«Так. Усе вірно. Хоч випадків таких в історії небагато. Все ніби закономірно: морячок-радист з витатуїрованим якірцем на лівій руці вже тут, на місці своїх дій! Навіть якщо це і не він, то відомості про новий радянський десант дуже знадобляться оберштурмфюреру Вундерліху».

Від задоволення Кротов руки потер.

6

Незабаром світанок. А парашутисти лежать у бомбовій воронці.

Ліс, як і вночі, принишклий. Інколи ледь чутно десь трісне гілочка від морозу. І знову тихо.

В ці тяжкі хвилини десантників невідступно переслідувала думка про самотність. Кожен з них, той більше, той менше, бував на передовій, пережив атаку. Хоч як там тяжко, все ж кожен відчував, що він не самотній, що поряд з ним товариші — чув їхні вигуки, лайку, постріли. А тепер у їхньому становищі? Тут нема отого «ліктя» й «плеча» своїх. І медсанбату теж. Давно підраховано: у бою кількість убитих становить одну третю або й четверту від поранених. На фронті. Ну, а в тилу ворожому у розвідників-парашутистів? Тут поранених треба вважати вбитими.

— Ось ми і дожили до ранку, — промовив нарешті Короп хрипким голосом.

— Скоро по розпису час виходу в ефір!.. — несміливо нагадав Кудрявий.

— Вийти в ефір і відстукати своїм і всьому світові SOS? — скептично запитав Галка і заперечно похитав головою.

— А як же ти думав? — з гнівом промовив Короп.

— А що тут думати? Треба почекати до вечора… Таки зовсім він здурів отаке «каркати»…

— В ефір не вийду! І тобі, Коропе, теж не раджу! — стояв на своєму Галка. — А може, карателі не прийдуть сюди! А коли прийдуть, то, може, ми витримаємо оборону. Надійся на гірше, вір у краще… Ніби ж так казав наш генерал?..

Кудрявому, Коропу й Орлу таки не було що відповісти Галці. А що, справді, передати в Центр? Що наткнулися на засаду? Що пілоти їх скинули не в той район? Більше того — десант не знає навіть зараз своїх координатів! Коли поглянути на їхню ситуацію з цієї точки зору, то начштабу групи Галка правий.

— Кому потрібні наші сльози?.. Там ще й так вийде, що ми скаржимося на пілотів. Що з них візьмеш? Ну, посадять їх на гауптвахту, а війська тим часом підуть у наступ. Погода льотна. Сльози наші ні до чого генералові, котрий думає про успіх операції! — для певності промовив Галка. — Будемо ждати!

Тим часом на верховіття сосен і ялин упали рожеві плями від ранішньої зорі. Небо чисте, ясне, і гострі списи ялин, здавалося, проштрикували блакить. Ще перегодом білий сніг заблищав, немов хто сипнув на нього міріади діамантів. З-за обрію виринуло сонце.

Сонце першого дня у ворожому тилу. Галка дивився на нього, порівнюючи, чи раніше таким чи інакшим здавалося воно йому погожого ранку? І таким. І ні. Зараз сонце було помережене гіллям, пописане стовбурами дерев і тому якесь непевне, боязке, насторожене, мовби причетне до подій тут, на землі.

Короп палив одну за одною цигарки і втикав недопалки у сніг. Позираючи на нього, Орел посміхався, мовляв, Короп і тут дбає про конспірацію.

— І чого б я ото зуби скалив? — невдоволено озвався Короп, зиркнувши з-під настовбурчених брів на Орла. — Підклав би більше ялинових гілок. Ще простудишся на одній плащ-палатці.

Кудрявий уже вкотре ходив сюди-туди, утоптавши стежку від вирви, у якій десантники звели гніздо, до розкішної берези.

Читаючи свої улюблені куплети, Кудрявий намагався не показати, що занепав духом, що його хлопці у безвиході. Однак його голос лунав якось примусово, навіть фальшиво. Ніякий артист на його місці теж не зміг би утаїти, що їм усім не до віршів.

Слова «в день веселый мая…» закарбувалися у Галчиній голові, як щойно розшифрована радіограма. Подумалося, що настане травень через три місяці, буде травень і через рік і три місяці, тобто у сорок п'ятому, коли хлопці і дівчата його десятого класу домовлялися зустрітися після п'яти років самостійного життя. У сороковому вони вірили у цю прийдешню зустріч.

