Навіть з такими підвищеними шансами завжди можлива ситуація, коли випадково зайде якийсь золотий хлопчик і зірве увесь банк. Таке трапляється. Інколи таке трапляється навіть три ночі поспіль.

Але випадок із золотим хлопчиком настільки рідкісний, що п’ять із сімох вечорів усе одно були надзвичайно успішні, а Близнюк Джордж знав, як керувати грою.

Я вклав кошти в банк разом з Дідьє і Близнюком, і ми троє заправляли покером. Мої щотижневі виграші приблизно дорівнювали прибутку, який можна було отримати з грошей, вкладених у добре налагоджений фонд.

Близнюк полишив махлярство. Це була обов’язкова вимога, встановлена нами з Дідьє. Ми мали грати по-чесному, або гра втрачала сенс.

І Близнюк поводився добре. Він кожну гру від імені господаря проходив рівнесенько, як міст між страхом і злістю. Його чесність і спритність забезпечили йому багато нових друзів, а нам — багато грошей.

Близнюк потребував гри, бо його друг-мільйонер, як виявилося, скупився на долари. Скорпіон оплачував рахунки за пентгауз у «Магеші», бо це було єдине місце в Бомбеї, де він почувався в безпеці. Він не почувався досить комфортно, щоб переїхати до міста, де інші мільйонери живуть у безпеці.

Але він перевіряв кожного чека і накладну на наявність можливої економії і часто її знаходив, вишкрібаючи копійки з рахунків, що вимірювалися тисячами.

Він відмовлявся фінансувати вечірки Близнюка. Близнюк казав усім приносити власні розваги, і вечірки вдавалися на славу. Вони були дешевшими, і яскравішими, і набагато популярнішими. Готель перетворився на місце, де відомі люди знайомилися з сумнівними людьми, і кожен бар і ресторан був напханий по вінця.

Скорпіон сплачував Близнюку тільки обмежений рахунок на оплату готелю, їжі, напоїв і послуг. Він також давав йому двісті доларів щотижня.

Близнюк заробляв ті двісті доларів за годину гри з нами і грав у трансі елегантної спритності. Він був упевненим. Він програвав жартуючи або співаючи, а вигравав без гордощів.

— Думаю про створення групи підтримки, щось на зразок «анонімних алкоголіків» для таких, як я, які не можуть припинити махлювати. «Анонімні карткові шахраї», знаєш, але проблема в тому, що нам нікому не можна буде довіряти. Не тоді, коли справа дійде до карт. Розумієш, про що я?

— Ну ж бо, Близнюче. Цинік — це людина, зла на власну душу, а ти не цинік.

Він примружився, щоб про це поміркувати.

— Обожнюю тебе, друже,— зізнався він, посміхаючись собі.

— І я тебе теж обожнюю, брате. І взагалі, ти це вже зробив. Зав’язав з махлярством у картах і тепер граєш чесно, та ще й як ніколи добре.

— Потребувало багато зусиль, скажу тобі,— здригнувся він.— Попервах я звернувся до літератури. Спочатку було достобіса Кітса, і це привело до депресії, потім я повністю злився з Керуаком, настільки, що став неначе п’яний шимпанзе й ляпав перше-ліпше, що спадало на думку. Я наштовхнувся на Фіцджеральда, відсахнувся від Гемінґвея, з Джорджем Еліотом перетворився на Деронду[119], кайфонув з Вірджинією Вульф, розклеївся з Джун Барнз і збожеволів з Дарреллом, але потім повернувся до фільмів, і три дні Гамфрі Богарта поставили мене прямо, неначе потяг.

— Неабияка група підтримки, Близнюче.

— Так. Немає кращої компанії за акторів і письменників, правда ж, коли ти впав на саме дно.

— Це ти правильно зрозумів. Радий, що ти знайшов вихід.

Він на мене глянув, відгорнувши завісу стриманості.

— З того боку відкривається новий краєвид, Ліне. Ніколи не думав, що скажу таке, але почуваюся майже добре, не вдаючись до махлярства.

— Оце так настрій.

— Гадаєш? Бути чесним інколи теж здається шахрайством. Розумієш, що я маю на увазі?

— Звісно,— посміхнувся я.— Так тримати. У тебе чудовий вигляд. Багато можливостей і мало сонця добре на тебе впливають, картярський чемпіоне. Як справи зі Скорпіоном?

— Я...

— Невже настільки погано?

