На Паризькій мирній конференції були присутні декілька представників курдів, які висунули свої вимоги створити незалежну країну, однак ніхто не був готовий їх слухати, до того ж скидалося на те, що лише декілька делегатів знали, хто вони і звідки приїхали.

Після своєї короткої відпустки з батьком навесні 1919 року Ґертруда повернулася до роботи на конференції, після якої початок літа провела зі своєю сім’єю в Англії, ухиляючись від запрошень друзів. «Моя люба матусю! Зараз я найбільше хотіла б побачити Вас», — написала вона Флоренс.

Водночас Флоренс ретельно обдумувала домашні проблеми своєї пасербиці — «Дружина — ось хто мені потрібен!», — зважила всі «за і проти» і запропонувала вихід. Служниця Беллів, француженка Марі Делер, була готова за потреби поїхати з Ґертрудою в Багдад і залишитися там, виконуючи обов’язки покоївки, швачки й економки. Ґертруда найняла Марі в 1902 році, сімнадцять років тому, на зарплату «22 фунти [на рік], і прання за її рахунок». Відтоді Марі стала членом сім’ї Беллів, допомагаючи Ґертруді щоразу, коли та поверталася до Лондона. Попередній роботодавець Марі написав у її рекомендаційному листі, що служниця має важкий характер, однак Ґертруда з самого початку з нею серйозно поговорила, після чого зрозуміла, що дівчина досить відповідальна. У Ґертруди й у самої був не дуже легкий характер, проте Марі їй віддано служила і, безперечно, пишалася славою господині. Після того, як Марі протягом багатьох років виконувала всі вимоги щодо її гардеробу, які, до речі, були досить перебірливими, і впродовж усього цього часу залишалася єдиною служницею сім’ї Беллів, поїздка з Ґертрудою до Іраку здавалася їй справжньою пригодою. Вона оселиться у двох нових кімнатах, які Ґертруда добудувала до одного зі своїх літніх будиночків, і буде всіма силами допомагати й підтримувати свою господиню. Наприкінці вересня, після другої поїздки на Паризьку конференцію, Ґертруда сіла на корабель у місті Порт-Саїд у супроводі Марі. Француженка виявилася прекрасним мандрівником і по-справжньому насолоджувалася кожною хвилиною подорожі: «Я ще ніколи не була так гарно вбрана на кораблі, — написала Ґертруда 26 вересня у листі додому. — Вона щодня пірнає з головою в коробки і щоразу дістає мені чисте вбрання».

Протягом останніх років Ґертруда постійно думала про те, як там поживає Фаттух, вірний слуга з Алеппо, який супроводжував її під час багатьох мандрівок. Вона хвилювалася, щоб через зв’язки з Англією до нього не почали присікуватися турки: «Одному Богу відомо, чи [Фаттух] ще живий, — написала вона 1917 року. — Мешканці Алеппо завжди дуже сильно страждали через турецьке переслідування, і я боюся, щоб усім відомі теплі взаємини з Джорджем [Ллойдом], містером Гоґартом та зі мною не поставили його в дуже невигідне становище». Тож, повертаючись до Багдада цього разу, Ґертруда вирішила поїхати через Алеппо й спробувати відшукати Фаттуха. Але спершу вона збиралася провести ознайомчу поїздку. Ґертруда хотіла отримати чітку картину поточної ситуації в Сирії та сіоністського руху в Палестині, де до країни заселили євреїв, незважаючи на арабське населення. Ґертруда передбачала, що після цього в країні прокотиться хвиля занепокоєння — до того ж, окрім Палестини, п’ятдесят тисяч євреїв оселилося в Багдаді. От чого Ґертруді зараз точно не треба було, так це ворожнечі між євреями та арабами.

Тим часом Марі вирушила морем до Басри, де мала сісти на потяг до Багдада й прибути в кінцеве місце призначення приблизно в один час зі своєю господинею.

