Як же узгодити споживацьку етику з капіталістичною етикою ділових людей, згідно з якою прибутки повинні не марнуватися, а заново вкладатися у виробництво? Дуже просто. Як і в попередні епохи, сьогодні існує поділ праці між елітою та масами. У середньовічній Європі аристократи без вагань витрачали свої гроші на екстравагантні предмети розкоші, тоді як селяни жили бідно, заощаджуючи кожну копійку. В наш час ситуація цілком змінилася. Багаті приділяють дуже велику увагу управлінню своїми активами та інвестиціями, тоді як менш забезпечені люди легко залазять в борги, купуючи машини та плазмові телевізори, яких насправді не потребують.

Капіталістична та споживацька етики являють собою два боки однієї медалі, злиття двох заповідей. Головною заповіддю багатих є «Інвестуй!» Вищою ж заповіддю решти з нас є «Купуй!».

Капіталістично-споживацька етика є революційною також в іншому плані. Більшість попередніх етичних систем ставили людей перед доволі складним вибором. Їм обіцяли рай, але лише якщо вони сповідуватимуть співчуття та толерантність, позбудуться прагнень та гніву й обмежать свої егоїстичні інтереси. Для більшості це було надто складно. Історія етики є сумною розповіддю про чудові ідеали, яким ніхто не міг відповідати. Більшість християн навіть не намагаються бути схожими на Христа, більшість буддистів не здатні наслідувати Будду, а більшість конфуціанців змусили би Конфуція втратити терпіння.

Натомість надзвичайно багато людей сьогодні успішно живуть з капіталістично-споживацькими ідеалами. Ця нова етика обіцяє рай за умови, що багаті залишатимуться жадібними та проводитимуть свій час, заробляючи більше грошей, а також що маси даватимуть волю своїм прагненням та пристрастям (і купуватимуть дедалі більше). Вона є першою релігією в історії, послідовники якої насправді роблять те, про що їх просять. Але звідки ми знаємо, що дійсно отримаємо взамін рай? Бо ми вже бачили його по телевізору.

18. Перманентна революція

Індустріальна революція відкрила нові способи перетворення енергії та виробництва товарів, які значною мірою звільнили людство від його залежності від навколишньої екосистеми. Люди масово вирубували ліси, осушували болота, перегороджували дамбами річки, затоплювали рівнини, прокладали десятки тисяч кілометрів залізничних колій та будували хмарочоси ділових центрів. Увесь світ перебудовувався для задоволення потреб Homo sapiens, при чому руйнувалися звичні місця існування рослин і тварин, спричиняючи вимирання багатьох видів. Наша колись зелена й блакитна планета поступово почала перетворюватися на один величезний торгівельний центр із бетону та пластику.

Сьогодні континенти Землі є домом для майже 7 мільярдів людей розумних. Якби взяти їх усіх та помістити на великі ваги, їхня спільна маса склала би приблизно 300 мільйонів тонн. Якби ж потім взяти всіх наших одомашнених сільськогосподарських тварин – корів, свиней, овець та курей – та помістити їх на ще більші ваги, їхня маса досягла би приблизно 700 мільйонів тонн. Натомість загальна маса всіх великих диких тварин, які ще живуть у наші дні – від дикобразів та пінгвінів до слонів та китів – не склала би навіть 100 мільйонів тони. У дитячих книжках, ілюстрованих журналах та на телеекранах все ще повно жирафів, вовків та шимпанзе, але насправді у природі їх залишилося дуже і дуже мало. Наразі у світі існує лише приблизно 80 тисяч жирафів, порівняно з 1,5 мільярдами корів; лише 200 тисяч вовків, порівняно з 400 мільйонами свійських собак; лише 250 тисяч шимпанзе на противагу мільярдам людей. Людство таки дійсно підкорило світ.[109]

А проте погіршення екології – це не те саме, що й нестача ресурсів. Як ми побачили в попередньому розділі, обсяг доступних для людства ресурсів постійно збільшується і, здається, робитиме це й надалі. Ось чому люди, які пророкують Судний день нестачі ресурсів, мабуть, помилилися планетою. Натомість страх погіршення екології є цілком обґрунтованим. Майбутнє може побачити, як розумні здобувають контроль над величезним розмаїттям нових матеріалів та джерел енергії, водночас знищуючи все, що залишилося від природи та доводячи до вимирання більшість інших видів.