Уста командира скривилися. Він думав про свій рідний Урал, про матір і молодшого брата, якого ще не взяли до армії, і благав долю, щоб війна скінчилася скоріше, аніж братові виповниться сімнадцять…

— Ще одну годину прожили — і хвала богові, — зітхнув Орел, вийнявши на срібному «ланцюжкові кишенькового годинника.

— А ти у якого бога віриш? У православного? У лютеранського? Чи католицького? — поцікавився Короп.

— Трохи у лютеранського, як мама. Та більше у православного, як батько. Але біси нечисті в усіх богів ті ж самі… — відповів серйозним тоном Орел і поспішно змінив розмову: — Скільки ми там, по той бік фронту, говорили про свою роботу тут, і ось скинули нас пілоти навмання… А тут не берег покинутого людьми і богом озера, а луки з клунею і трьома покидьками, що ховалися у ній. І Сокіл та Іван десь петляють у засніженому лісі.

Галка дістав з польової сумки топографічну карту і став розглядати місцевість у чотирикутнику — Новоселля — Ляди — станція Ями на річці Желча — Псков. Два озерця поблизу Лядів. А хутір, клуня на луках?.. Можливо, топографи складали карту, коли не було клуні. На двокілометровці клуня неодмінно мусить бути позначена. Хіба оцей луг?..

Біля Галки приліг на ялинове гілля Кудрявий.

— Де ми?

— За хвилину до десантування я, здається, бачив залізницю, — сказав Кудрявий. — І, мабуть, то була залізниця Луга — Псков…

— А може, Псков — Гдов?

— Ні, тоді б ми побачили і простори Чудського озера. Ми, мабуть, ось тут… — показав пальцем на карту Кудрявий. — Недалеко від Варшавської залізниці.

— А якщо ми між Гдовом і Веймарном?.. Між Веймарном і вузловою станцією Велика Дивенка? І тут залізниці…

— Чайку б гаряченького! — заплямкав губами Орел. — Піду назбираю хмизу…

— Дим помітять! — застеріг нетерплячого хлопця розсудливий Короп.

Орел захихикав. Короп знітився, збагнувши, що без заметілі, при такій ясній погоді ніщо не сховає їхні сліди у лісі. Що там того диму!.. Вночі він сам говорив про ті сліди…

— Наламаю сухенького галуззя — і горітиме, мов порох! — підвівся огрядний, у кожусі, Короп.

Поки Короп і Орел заготовлювали паливо. Галка і Кудрявий вирізали дві рогатини й палицю. Потім на палицю повісили два казанки з снігом.

Розпалював вогнище Короп, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув фуркаючи.

— Як старається конспіратор! — сказав, примруживши лукаве око, Орел, штовхнувши ліктем Галку.

— Тобі, піжон, палець покажи — і сміятимешся! — невдоволено пробуркотів Короп. — Розпустила таких буржуазія! Дивись: горить і диму ніякого. А є ж і приказка: нема диму без вогню!

Полум'я вже облизувало казанки. Ледь-ледь сичав, розтаючи, сніг. Вода вже є! Незабаром закипить, і вони вип'ють чаю. А це вже велике діло.

Галці пригадалася оповідь мічмана Непрана про краплини прісної води і ковток свіжого кисню. Тут кисню повен ліс! Дихай — не надихаєшся. Чисте повітря, опромінене сонцем. Тут вони, немов у будинку відпочинку.

Вода в казанку вже забулькала, і перед очима Галки постало булькання гарячої води з крана в лазні на Василівському острові в суботній день грудня сорок першого.

Взвод червонофлотців прийшов помитися у єдину на весь Василівський острів лазню. Яке ж було здивування морячків, коли в залі біля крана з гарячою водою побачили чергу… Стояли з тазиками голі жінки й дівчата. Тож не лише єдина Лазня працювала, — а й був один кран з гарячою водою. Не вистачало палива нагріти води на кілька кранів. У залі не було пари, холодно. Шибки на вікнах, перетяті паперовими стрічками, розмальовані морозом. З тріщин тягло холодом.