Ґертруда приїхала до Каїра, щоб «увійти в курс справ» за допомогою сера Гілберта Клейтона, який тепер працював на посаді міністра внутрішніх справ у новому відділенні Британського протекторату Єгипту. У Єрусалимі мандрівниця зупинилась у головного управляючого сера Генрі Ватсона, і вони разом зустрілися з його добрим товаришем сером Рональдом Сторрсом. На той час Сторрс обіймав посаду губернатора Єрусалима і, як сам казав, «був прямим послідовником Понтія Пілата» та мав надзвичайно чудний настрій, а також був готовий говорити про політику чи ходити з гостею по базарах з килимами та античних лавках. У Дамаску та Бейруті Ґертруду вразила сила антифранцузьких настроїв. Діставшись Алеппо, вона відшукала Фаттуха й з’ясувала, що він таки опинився у надзвичайно критичній ситуації, чого вона й боялася. У листі від 17 жовтня 1919 року Ґертруда передала своє тепле ставлення до колишнього підлеглого:

Відвідавши його дружину у маленькому орендованому будиночку, де вони з Фаттухом жили, Ґертруда дізналася, що її колишній слуга досі дбайливо береже все спорядження. Він запитав про її батька, використовуючи слова, які завжди викликали на Ґертрудиному обличчі посмішку — «його ясновельможність праотець». Ґертруда допомогла Фаттухові орендувати ділянку землі для вирощування овочів і ще дала сотню фунтів.

Повернувшись до Багдада, вона нарешті почала виявляти свою вдячність за допомогу та нескінченні таланти Марі. Ґертруда дізналася, що її помічниця могла і приготувати смачний соус для званої вечері, і змайструвати абажури для світильників. А ще відтепер Марі стала її відданою кравчинею. Родині Беллів стало значно легше пересилати сувої тканин, ніж готовий одяг, а Марі своєю чергою перетворювала їх на сукні. Тихими вечорами вони вдвох сиділи й уважно розглядали журнали моди, зокрема новий британський Vogue, який купувала служниця Флоренс, Ліззі, і пересилала до Багдада, щоб вони були «в тренді». Марі дуже любила тварин, і скоро за нею повсюди ходила Ґертрудина ручна куріпка, недавнє поповнення садового зоопарку; а ще вона зшила зимові курточки для обох собак. Коли Ґертруда хворіла й страждала від гарячки, спричиненої перевтомою чи важким кліматом, Марі готувала прохолодні супи та інші апетитні варива. Незважаючи на всі свої відмінності, дві жінки стали близькими подругами, і Марі залишатиметься поряд з Ґертрудою до кінця життя господині. Ґертруда писала: «Марі просто безцінна у своєму вмінні шити штори, а втім, як і в усьому іншому. Вона — моя найбільша втіха. Я взагалі не знаю, як раніше справлялася без неї».

Г’ю не полишало бажання відвідати Ґертруду в Багдаді, особливо відколи з Південної Африки до Англії повернувся Г’юґо і міг приглянути за Флоренс. Через це його бажання Ґертруда витратила в Лондоні більшу частину своїх заощаджень, придбавши меблі у розкішному меблевому салоні Маплс. Їй потрібні були столи та стільці для їдальні, крісла, ліжка, шафи, комоди й новий столовий сервіз. Повернувшись до Багдада, вона з нетерпінням чекатиме, коли її товар припливе слідом морем.

Навесні 1920 року Г’ю здійснив обіцяний візит, привізши з собою все спорядження для подорожей, яке Ґертруда попросила прихопити: складане ліжко, постільний комплект у саквояжі від Вулсі, фланелеві та шовкові костюми, тропічний шолом і парасолю від сонця. На фотографії, зробленій у Ґертрудиному будинку, Г’ю спокійно читає газету, сидячи в одному з нових крісел з лляною оббивкою від Вільяма Морріса, під його бездоганно начищеними черевиками простелений перський килим, а поруч на рівні ліктя стоїть кавовий столик. На камінній полиці в рамках ваблять око їхні сімейні знімки. Усе це більше нагадує вітальню в затишному будинку в Англії, ніж літній будиночок у центрі величного азійського міста. Однак довго Г’ю відпочивати не довелося: вони з Ґертрудою вирушили в тур країною, заїжджаючи по дорозі до офіцерів із питань політики й заходячи до арабських видатних лідерів. Певну частину маршруту вони подолали літаком, обговорюючи, крім ситуації в Іраку, економічну кризу та її вплив на британську економіку. Уперше в житті Ґертруда відчула потребу в економічній освіті, коли її батько зауважив перші ознаки загрозливих фінансових труднощів для родини Беллів. Після його від’їзду додому Ґертруда страшенно за ним сумувала. Він залишився тим, ким був завжди — любов’ю всього її життя; за винятком Діка Доті-Вайлі: