Вальверде повернувся з своїм багатством до Іспанії, а перед смертю відказав іспанському королю документ, відомий під назвою «Ель дерротеро де Вальверде», в якому було описано шлях до того місця в Льянганаті, де він знайшов золото. Король відразу ж одіслав документ своїм чиновникам у Латакунзі й Амбато з наказом спорядити експедицію по скарб.
І ось експедиція на чолі з губернатором Латакунги і падре Лонго вирушила в Льянганаті. Спочатку все начебто обіцяло успіх, тому що за допомогою докладних вказівок Вальверде знайти шлях було не важко. Та коли їм залишилось іти день чи два, трапилось лихо: з табору вночі при дивних обставинах безслідно зник падре Лонго. Члени експедиції кілька днів марно шукали його в навколишніх лісах і ярах, а потім повернулись ні з чим у Латакунгу.
Невідомо, з якої причини, але нових експедицій у Льянганаті не посилали, а дерротеро Вальверде поклали на збереження в архів міста Латакунги. Документ лежав там, аж поки сто п’ятдесят років тому якийсь шукач скарбів не надумав викрасти його. Але це було не велике горе, бо дерротеро вже встигли скопіювати — і не раз!
Ось як починається цей незвичайний документ:
«Коли потрапиш у місто Пільяро, спитай, де гасієнда Мойї, і зупинися на відпочинок першої ночі, далеко підійшовши од гасієнди, потім спитай, де серро Гуапа (гора Гуапа). Ставши спиною до Амбато, глянь з вершини гори Гуапи на схід і, якщо погода ясна, ти побачиш три Серрос Льянганаті (гори Льянганаті), що утворюють трикутник. Біля їхнього підніжжя є штучне озеро; в нього було кинуто золото, що призначалося на викуп, коли стало відомо про смерть Інки (тобто вбитого іспанцями інкського імператора Атауальпи)…»
Далі йде докладний опис шляху, причому вказано різні географічні пункти, які треба поминути. Вся подорож мас тривати п’ять днів. В одному місці дерротеро між іншим сказано:
«… з лівого боку гори ти повинен знайти обшиту золотом гуайра — так колись давно називали печі для плавлення металів…»
Чи можна вірити дерротеро Вальверде? Послухайте, що кажуть з цього приводу двоє людей, які докладно вивчали це питання. Один — ботанік Річард Спрюс, відомий учений і допитливий спостерігач. Він відвідав Еквадор у кінці 50-их років XIX століття, довідався про дерротеро Вальверде, зацікавився ним і провів дослідження. Спрюс, як він доповів Королівському Географічному товариству в Лондоні, зібрав безперечні докази того, що іспанський король справді посилав дерротеро своїм чиновникам у Латакунзі й Амбато. Географічні відомості, дані в документі, точно відповідають дійсності, отже, тільки людина, яка добре знала Льянганаті, могла зробити такий опис.
Згодом інший дослідник, еквадорський географ Люсіано Андраде Марін, теж докладно вивчив це питання і прийшов до висновку, що Вальверде — не вигадана особа і його дерротеро — справжній документ.
Крім дерротеро Вальверде, шукачі скарбів, котрі досягали Льянганаті, мали з собою, як правило, ще один документ — карту, зроблену Анастасіо Гусманом.
Гусман — це іспанський ботанік; він деякий час жив у Пільяро і звідси не раз вирушав у Льянганаті шукати золото та інші корисні копалини, а також, звичайно, скарб Вальзерде. Золота він не виявив, зате знайшов багато срібних та мідних копалень інкських часів і відкрив родовища інших металів та мінералів. Разом з кількома компаньйонами він навіть почав роботу в деяких копальнях. Однак невдовзі її було припинено частково через суперечки серед компаньйонів, а частково — і це, мабуть, головне — через те, що їм такий спосіб здобувати багатство здався занадто важким, тим більше, що поруч лежав великий скарб Вальверде. А відразу після цього, 1806 року, Гусман загинув. Він був сновидою і якось, гостюючи в гасієнді «Лейто», вийшов уві сні серед ночі погуляти, впав з високої кручі і вбився. Гусман залишив карту Льянганаті, на якій позначив свої маршрути. Цій карті властива і надзвичайна точність і, водночас, безліч вигадок: наприклад, Гусман позначив на ній подекуди діючі вулкани, а насправді їх немає. Річард Спрюс знайшов карту Гусмана, зробив з неї копії і розіслав багатьом людям.
