Як згадаю той день, повний осіннього золота, дерева, схилені в скорботному мовчанні, наче прапори, — сльози застилають мені очі.

Півень лежав на марах, засипаний оберемками квітів. Блищала зброя почесної варти. В каплиці стояла тиша, хоч люди йшли та йшли. Ніхто не хотів вірити у смерть капрала, і все ще шукали способу врятувати героя.

Коли медики, які їхали в обозах супротивних армій, заявили, що неспроможні повернути його до життя, скликано мудреців, знахарів та астрологів, котрі вичитують людську долю з руху планет. Подивилися вони на небо в довгі підзорні труби, вгляділися в сонце крізь закопчені скельця, заморгали очима, в яких кружляли голчасті зірки. Довго морщили лоби й шелестіли пергаментом. Нарешті оголосили дивовижний присуд.

Скажіть, яке небо найближче до землі?

Відомо — казкове, те, що лежить між хмариною і сном. Бо ж саме в нього прокрадаються діти, в нього заходять поети, дорога туди така пряма, що я міг би малювати її вам, заплющивши очі.

Якщо капралова душа полинула на це небо і згідно з законом летючості не може повернутися на землю, то не лишається нічого іншого, як послати до неї тіло героя.

О, душа напевно буде в захваті, коли зможе його оживити й знов затрепетати під лицарським пір'ям!

Засмучені монархи з того всього мало що і втямили.

Але кравці миттю вирізали довжелезні язики з рожевого шовку і, стоячи навколішках на моріжку, зшивали їх докупи, мов часточки величезної помаранчі.

Потім розпалили багаття.

— Малий вогонь! Піддайте жару! — гукали чорні від диму топільники.

Вергали в багаття хмиз, гілля, тягли важкі букові оцупалки. Навіть отці-небораки повкидали в огонь свої сандалі, і завалував сандаловий дим, духмяний і теплий. Неначе жива істота, що збирає сили, помалу пружилася здоровенна куля. І ось уже загойдалася над деревами, немов осінній місяць, коли спускається покачатись на росяній конюшині.

Вояки тримали линви.

Тіло капрала, одягнене в парадний мундир, сяючи орденами Тютюрлістану і Блаблації, лежало в пурпуровій гондолі.

— Пускайте мотузки, — дали знак маги.

Піднята подихом могутнього полум'я, куля полинула в прояснілу блакить. Здіймалася вона повільно. Ще вибирала, в яке вікно між хмарами шаснути. Раптом бризнув сніп гарячих променів, і ця світляна стяга вказала шлях. Теплий повів, напоєний пахощами вже відбринілого літа, гойднув дерева, сколошкав зграї шпаків, і вони зірвалися в повітря, жалібним співом прощаючись із поосенілою землею. Ціла хмара птаства шугнула слідом за повітряною кулею, немов на заклик до передчасного відльоту.

Зашелестіли, ронячи листя, дерева, повільно схилилися бойові прапори.

Повітряна куля підбивалася чимраз вище, і всі вже зрозуміли, що вона ніколи не повернеться на землю. Тим-то в глибокому мовчанні стояли обидва королі, шморгала гострим носиком Хитруся. Далі, по-пташиному схиливши набік голову, круглим оком зорив у небо Кукурік Епікурик. Плакали Віолінка, Мишібрат, розбійники й увесь цвіт лицарства обох країн.

Хоча повітряна куля була вже не більша за черешню, всі добре бачили, як навколо неї зароїлися славнозвісні герої книжок. Адже вона вже досягла казкового неба, яким володіє Андерсен. Там по спінених хмарах пливуть корсарські фрегати, а Джон Сільвер з папугою на плечі вдивляється в обрій.

Там П'ятниця колінкує біля ніг Робінзона й Аліса вибігає з Країни Див.

Дивіться! Там шляхетного півня нетерпляче дожидають всі померлі діти! Там — у небі поламаних іграшок і вічної молодості. Я бачу, як він вступає туди в блиску слави, і всі його вітають. Погляньте! Це ж наше знайоме Трицятко кружляє над ним і сідає йому на груди, мов краплинка крові, вигукуючи:

«Привіт тобі, герою!»

Всім здалося, що, перше ніж повітряна куля зникла в блакиті, півень вихилився з гондоли й помахав нам крилом. А може, то просто сльози затуманили зір...

Ми довго стояли задерши голови. Несподівано з неба почало падати одне-однісіньке перо. Воно кружляло, виблискуючи на сонці. Я підхопив його й міцно затис у знудьгованих за роботою руках.

І тим пером, що дихало ще барвами й привіллям небесних просторів, я написав для вас оцю повість.

Зміст

Троє друзів

Ночівля під сосною

Загадкові сигнали

Фатальна гра

Початок воєнних дій

Цапкова підла зрада

Найбільша битва в історії Тютюрлістану

Облога Блабони

А за мурами…

Нічній гонець

Викрадення

Зустріч з Мозолем

За крок від смерті

Таємничий казан

Ранок на кордоні

Чорна купіль

Плоди розшуків

Родовід Мишібрата

Братство отруйників

Смерть Трицятка

Скупиці

Запопадливі пасічники

Півнева таємниця

Прибуття до Тулеби

Ринок приємного чхання

Блошиний цирк

Цапок піддається спокусі

Мишібрат на тортурах

Ніч чекання

Цапок «продає»

Під шибеницею

Самопожертва Хитрусі

Остання гонитва

Жертва Мишібрата

Циганова хитрість

Над водами Кошмарки

Звільнення від чарів

На хвилину спізнились

Народження Епікурика

Бенкет демонів

Щасливий кінець

Казкове небо

Жукровський Войцех.

Викрадення в Тютюрлістані: Повість-казка: Для мол. шк. віку /Пер. з пол. О. В. Медущенко; Мал. О. І. Кошеля.— К.: Веселка, 1986. — 222 с: іл.

Повість-казка відомого сучасного польського письменника розповідає про веселі, а іноді й сумні пригоди хороброго півня, розважливого кота та добродушно-лукавої лисички, про вірну дружбу, що допомагає витримати всі випробування і досягти перемоги.