На одному вечорі її батько дізнався про сім’ю Азерів, які переїхали з їхнього міста до Ам’єна. Йому розповіли, що дружина померла і залишила чоловікові двох дітей. Формантьє влаштував знайомство — і Рене Азер одразу ж йому сподобався. Ізабель не могла забезпечити той домашній комфорт, якого він прагнув. Крім того, вона стала занадто впертою як для домогосподарки. Незважаючи на її вмілу допомогу матері, він зрозумів, що молодша донька може стати йому тягарем у майбутньому. У суворому та досвідченому Рене батько Ізабель побачив вирішення одразу кількох проблем.

Партія була майстерно запропонована Ізабель обома чоловіками водночас. Батько зіграв на її співчутті Азеру, коли він познайомив її зі своїми обома дітьми, котрі якраз долали найцікавіші етапи життя.

Азер пообіцяв Ізабель до певної міри незалежність у подружньому житті, і вона, жадаючи вирватися з батьківського дому, погодилася. Найважливішим фактором для неї став інтерес до Грегуара й Лізетти: вона хотіла допомогти їм і компенсувати таким чином свої розчарування їхнім добробутом. Вони також домовилися з Азером про спільних дітей. Ось так Ізабель з дівчинки Формантьє перетворилася на мадам Азер: жінку, чий вік не відповідав статусу; жінку з вишуканим смаком та власною думкою; жінку з накопиченими в собі природними нахилами та емоціями, які не знайшли вираження за жодних обставин її життя.

Спочатку Азер пишався своєю молодою привабливою дружиною, йому подобалось знайомити її з друзями. Він бачив, як діти розцвіли від її уваги. Лізетті вона тактовно допомогла прийняти делікатні зміни її тіла, Грегуару — розвинути його ентузіазм і покращити манери. В місті мадам Азер дуже поважали. Вона була люблячою та відданою дружиною своєму чоловікові, а він і не потребував більшого. Ізабель не кохала його, та чоловік сам налякався б виникнення цієї непотрібної емоції.

Мадам Азер звикла до свого нового імені. Вона вдовольнилася накладеною на неї роллю, сподіваючись назавжди поховати свої честолюбні бажання. Але саме холодна фігура її чоловіка підтримувала ті амбіції живими — парадокс, який вона не збагнула вчасно. Народження нових дітей Азер сприймав як важливе підтвердження свого соціального статусу і вдалого одруження, коли різниця у віці і смаках не має жодного значення. Підхід до дружини у нього був суто діловий та хижацький, вона ж реагувала байдужою покірністю — це єдине, що їй залишалось. Він щоночі кохався з нею, але здавалося, що лиш тільки він почав, а йому вже хочеться якомога швидше з цим покінчити. Після того він ніколи не згадував про те, чим вони займалися. Мадам Азер, котру це спочатку злякало і присоромило, невдовзі засмутилась від такого ставлення. Вона не могла зрозуміти, чому цей аспект їх життя — вочевидь такий важливий для нього — він не хоче ніяк обговорювати, а також того, чому гака вражаюча інтимна близькість не відчиняє жодних дверей до її душі і ніяк не в’яжеться із тими глибокими почуттями і прагненнями, які зародилися в ній ще у дитинстві.

Вона не вагітніла, і кожного місяця, коли поверталася кров, Азер все більше впадав у розпач. Деколи чоловік винуватив у цьому себе. Він почав думати, що проблема саме у ньому — хоча двоє дітей спростовували такі припущення. Іноді, лежачи у ліжку без сну, він зводив це до кари за одруження з Ізабель, хоча і сам не міг збагнути, чим саме міг удостоїтися покарання. Врешті-решт почуття розчарування вплинуло на його чоловічу силу. Він також почав помічати, що дружина нічого не відчуває. Та попри все навіть думка про звернення до лікарів за вирішенням проблеми медичним шляхом настільки його лякала, що здавалася неприпустимою.

Тим часом проблеми чоловіка хвилювали мадам Азер менше і менше. Вона боялася Стівена. Відколи він оселився на бульварі Гангу, його смугляве обличчя, його пильний погляд і швидкі, стрімкі рухи лякали її. Він не був схожий на інших чоловіків, яких вона знала, — ні на батька, ні на її чоловіка, ні навіть на Жана Детурнеля, який виявився безвольним попри свою молодість і романтичність.

