Загорнений у крайню плоть або знечулений внаслідок обрізання соромітний нерв у чоловіків розгалужуються в шкірі голівки пеніса, а в жінок – у кліторі. Ці нерви об’єднуються у вузли, що проходять вздовж стінки наявних в обох статей печеристих тіл – corpus cavernosum. Печеристі тіла набрякають, наповняючись кров’ю, але раніше вважалось, що вони наповнюються флегмою, або духом, статевого потягу. Після цього нерв з кожного боку опускається до кореня пеніса або клітора і проходить під аркою лонного зрощення (symphis pubis) тазової кістки – у чоловіків ця арка по-готичному загострена, а в жінок кругліша, римська (це пов’язано з механізмом проходження голови дитини і з більш розгалуженою мережею нервів). Далі він перетинає кілька шарів м’язів і тканин, що контролюють роботу сечового міхура, і сполучається з гілками, відповідальними за чутливість шкіри між стегнами. Звідси соромітний нерв у чоловіків потрапляє в передміхурову залозу і сім’яні пухирці, які зберігають і зволожують сперматозоїди, що надходять з яєчок, а в жінок – в шийку матки і в матку. Після цього він рухається в напрямку хребта й виходить у таз між міцними м’язами, які переносять вагу тіла на ноги.

Крижова кістка (sacrum[94]) має трикутну форму і розташована біля основи хребта. Вона пронизана отворами, наче кадило священика. Її латинська назва пов’язана з тим, що колись її вважали священною, сховищем людської суті – у середньовічній Європі існувала думка, що після воскресіння відновлення тіл почнеться з крижової кістки і що енергія, утворена цією кісткою, відіграє ключову роль у створенні нового життя. Проминувши вузли крижового сплетіння, волокна соромітного нерва виходять через отвори в крижовій кістці і сполучаються з хребтом.

Марк Аврелій описував оргазм як результат тертя впродовж певного періоду. Аристотель вважав, що тепло, необхідне для зачаття, утворюється під час сексу так само, як вогонь під час тертя двох палиць одна об одну. Але, звичайно ж, посилення сексуального напруження не настільки передбачуване. Воно більше схоже не на загоряння, а на гру між грозовими хмарами та іонізованою поверхнею Землі – це спалах блискавки, що виникає внаслідок взаємодії розуму й тіла. Дослідження, проведені в західних країнах, встановили, що лише третина жінок регулярно відчуває оргазм під час статевого акту; для цього існують як соціальні, так і фізичні причини. Певну роль у цьому можуть відігравати ліки: антидепресанти, такі як Прозак і Сероксат (одні з найпоширеніших рецептурних ліків у Західному світі), можуть настільки послабити роботу цих нервових закінчень, що і чоловікам, і жінкам стає важко досягнути оргазму. Героїн і алкоголь – найвідоміший винуватець – теж мають такий ефект.

Дзеркальне напруження виникає між голівкою пеніса або клітором і сполученою з ними мережею нервових волокон у хребті, поки заключна, визначальна зміна не спричиняє кульмінацію статевого акту. Те, що французи називають la petite mort,[95] на скані мозку має вигляд не затьмарення або забуття, а «засвічення» в емоційному ядрі (поясна звивина), у центрах, відповідальних за винагороду (прилегле ядро), і в гормональних ділянках (гіпоталамус) мозку. У деяких тварин ці гормональні ділянки спричиняють овуляцію під час сексу, підтверджуючи припущення Галена, але в людей це не так.

Під час оргазму імпульси нервової стимуляції від хребта надходять до передміхурової залози і сім’яних пухирців у чоловіків і до шийки матки і піхви в жінок. У чоловіків вони активують передміхурову залозу, сім’явивідну протоку (vas deferens) і уретру, завдяки чому сперматозоїди і сім’яна рідина спазматично надходять у пеніс, а скоординовані рефлекси перекривають вхід у сечовий міхур, щоб сперма могла виходити лише назовні. У жінок ці імпульси спричиняють скорочення крихітних залоз навколо уретри та передньої стінки піхви – залоз Скіна, – які виштовхують певну сім’яну речовину, схожу на чоловічу передміхурову рідину.

