Став чорт перед хатою бідного й чує лемент дітвори.

– А то що діється в твоїй хаті? – питає чорт чоловіка.

– То мої діти хочуть шкіру з тебе здерти.

Налякався чорт, кинув мішок і – давай втікати.

Приволік бідняк з дітворою мішок до хати.

Й нині живуть на ті гроші.

Як дядько чорта дурив і діжку грошей від нього здобув

Був собі бідний чоловік, не мав звідки жити, бо не було в нього ні землі, ні худоби. Пішов якось він у ліс лико дерти. А чорт угледів. Приходить до нього й питає:

– Що ти робиш?

– Деру лико!

– Нащо?

– Буду плести сітки та ловити дідьків!

– То й мене зловиш?

– А ти ж думав, що як? От тільки не стережися!

– Не лови мене, я тобі дам бочку грошей!

– Занеси ж мені додому.

Чорт узяв і заніс. Питається:

– Коли будеш ловити?

– Взавтра.

Ось на другий день приходить чорт, а мужик уже плете мотуззя.

– Що ти робиш? – знову питає.

– А бач, плету сітки на старих дідьків, а молодих і так половлю!

– А коли будеш ловити?

– Взавтра, бо, бач, ще сіті не готові!

І так цілий тиждень мужик чорта водив. Бачить чорт, що його обдурено, і каже:

– Слухай-но! Коли ти мене ошукуєш, то я піду до свого пана Люципера, нехай нас розсудить!

– То йди!

Пішов той чорт до пана свого й розказує свою пригоду з мужиком. Люципер йому каже:

– Я вас розсудити не можу, бо мужик до мене не належить, але таку тобі раду даю: котрий котрого перебіжить, то того й будуть гроші.

Приходить чорт і каже мужикові, яку йому пан Люципер раду дав. Мужик відповідає чортові:

– Є в мене синок Матвійко, в лісі воли пасе. Як ти з ним не збіжишся, то зо мною й не важся!

От ідуть вони до лісу. Мужик знав, де заєць мав ліговисько. Підходить тихенько, дивиться: спить заєць.

– Матвійко! Воли де? – крикнув мужик.

Заєць як вискочить та драла! А чорт за ним те-леп-телеп! Але де чортові до зайця!

– Що ж, – каже мужик, – не перебіг ти мого синка.

От приходить чорт знову до свого пана і каже:

– Пане, мужик показав мені свого синка і велів, щоби я з ним збігся, а як не збіжуся, то з старим щоб і не важився. І я не міг з його хлопцем збігтися. Будьте ласкаві, пане, дайте іще яку раду.

– Яку ж я тобі дам раду? От, – каже, – котрий котрого переборе, то того будуть гроші.

Приходить чорт і каже те мужикові. Мужик відповідає:

– Який ти дурний! Куди тобі зі мною боротися? В мене є в лісі старий мій дідуньо, і такий старий, що аж мохом поріс. Як ти з ним не зборешся, то зі мною не важся!

Повів мужик чорта до лісу, в якому знав, де ведмідь має барліг.

– Мій дідуньо сліпий, нічого не бачить і ні до кого не говорить: його треба зачепити. Візьми трохи попелу в жменю, а як я дідуня викличу з хати, то ти кинь йому попелом в очі, тоді він розворушиться і буде з тобою боротися.

От приходять до барлога. Мужик крикнув:

– Дідуню, а вийдіть-но!

Ведмідь почув чоловічий голос, зачав бурчати і вилазити з барлога.

– Чуєш, як дідуньо Богу молиться? – каже мужик. – Тільки покажеться, кинь йому попелом в очі, він і розворушиться.

От тільки вийшов ведмідь з ями, а чорт хвать йому попелом в очі. А ведмедисько як талапне його лапою, то чорт аж юшкою вмився.

Насилу вирвався чортяка од ведмедя, побіг до свого пана та й знову йому скаржиться, знов просить якоїсь ради.

– Яку ж я тобі дам раду?.. От котрий котрого передряпає, того будуть гроші.

Приходить чорт і каже мужикові:

– Казав пан: котрий котрого передряпає, то того будуть гроші.

Мужик відповідає:

– Слухай-но, ниньки вже нерано, треба десь вийти на плац, щоб люди бачили, як ми будем дертися. То краще іди додому, відпочинь, бо ти вже й так змучився, а завтра раненько прийдеш, та й будем дертися.

– То й добре, – погодився чорт і пішов додому.

Тим часом мужик подався до коваля, попросив поробити йому на пальці гаки залізні, взяв волову шкуру, обшився.

