Бібліотека Перця № 180

Андрій Крижанівський

БАБЦЯ З КОПЕНГАГЕНА

Гуморески. Афоризми. Пародії

Ілюстрації Й. Когана

«Радянська Україна»

1974

Андрій Крижанівський

Дружній шарж.

СЛОВА

Директор заводу промінився.

Я підготувався до найкращого.

— План по виробництву?

— Сто два відсотки перевиконання.

— План по реалізації?

— Сто один відсоток перевиконання.

— Кругом вперед? — заяснів я.

— Про що мова! — засяяв директор.

— І останнє...

— Взяли підвищені...

— Я не про це...

— Дякуємо за увагу!

— Як з продуктивністю праці?

— А-а-а... Порядок...

— Який?

— Жалєзний!

— Скільки процентів:

— Кого?

— Продуктивності!

— Чого?

— Праці!

— Норма.

— Прошу процент.

— А люди? — зманеврував директор.

— Творці продуктивності? — уточнив я.

— Ну!

— Внесли свій вклад?

— Ого-го-го!

— На скільки процентів?

— А дрібносерійне виробництво? — відбився директор.

— А новітня оснастка? — напосідав я.

— А напружений план? — парирував директор.

— А НТреволюція? — я загнав його в куток.

— Вас зрозумів, — здався директор —Як благородна людина кореспондента.

— Отже, продуктивність?

— План недовиконали.

— Не виконали?

— Недовиконали.

— Ну, майже виконали. З манюпусіньким недо, — і директор для наочності показав мені півмізинця.

— То виконали чи...

— Іще б ледь-ледь, — директор підстрибнув у кріслі, — і в дамках!

— То виконали чи не виконали? — приречено тягнув я.

— Відрижки лобової журналістики! — перейшов у наступ директор.

—Виконали?

— Недо...

— Не виконали?

— До...

— Ре!

— Мі!

— Фа!

— Соль!

— Ля!

— Сі!

— Не пита-ай. , . — чомусь затягнув я.

— Не пита-ай, чого в мене заплакані о-о-чї, — приємним баритоном підтягнув директор. І звичним рухом ввімкнув світлове табло.

На екранчику дужа рука затуляла рота пустобрехові. Напис проголошував: «Час — матеріальна цінність». Я втер зволожені очі записничком і тихо запитав:

— Що таке «перенедопив»?

У директорових очах майнула зацікавленість, і він вимкнув табло.

— Вперше чую!

— Це коли випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів.

— Го-гого-го... Люблю парадокси! — І директор звичним рухом увімкнув селектор.

— Головного інженера! Це ти? Катай сюди! У мене кореспондент — послухаємо нові анекдоти. Про наші досягнення я вже йому розповів...

__________________________

КОНТЕКСТИ

У кожного Дантеса є свій улюблений поет.

____

Ми стільки взяли від природи, що не можемо чекати од неї милості.

____

Погладив по голові. І зняв скальп.

____

Цікаво, на скільки одсунулося відкриття вічного двигуна з винаходом самогонного апарата?

____

Допився: не пропустили до витверезника.

____

З місця — в кар'єру.

____

Так, фальшивлю! Але ж на високій ноті!

____

Затримала таксофон на півгодини — викликала швидку допомогу.

____________

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

У нервову лікарню прибув новий головлікар.

— Колеги! — звернувся він до медперсоналу. — Перший обхід я зроблю сам.

Два перспективних (з штангістської точки зору) санітари погуркотіли за швидким головлікарем.

Інцидентів не було — новий знав свою справу.

І лише в останній палаті № 66 сталася затримка: головлікар інтуїтивно виявив помилку в діагнозі.

Та й пацієнт — розсудливий мужчина із замріяними очима — не крився:

— Ні, я не форвард Блохін, не балерина Надя Павлова і не імператор Нерон. Я людина скромної професії — м'ясник. Маю своє місце на колгоспно-радгоспному привозі — шостий ряд, третя палатка, перша колода ліворуч. Звичайно, в грошві я купався, як хряк у баюрі, і хтось кинув око на мій шматок філе. Почалися інтриги, нервове напруження — і от я перед вами, а хтось на моїй колоді вбивається у колодки...

Ще кілька діагностично-провокаційних запитань, на які могли б клюнути навіть нормальні люди, і головлікар упевнився: морально неохайний пацієнт — морально здоровий.

— Колеги! — виступив він, зібравши синкліт. — Я сказав би, що ви блискуче працюєте! Але... є одне «але». Нащо тримати симулянта? Ну, підрихтували нерви — і женіть його в три... тобто виписуйте додому. Хай ним прокуратура займається. І що за дивний діагноз: манія величності!

— Про кого йдеться, шеф? — здивувався заступник.

— Про хворого з палати № 66...

— Але ж він справді того... — загув медперсонал.

— Чому ж? Ну, м'ясник, ну, купався в асигнаціях, але ж...

— Та який він м'ясник! — верескнув заступник не своїм голосом. — Він звичайнісінький артист! Класична манія величності!

В очах шефа зблиснув божевільний вогник...

__________________