За 20 років, що я знав свого діда, мене завжди надихали його історії. Я завжди пам’ятав про них, коли зустрічався з труднощами.

Як я міг не докладати зусиль і не бути дисциплінованим, якщо мій дід міг це робити?

Тепер, чесно кажучи, я можу сказати, що подорож Джорджа не завжди надихала. У нього були свої демони.

Як і більшість людей його покоління, котрі воювали на далеких континентах, він уживав алкоголь, щоб забути жахіття, свідком яких був, і трагедії, яких зазнав.

Іноді він бував занадто злим і втрачав контроль.

Але моя бабуся любила його, навіть незважаючи на це. Її відданість була свідченням сили любові.

Саме тому, коли все сказано і зроблено, любов і стосунки в нашому житті важливіші за будь-який успіх.

Я вивчив цей урок найболючішим способом. Ось ми й повернулися до початку книжки…

Я сидів на задніх східцях свого гаража з пістолетом у роті, недвозначно дізнавшись, що помилявся. Що досягнення неймовірного, надзвичайного успіху не залежить від того, скільки угод я уклав, скільки грошей заробив і скільки людей знають моє ім’я.

Успіх – це щось набагато глибше.

Є кілька слів, щоб точно описати емоційні муки мого невдалого шлюбу. Я був розгублений на глибоко особистому рівні. Мені було боляче. Я заплутався. Я був у неймовірному смутку.

Я думав про самогубство майже щодня. Але як тільки я вставив пістолет у рот тієї ночі, я зрозумів, що ніколи не нашкоджу собі.

Проте думка «Чи не легше припинити це, ніж збирати по шматочках?» засіла в моїй голові.

Можливо, так і було б.

Але Вальдшмідти не так вирішують свої проблеми.

Так само, як мій дід повз із поля бою, моя дружина і я вчилися не завдавати одне одному болю.

Ми дізналися, що обоє просто хотіли, щоб нас любили. Щоб нас вислуховували. Ми хотіли відчувати, що дійсно важливі для когось.

Як Джордж, ми знайшли допомогу. Ми знайшли одне одного. І, як Джордж, ми вижили.

Сара і я досі разом. Цього року нашому шлюбу виповнилось десять років. І в нас троє дивовижних дітей.

Не очікуйте, що я даватиму поради, як зберегти шлюб. Ми просто працювали над ним щодня. Дні перетворилися на тижні. Тижні – на місяці. Місяці – на роки.

Зараз ми кохаємо одне одного більше, ніж будь-коли. Можливо, вперше в житті.

Я не знаю, що чекає нас у майбутньому, але дуже хочу дізнатись.

І я вдячний дідові, який надихнув мене знайти в собі мужність перебороти демонів і зробити неможливе.

Я сподіваюся, що ви знайдете в собі мужність перемогти своїх демонів, якими б вони не були.

Розширюйте межі безпечного та прийнятного. Боріться довше, ніж можливо. Дозволяйте іншим відчувати себе потрібними.

Розумійте їхню крихкість.

І любіть, незважаючи ні на що.

Подяки

У моєму житті так багато любові. Моя дружина Сара – це моя скеля. Ніщо інше не має значення, коли я з нею. Разом ми завоюємо світ. Брайс, Дастін і Ділан – мої причини написати цю книжку. Я сподіваюся, що коли вони подорослішають і прочитають її, то зрозуміють, як сильно я їх люблю і хочу, щоб вони стали надзвичайними.

Мама й тато Вальдшмідти почали це шаленство. Я вдячний їм за вогонь у душі. Вони навчили мене, як перемагати, любити Ісуса і бути собою. Мій батько показав мені красу дороги та пари кросівок.

Дякую тобі, Террі, за те, що був для мене другим батьком. Кайл, Ліз, Пол, Кеті, Фейт, Джой, Джо, Джеремі, Бренда, Рікі, Кессі, Ганна, Річ, Ніколас, Ліза – ви найкраща родина.

Дякую своїм друзям Клеберу, Таліті, Попову, Бетані, «Барту», Джеремі Букеру і Бретт Арп (яка була моєю «мудрою половиною» так довго) за підтримку і гарний настрій.

Й особливо моєму братові Педро, який дав мені можливість почати знову. Дякую Джо і Джоелу за спогади з Вірджинії.

