– Я сказав.

– Після вчорашнього ти маєш якесь право мені вказувати?

Ще трохи – учепиться нігтями йому в обличчя.

– Я попередив, – Чотар відступив на крок. – Як на те пішло, спробую переконати полковника Кушнірука. Раптом удасться на вчорашній переможній хвилі.

– У чому переконати?

– Підключитися до пошуку Яни.

– Офіційно? Порушити справу за фактом зникнення?

– Спробую, – обіцяючи, знав, що нічого не вийде.

– Повірю тобі, – говорячи, знала, що іншого вибору не має.

– От і добре. Будемо на зв’язку. Спробуй хоч трошки розслабитися.

Ольга промовчала, знову повернулася до вікна.

Двері зачинилися за спиною.

Постояла так стовпом, намагаючись скласти докупи думки й розуміючи – нема чого складати. Нічого не думалося, в голові лиш гуло, наче у вулику. Зрештою, Чотар має рацію: треба розслабитися, хай би як складно це не було.

Скинувши мокасини, Ольга лягла на ліжко горілиць.

Навіть задрімала.