Багато експедицій вирушало слідами першої — тієї, що скінчилася загадковим зникненням падре Лонго. Проте жодній і них не пощастило знайти скарб. До певного місця та вказівкою дерротеро йти було не важко, але потім починалися розбіжності.
Про спроби знайти скарб у XVIII і XIX століттях відомо мало. Ми знаємо тільки, що 1872 року — через шість років після смерті Гусмана — генерал-губернатор Монтес розіслав своїм підлеглим циркуляр, у якому пропонував узятися за пошуки скарбу.
Про спроби знайти льянганатський скарб у XX столітті відомо більше. 1912 року американський полковник Г. С. Брукс здійснив подорож, яка почалася романтично, але скінчилася трагічно. Полковник Брукс закохався у вродливу еквадоріанку Ізабеллу, і вона вирушила з ним в експедицію. Однак у Льянганаті Ізабелла померла, а провідники й носильники покинули полковника, і він блукав сам один у безлюдній місцевості, поки рятувальна експедиція не знайшла його — напівбожевільного і зовсім виснаженого. Брукс повернувся в Сполучені Штати і невдовзі після цього помер.
На початку XX століття в Льянганаті кілька разів побував австрієць Тур де Коос. Він узявся за цю справу грунтовно й між іншим їздив у Севілью, щоб ознайомитись з Архіво де Індіас, у якому зібрано тисячі документів з часів іспанської колонізації. Кажуть, ніби йому пощастило знайти там оригінал дерротеро Вальверде. А останньої подорожі в Льянганаті він начебто привіз трохи золота, знайденого на дні озера. Щоб дістати капітал для більшої експедиції, яка б мала й водолазне спорядження, він поїхав до Європи. Але саме тоді, як Тур де Коос, роздобувши необхідні гроші й спорядження, вантажився вже в Португалії, щоб плисти назад в Еквадор, він помер від запалення легенів.
Але найбільше наполегливості в пошуках скарбу Вальверде виявив американець французького походження Річард д’Орсей, котрий пробув у Льянганаті багато років. На відстані трьох-чотирьох днів ходу від Пільяро, приблизно там, де дерротеро починає плутати, він улаштував собі базу — добрий табір з чималим запасом харчів і спорядження. Звідси він робив виправи в різних напрямках. Раз у місяць з Пільяро до нього приходив посланець з харчами і поштою. Д’Орсей перебував у Льянганаті дев’ять місяців, а решту року жив у комфортабельному готелі з першокласним баром. Витративши всі свої гроші і не знайшовши золота, він врешті повернувся у Сполучені Штати. А недавно його ім’я промайнуло в репортажі про велику гірничу компанію Північної Америки, де він тепер працює. Д’Орсей і досі мріє про Льянганаті і заявив журналістові, котрий брав у нього інтерв’ю, що має намір повернутися туди, як тільки збере п’ятдесят тисяч доларів.
Відомий англійський мандрівник Г. Н. Дайотт — той, що колись спорядив велику експедицію на пошуки полковника Фосетта, який пропав у Гран Чако, — пробув у Льянганаті загалом п’ятнадцять місяців. Чимало разів ходив у Льянганаті італієць Тулліо Бошетті, який оселився в Еквадорі. Еквадорський географ Андраде Марій, про якого вже згадувалось вище, брав участь в експедиції Бошетті 1933–1934 років і написав про свої враження й спостереження книгу, яка на сьогодні дає найдетальніший опис Льянганаті. Підсумовуючи труднощі, які йому довелось пережити, він пише:
«… мушу сказати, що моє повернення в Пільяро вимагало максимального напруження сил, на яке тільки здатна виснажена людина, що втрачає рештки фізичної енергії, аби лиш повернутися до життя з місцевості, котра більше ніж будь-яка інша в світі заслуговує бути поміченою на карті страшним написом: «Назавжди непридатна для життя».
Список експедицій у Льянганаті, здійснених у XX столітті, можна продовжити, але я на закінчення ще тільки розповім про експедицію капітана Лоха 1937 року. Лох не пошкодував грошей на пошуки золота Вальверде, і саме після зустрічі з ним у мене теж виникло бажання вирушити туди, хоч його розповідь, здавалось, повинна була б тільки налякати мене. Лох назвав Льянганаті «землею фальшивих обіцянок і розвіяних надій» — експедиція мало не коштувала йому життя.