— Ліне, він забагато часу проводить на самоті. Більшість часу він сам-один сидить у президентському номері. Мене туди не пускають.

— Не пускають?

— Як і всіх інших, окрім прислуги. Він навіть їсть там здебільшого. Якби там була ще й якась гарненька супутниця, то я б сам охороняв двері. Але він їх не запрошує, друже, а ми зі Скорпіоном ніколи не були одинокі.

— Може, це йому необхідно.

— Ми все мали спільне, ділилися кожною ложкою їжі, навіть перераховували арахіс у пакетику й порівну його ділили. Ми постійно щодо всього сварилися, але ніколи не їли окремо. Ми вже три дні не переламували хліба, так би мовити. Я хвилююся за нього, Ліне.

— Близнюче, а він не думав про те, щоб поїхати з Бомбея ?

— Якщо й так, то він про це мовчить. А що?

— Він нервує через своє багатство. Йому потрібно переїхати, а він, мабуть, сам не зважиться, якщо ти не допоможеш.

— А куди йому можна переїхати?

— Будь-куди, де живуть мільйонери. Вони люблять триматися гуртом і знають, як попіклуватися про себе. Там він буде в безпеці, а ти отримаєш спокій.

— У мене достатньо проблем з одним мільйонером. Я не витримаю цілий район отаких.

— Тоді забери його в Нову Зеландію. Купіть господарство біля лісу.

— В Нову Зеландію?

— Чарівна країна, чарівні люди. Ідеальне місце, аби зникнути.

— Я дуже нервуюся, Ліне. Знаєш, учора я навіть програв гру, яку мав виграти.

— Учора ти зіграв разів триста.

— Так, але боюся, що втрачаю хватку, розумієш? Я почуваюся безпомічним у спробах надати поміч йому, а я ж люблю його, друже.

Мені слід було язик за зубами. Але звідки міг я знати, що саме принесе Зодіакам Джорджам моя пропозиція? Якби я мав три бажання, то одним з них була б можливість знати, коли стулити пельку.

— Можливо, ну, не знаю, тобі потрібно вивести його в люди. Узяти його на прогулянку навколо готелю. Буде просто, як у давні часи, хіба крім охорони. Це може його розбурхати.

— А це непогана ідея,— замислено сказав Близнюк.— Я можу спробувати його виманити.

— Або просто запросити.

— Ні, я його виманю,— вирішив він.— Тут доведеться обдурити Скорпіона, щоб змусити випити води в пустелі, бо він думатиме, що її туди привезло ЦРУ. Але в мене є план.

— Прошу, не розповідай,— мовив я, залишаючи пакунок з грошима для покерного банку та прямуючи до дверей.— У мене алергія на плани.

Мені варто було хвилюватися за своїх друзів. Тепер я це знаю. Як і більшість людей у місті, я думав, що гроші Скорпіона вирішували всі їхні проблеми. Я помилявся. Гроші були небезпекою, як часто трапляється, що загрожувала їхній дружбі та їхньому життю.

Розділ 53

З готелю я поїхав просто до ресторану «Старлайт» на пляжі Чаупаті. Ресторан був незаконною будовою на невеликому привласненому шматку пляжу біля дамби.

Він працював десь три місяці. Кінозірка і місцевий бізнесмен вирішили відкрити ресторан і подарувати його місту на занедбаному шматку громадського пляжу, тож вони створили там гоанську тему, довершену пальмами, солом’яними парасолями над столами і піском для босих ніг.

Їжа була неймовірна, а обслуговування — швидке і дружнє. А той факт, що це місце повністю незаконне і могло закритися щомиті, додавав особливої цікавинки, тож місцеві бюрократи, які мали б зачинити ресторан, натомість замовляли столик за три дні наперед.

Місцевий бізнесмен, чий ексцентричний ефемерний подарунок місту дуже дорого йому коштував і навряд чи сповна окупиться, був моїм другом. Карла чекала за столиком, якого для мене замовила. Вона підвелася. Відблиск від свічки, неначе ніжною рукою, підняв її обличчя вгору. Карла поцілувала мене й обійняла. На ній був червоний чонсам[120] з розрізом на одному стегні.

Її волосся було зібране в хвилясто-кучеряву скойку і трималося завдяки отруйному дротику, який Карла прикрасила на кінчику червоним камінцем. На ній були червоні рукавички. Вона була прегарна, і то була чарівна ніч, поки не виринуло ім’я Конкенона.