Стиснуло скроні, в очах на мить потемніло. Опанувавши себе, вона не стрималася – відштовхнула телефон далі від себе, на середину столу.

Харон.

Провідник у інший світ.

Той інший світ – царство мертвих.

Ще й називає себе другом.

Пастка. Ольга нарешті знайшла її, та легше від того не стало. Навпаки, зрозуміла: той, хто називає себе другом, уміє тонко грати на потаємних бажаннях людей, котрі втомилися від реальності й шукають чогось нового.

Дійсно, нинішня реальність – ще та. Лише війна чого варта, усе інше – похідне від неї. Ольга враз пригадала те, на що намагалася не звертати уваги раніше. Яна старанно уникала всього, що хоч трохи стосувалося сумних реалій сьогодення. Навіть кілька разів у доньки вихоплювалося: не всі мають бути героями. Наголошувала на втомі від усього цього. Зрозуміло тепер, чому потягнулася до Євгена Заплави – він не прийшов до подібного, а народився таким втікачем. Усі його прогулянки з дому, вештання містом без жодної на те причини…

Чорт забирай!

Ну чому вона не склала для себе цього раніше!

Подумала – і тут же пояснила. Тягнула їх із Яною сама, мала бізнес, витрачала весь свій час, аби втримати його, придумати щось нове, креативне, стати кращою за інших, обійти конкурентів. Жила переважно цим, моталася, де тільки можна, і щоразу нагадувала Яні: старається для обох, інакше не прожити й не вижити.

А донька не хотіла так.

Мріяла жити інакше.

Хоча б як її Женя, із повною тарганів головою.

Ользі стало тісно в чотирьох стінах готельної кімнати. Захотілося вийти, поділитися відкриттям з першим-ліпшим. Імпульсивно вирішила набрати Чотаря, уже схопила телефон – і поклала назад. Згадала, як Вадим боявся, що його можуть прослуховувати. Коли так, подібні розмови справді поки краще вести віч-на-віч.

Але швидше б він вертався!

Ольга взяла чергову цигарку. Побачила – остання, треба вийти купити ще. Мимоволі подумалося: Харон Друг дуже розчарується, дізнавшись, що вона курить, дозволяє собі пити алкоголь час від часу, тобто веде спосіб життя, далекий від здорового.

Прикурити не встигла.

У двері постукали.