На другий день приходить чорт.

– Ну як, – каже, – підем?

– Авжеж, підем!

От виходять на плац, давай дертися. Чорт що візьме пазурами, то тільки погладить мужика по шкурі, а мужик як зачепить чорта гаками, то дере паси від шиї до п’ят, – так чорта здер, що аж шмаття висить.

Насилу чортяка вирвався з мужицьких рук, полетів до свого пана.

– А що там? – питається Люципер.

– Ой біда, – чорт каже, – мужик мене здер! Ось дивіться, яке шмаття висить! А я йому нічого не міг зробити. Змилуйтеся, пане Люципер, – дайте мені яку раду.

– Либонь, – каже Люципер, – з мужиком ніхто справи не виведе, але ще даю отаку раду: котрий котрого переколе, то того гроші будуть.

Приходить чорт до мужика і мовить:

– Казав пан Люципер: хто кого переколе, то того будуть гроші.

– Ну й добре, – відповідає мужик, – ходім колотися.

Іде мужик через тік, бере вила. А чорт має списа. Але чорт каже:

– Е, небоже, ти мені дві дірки зробиш, а я тобі тільки одну.

– Ну, то поміняймося!

Взяли помінялися, приходять до плоту, давай через пліт колотися. Мужик що шпигне, то все чорта в живіт, – геть його сколов. А чорт застромив вила в пліт та й не міг далі посунути.

Дивиться чорт, що непереливки, – покинув і втік до пана. Той питає:

– А що там?

– От дивіться, пане, – каже чорт, – іздер, сколов мене, і не можна грошей видерти!

– А бач, я тобі казав, що з мужиком і чорт справи не виведе. Але ще тобі дам останню раду: котрий котрого пересвище, того будуть гроші. Іди і більше вже не приходь.

– Ні, – каже чорт, – вже не прийду.

От приходить чорт до мужика і каже:

– Оце мені пан дав останню раду: котрий з нас котрого пересвище, то того будуть гроші.

– Ну, то що, – каже мужик, – будем свистати.

– Ходім до лісу, – каже чорт.

Приходять до лісу. Чорт як свиснув – почали верхи на деревах ламатися. Як свиснув удруге – почали з корінням дерева ламатися.

Тоді мужик і каже:

– Е, ні, небоже, я тут не буду свистати! Коли ти свиснув, – з корінням ламало дерева, а що ж то буде, як я свисну! Я піду додому, в мене хата міцна, все-таки хоч верх зірве, а нас не поб’є.

– Ну, – каже чорт, – ходім.

От приходять додому. Мужик крикнув:

– Жінко, позатикай собі і дітям вуха, позав’язуй очі, бо як свисну, то поглухнете і очі вам повилазять!

А чорт сів на припічку і каже:

– Зав’яжи ж і мені!

Зав’язав мужик і чортові очі, взяв сокиру в руки, і що свисне, то все обухом по голові чортові. Так його освистав, що в нього й справді очі вилізли.

Отак у мужика гроші й лишилися, і від того пішла приказка, що «мужика і чорт не змудрує».

Як єфрейтор став царем

Були в батька три сини. І пішли служити до війська. Найстарший став капітаном, середущий – лейтенантом, а наймолодший – єфрейтором. Всі три дістають відпустку і збираються їхати з Відня додому.

Але за довгі роки не заслужили в царя ані гроша. Каже середущий брат найстаршому:

– Ти – капітан, то піди до царя й попроси грошей на дорогу. А відтак ми підемо.

Заходить капітан до царя, віддає честь і каже, за чим прийшов. Цар питає:

– Ти вірно служив мені, капітане?

– Вірно, царю.

– А виповниш тепер мій наказ?

– Виповню.

– То дай мені звідти і звідти по писку.

Капітан злякався. Як царя бити в пику? І не схотів. Цар тоді наказує дати йому двадцять п’ять буків і вигнати.

Вилітає капітан до братів і за кишені тримається.

– Скільки дав цар? – питає середущий брат.

– Двадцять п’ять.

– Е, то мені тридцять п’ять дасть.

Вбігає до царя, віддає честь і каже, чого прийшов. Цар і його питає:

– Ти вірно служив мені, лейтенанте?

– Вірно.

– Виконаєш мій наказ?

– Виконаю.

– То дай мені звідти і звідти по писку.

Він збоявся і не хоче царя бити. Цар кличе слуг, каже всипати йому тридцять п’ять буків і вигнати. Тримається і цей брат за кишені.