Так багато людей допомагали мені з цією книжкою. Мій друг і редактор Джулі Болдуїн терпляче зшивала мої думки в пункти й розділи. Ця книжка не існувала б без її майстерності. Том Бентлі та Джоел Кенфілд допомогли мені почати. Вони читали мій рукопис і закликали поділитися своїми відчуттями в найтемніші часи. Том Сірсі читав перші розділи, перш ніж книжка вийшла, і надихав мене своєю впевненістю. Так само як Барбара Вівер Сміт. Їхні добрі слова допомогли мені закінчити цю справу.

Десятки людей допомагали надрукувати цю книжку. Дизайнери, маркетингова команда, друкарі – цей список можна продовжувати нескінченно. Я вдячний їм за всі їхні зусилля. Вони розглядали кожну мою дику ідею (наприклад, додати до книжки «запах») і пропонували мені різноманітні варіанти. Я вам дуже вдячний.

Нарешті, дякую вам, мої читачі. Я писав цю книжку кілька років. Щоразу, коли я хотів здатись, я читав ваші листи про те, як змінили ваше життя одна з моїх статей чи запис у блозі. І це надихало мене копати глибше. Брати ближче до серця. Дякую за СМІЛИВІ розмови протягом багатьох років.

Хто такий цей Вальдшмідт?

Ви, напевне, читаєте цю сторінку, бо думаєте: «Хто цей Ден і чому я повинен його слухати? Що він знає про успіх?»

Слушне питання. Тепер поговоримо більше про мене, і, якщо ви запитали, я відповім.

Чесно кажучи, я просто звичайний хлопець із чудернацьким мисленням.

Усе почалося більш ніж 30 років тому. Я народився на п’ять тижнів пізніше і відтоді намагаюся надолужити згаяний час.

Я почав косити газон у 12 років і перетворив це на машину для заробляння грошей (натяк: це лише початок).

У середній школі я займався бігом і побив шкільний рекорд (більший виклик).

Я також виграв національний конкурс промов. З того часу я не замовкаю.

Мені було 18, коли я став наймолодшим менеджером відділу компанії «Sears» у Шелбі, штат Північна Кароліна.

Я продавав ділянки на цвинтарі і страхував людей, навчаючись у семінарії богослов’я. (Це добре для збереження розуміння життя.)

Потім я отримав роботу фахівця з продажів початкового рівня у фірмі з надання професійних послуг. Я змінив їхній процес продажів, заробив мільйони доларів для компанії і став генеральним директором у 25 років.

А потім я втратив усе це й дізнався про життя і невдачі стільки ж, скільки знав про успіх.

Наразі я працюю «бізнес-стратегом». Я очолюю компанію, яка вирішує складні проблеми для організацій у всьому світі. Те, що я дійсно роблю, – це ставлю жорсткі питання і виголошую незручні істини, які ніхто інший не враховує.

Я відмовляюся приймати бізнес у звичайному вигляді. І я не дозволяю моїм клієнтам прийняти його таким. Вони скажуть вам, що в мене досить нетрадиційні (але дуже ефективні) ідеї щодо бізнесу.

Я створив свій блог, «EDGY Conversations», у 2005 році. Я не брехатиму, мені було приємно, коли компанія «Dow Jones» назвала його одним із 7 найкращих блогів з продажів.

Досить весело, коли люди з «Business Week», «INC Magazine», «Business Insider» і BBC (та сотень інших журналів і телеканалів, про які ви навіть не чули) хочуть почути й написати про мої нетрадиційні ідеї.

Пам’ятаєте конкурс промов? Він підготував ґрунт для принципів, завдяки яким я кидаю виклик упередженням людей і повністю знищую типовий бізнес-діалог.

І так… іноді я роблю неоднозначні речі.

Так само як у ті часи, коли місяцями тренувався перед змаганнями з боїв без правил. Тільки цього разу без боротьби зі стафілококовою інфекцією в реанімації. (Я впевнений, що це було приховане благословення.)

Зараз я беру участь в ультрамарафонах. Чорт забирай, торік я намагався побити світовий рекорд кількості миль, які можна пробігти за 24 години. Так. Я знаю… це божевілля.

Я також відомий тим, що можу слухати пісню Джоша Ґробана «You Raise Me Up» по 50 разів на день. І тим, що купив компакт-диск Сьюзан Бойл у день його виходу. Що ще я можу додати? Я вічно шукаю музику для натхнення та історії успіху на кшталт «гидкого каченяти». І завжди вболіваю за переможених.