По суті, екологічні проблеми можуть загрожувати виживанню самих Homo sapiens. Глобальне потепління, підвищення рівняю океанів та забруднення територій здатні зробити Землю значно менш гостинною для нашого виду, а тому майбутнє може стати свідком напружених перегонів між людською могутністю та спричиненими людьми лихами. Якщо люди й далі використовуватимуть свої можливості для протидії силам природи та підкорення екосистеми своїм потребам та примхам, це може викликати дедалі більш неочікувані та небезпечні побічні ефекти. Для контролю ж над ситуацією вочевидь потрібні будуть ще більш різкі маніпуляції з екосистемою, що призведе до ще гіршого хаосу.

Багато хто називає цей процес «руйнуванням природи». Але насправді це не руйнування, це зміна. Зруйнувати природу просто неможливо. Шістдесят п’ять мільйонів років тому один астероїд знищив динозаврів, але цим лише відкрив шлях для розвитку ссавців. Сьогодні людство підштовхує до вимирання багато видів і скоро навіть може знищити само себе. Але при цьому інші організми почуваються цілком добре. Пацюки та таргани, наприклад, переживають свій розквіт. Ці витривалі створіння виживуть, мабуть, і на попелі ядерного Армагеддону, готові та здатні поширювати свою ДНК у новому світі. Хто знає, а може, через 65 мільйонів років розумні пацюки, сидячи перед коминами своїх гарних будиночків, із вдячністю згадуватимуть про влаштоване людством прорідження видів, так само як ми сьогодні можемо дякувати астероїду, що знищив динозаврів.

Крім того, чутки про вимирання нас самих здаються доволі передчасними. Адже після Індустріальної революції людське населення світу збільшилось до небаченої раніше кількості. У 1700 році світ був домом приблизно для 700 мільйонів людей. У 1800 році нас було 950 мільйонів. До 1900-го ми майже подвоїли свою кількість до 1,6 мільярда. На 2000 рік ця цифра зросла вчетверо, до 6 мільярдів. Сьогодні ж кількість людей розумних перевалила вже за 7 мільярдів.

Новий час

Одночасно з тим, як усі ці люди розумні дедалі менше залежать від примх природи, сьогодні вони більше, ніж будь-коли, підкоряються диктатам сучасної промисловості та уряду. Індустріальна революція відкрила шлях для довгої низки експериментів у прикладній соціології та ще довшого ряду ненавмисних змін повсякденного життя та менталітету людей. Одним із багатьох прикладів є заміна ритмів традиційного сільського господарства одноманітним та точним розкладом промисловості.

Традиційне сільське господарство залежало переважно від циклів зміни пір року та циклів росту рослин. Більшість громад не мали можливості точно відраховувати час та й не дуже були в цьому зацікавлені. Світ жив своїм життям без годинників та розкладів роботи, підкоряючись лише руху Сонця та стадіям дозрівання овочів і фруктів. Чітко визначеного робочого дня не існувало, а весь заведений порядок різко мінявся відповідно до пори року. Люди знали, чи високо стоїть сонце, та з тривогою слідкували за ознаками наближення сезону дощів та часу збору врожаю, але вони не знали, котра година, та навряд чи турбувалися щодо року. Якби заблукалий у часі мандрівник потрапив раптом у середньовічне село та спитав перехожого: «Який зараз рік?», питання здивувало б селянина не менше, ніж кумедний одяг незнайомця.

На відміну від середньовічних селян та шевців, сучасну промисловість мало турбує висота сонця над обрієм чи пора року. В ній панують точність та одноманітність. Наприклад, у середньовічній майстерні кожен швець сам шив усе взуття, від п’ятки до носка. Якщо один швець запізнювався з виконанням роботи, це аж ніяк не затримувало інших. Однак на конвеєрі сучасної взуттєвої фабрики кожен робітник працює з машиною, яка виробляє лише невелику частину взуття, що потім передається до наступної машини. Якщо робітник, який працює на машині номер 5, не вкладеться в час, це затримає решту машин. Щоб уникнути таких проблем, усі повинні точно дотримуватись графіку роботи. Усі робітники приходять на роботу в той самий час. Усі йдуть на обідню перерву разом, незалежно від того, голодні вони чи ні. Усі йдуть додому лише після гудка про закінчення зміни, а не коли закінчать свою частину роботи.