Вихід залоз Скіна в жінок буває різним: у декого під час кульмінації вони виштовхують водянисту рідину в уретру, як і в чоловіків, а в декого – безпосередньо в отвори піхви. Саме тому в деяких жінок під час оргазму начебто відбувається «еякуляція», а в інших – ні. Італійський сексолог доктор Еммануеле Джанніні з університету Лаквіла вважає, що ділянка навколо уретри на передній вагінальній стінці в деяких випадках є окремою ерогенною зоною, відокремленою від клітора.[96] Як і сексолог з Нью-Йорка Ернст Грефенберг, від прізвища якого походить назва «точки G»,[97] Джанніні дотримується думки, що деякі жінки відчувають оргазм глибше в піхві, ніж інші, унаслідок будови їхнього соромітного нерва.

Здорова вагіна має високу кислотність, яка захищає її від інфекцій. На жаль, сперматозоїдам більше підходить не кислотне і не лужне середовище, а нейтральне, подібне до середовища матки. Секрети залоз Скіна і передміхурової залози лужні, а це означає, що вони здатні нейтралізувати кислотне середовище піхви внаслідок потрапляння в неї сперми. Секрет бартолінової залози, яка розташована біля задньої стінки піхви і активується значно раніше під час статевого акту, теж лужний і виконує ту саму функцію.

Понад два століття тому Вільям Тейлор писав: «Тому поетичний оргазм, коли він настає, жевріє недовго»[98] – у чоловіків до десяти секунд, у жінок іноді вдвічі довше. Механізм жіночого оргазму відрізняється від чоловічого: він охоплює ширшу територію, виникає повільніше й триває довше. Існує кілька теорій, щоправда недостатньо переконливих, згідно з якими жіночий оргазм сприяє зачаттю.[99] Згідно з однією з них, більша тривалість оргазму в жінки допомагає шийці матки ввібрати чоловічу сім’яну рідину; таким чином вона збільшує ймовірність настання вагітності й допомагає сперматозоїдам вижити в природному кислотному середовищі піхви, нейтралізуючи його. Але є й інші теорії: оргазм заохочує заняття сексом, сприяє виробленню окситоцину в мозку (він допомагає матці вбирати рідину); висловлюється навіть думка про те, що він стимулює статевий відбір, виявляючи чоловіків, які настільки ж цінують щастя своєї жінки, як і власне.

На думку Зіґмунда Фройда, ерос і еротичність становлять сексуальну складову життя, сповнену енергії, хаотичну й продуктивну. Він протиставляв її прагненню людства до агресії й самознищення – греки називали це «танатосом». Карл Юнг вважав, що ерос менше пов’язаний з протиставленням жорстокості, ніж із досягненням балансу між раціональним і емоційним аспектами людської природи. «Психологія жінки заснована на принципі еросу, великої зв’язувальної і розслаблювальної сили, – писав він, – водночас із давніх часів основним принципом, який приписують чоловікам, є логос».[100] З останнього походить ідея логіки. На думку Юнга, так само як кислоти й луги разом утворюють нейтральне середовище, логічне й еротичне повинні бути збалансованими заради блага як чоловіків, так і жінок. Цілком ймовірно, під час консультування безплідних пар Юнг описував залежність від аналізів крові та інших тестів, притаманну сучасним клінікам, як зацикленість на логосі, а увагу лише до емоційного і статевого здоров’я у стосунках – як надмірне захоплення еросом.

За кілька тижнів я знову зустрів Гелен і Роба. Спермограма Роба була в межах норми: я зачитав параметри, визначені в лабораторії, і пояснив сухі терміни «рухливість», «морфологія», «концентрація» і «консистенція». Аналізи на гормони Гелен теж були такими, як я сподівався: співвідношення ЛГ і ФСГ було нормальним, рівень естрогену відповідав початку циклу. За тиждень до менструації рівень прогестерону в крові вказував на те, що овуляція відбулась належним чином – не було зрозуміло, чому не настає запліднення.