Стівен був на дев’ять років молодший за мадам Азер, тому вона поблажливо ставилася до нього: бачила в ньому ту юність — або принаймні її частину, — яка для неї вже залишилася в минулому. Вона намагалася думати про нього, як про третю дитину, сприймати, наче брата Лізетти — та він і був лише на чотири роки за неї старший. Якоюсь мірою їй це вдавалося, проте вона помітила, що таке зверхнє ставлення тільки додає материнської ніжності до відчуття тривоги.

У неділю Стівен прокинувся дуже рано і спустився на кухню у пошуках поживи. Він пройшовся коридорами першого поверху, і звук його кроків ще довго висів у нерухомому повітрі. У будинку ще залишалися кімнати, у яких він поки не бував або бачив лише мигцем і потім не міг відшукати. Через маленьку вітальню він вийшов у прохолодний сад і попрямував далі до кінця галявини. Під каштаном стояла лавка — на неї він і сів, щоб з’їсти хліб, узятий на кухні. Звідси було добре видно будинок.

Минулого вечора він ножем вирізав маленьку фігурку зі знайденого в саду шматка м’якої деревини. Стівен вийняв її з кишені і почав уважно роздивлятися, вдихаючи свіже ранкове повітря. Це була фігурка жінки у довгій спідниці і короткому жакеті. Її волосся було вирізьблене у вигляді невеличких заглиблень, а замість рис обличчя тільки невеличкі відмітини очей та рота. Стівен дістав ножа і почав доробляти ступні, котрі виднілися з-під спідниці. Раптом він помітив, яку спальні на другому поверсі відчинилися віконниці. Він уявив голоси, шум води у ванні, брязкіт дверних ручок. Коли він розсудив, що вся родина вже одяглася і спустилася на сніданок, то повернувся у будинок.

Дітей не захоплювала перспектива подорожі навколо водяних садів, і мадам Азер довелось нахилитися через стіл, щоб вгамувати Грегуара, який стукав ложкою об стіл. Вона надягла лляне плаття кремового кольору з блакитним паском та декоративною вставкою з гудзиками.

Лізетта кокетливо подивилася на Стівена і запитала:

— Так що, ви поїдете подивитися на знамениті водяні сади?

— Я не знаю, чи запрошений.

— Звичайно, що так, — відповіла мадам Азер.

— У такому разі я із задоволенням поїду.

— Ну, це зробить цю поїздку не такою нудною, — зреагувала Лізетта.

— Дуже мило було з боку месьє Берара запросити нас, — зауважила мадам Азер. — Так що ви обоє маєте бути дуже чемними. А щодо твоєї сукні — вона замала для дівчини твого віку.

— Але там так спека, — спробувала сперечатися дівчина.

— Я не можу змінити погоду. Вдягни щось інше і поквапся.

— Вже біжу, біжу... — понуро промовила Лізетта, штовхаючи стілець під стіл. Ідучи до дверей, вона провела рукою по плечу Стівена. Сукня, через яку дівчина отримала зауваження, підкреслювала округлі груди, якими вона вочевидь дуже пишалася.

Десь об одинадцятій вони п’ятьох вийшли з дому — вони узяли із собою ще й Маргариту, служницю, котра допомагала мадам Азер і Стівенові нести корзинки із їжею, парасольки, килимки, а також одяг, на випадок додаткових потреб. Шлях до початку водяних садів був досить коротким: вони спустилися сходами вниз на п’ять прольотів, де на площадці їх вже чекав Берар у солом’яному капелюсі. Мадам Берар розмістилася на кормі човна з пласким дном традиційної форми — ялик з піднятим квадратним кінцем.

— Доброго ранку, мадам! Який же сьогодні чудовий день! — Берар був у доброму гуморі. Він простягнув руку мадам Азер і допоміг їй спуститися у човен. Однією рукою опираючись на Берара, іншою вона підняла свої спідниці і легенько ступила у низькобортне судно. Грегуар, який помітно повеселішав, швидко проскочив поперед інших і стрибнув у човен, розгойдавши його.

Мадам Берар злякано скрикнула:

— О, папа!

— Жінки і діти — першими! — засміявся Берар.

Він допоміг Лізетті всістися поряд з мадам Азер.

— Я буду стерновим і стоятиму на кормі, — поважно заявив Берар. — Ви сідайте навпроти Лізетти, а ви, месьє, — звернувся від до Стівена, — поряд із Грегуаром, а мадам Берар — ось тут, навпроти вас, Азере. Тепер ми досягли ідеального балансу.