– Я сказав.
– Після вчорашнього ти маєш якесь право мені вказувати?
Ще трохи – учепиться нігтями йому в обличчя.
– Я попередив, – Чотар відступив на крок. – Як на те пішло, спробую переконати полковника Кушнірука. Раптом удасться на вчорашній переможній хвилі.
– У чому переконати?
– Підключитися до пошуку Яни.
– Офіційно? Порушити справу за фактом зникнення?
– Спробую, – обіцяючи, знав, що нічого не вийде.
– Повірю тобі, – говорячи, знала, що іншого вибору не має.
– От і добре. Будемо на зв’язку. Спробуй хоч трошки розслабитися.
Ольга промовчала, знову повернулася до вікна.
Двері зачинилися за спиною.
Постояла так стовпом, намагаючись скласти докупи думки й розуміючи – нема чого складати. Нічого не думалося, в голові лиш гуло, наче у вулику. Зрештою, Чотар має рацію: треба розслабитися, хай би як складно це не було.
Скинувши мокасини, Ольга лягла на ліжко горілиць.
Навіть задрімала.