Флоріан обурено відмовився.

– Маєш розум?! – вигукнув він. – Щоби я сидів з листком на носі!

– А що тут такого? – здивувалася Маргарита.

– Це ж виглядає так по-дурному, – сказав Флоріан.

– Боже, Флоріане! І чого ти такий марнославний? – спитала Маргарита.

– Я зовсім не марнославний, – сказав Флоріан.

– Ще й який! Такий самий, як Уші-2! – Маргарита захихотіла. У класі Уші-2 вважалася королевою марнославства.

Флоріана так обурив цей докір, що він аж укусив Маргариту за плече. Маргарита заверещала і хотіла дати хлопцеві ляпас, але той блискавично схопив її за руки. А в нього було набагато більше сили, ніж у неї! Маргарита спробувала звільнитися, та це їй не вдалося.

~ Забери свої слова назад! – зажадав Флоріан.

Маргарита засміялась.

– І не подумаю, – прохихотіла вона. – Людина, котра понад усе боїться, що в неї почервоніє ніс, марнославна!

Не відпускаючи Маргаритиних рук, Флоріан притиснув її до лавки.

– Ти негайно забереш свої слова назад, – прошипів він. Маргарита не второпала, чи він усе ще жартує, чи вже по-справжньому ображений. Вона засмикала ногами і закричала:

– А коли в тебе на бороді вискакує прищик, ти береш лікарняний, щоби тебе ніхто не побачив з цим потворством!

– То був не прищ, то був абсцес, ти, дурна корово, ти! – вигукнув Флоріан і притис Маргариту до лавки так сильно, що вона аж скрикнула від болю.

Старий пан із маленьким песиком на шнурку поспішив Маргариті на допомогу. Песик загавкав, старий закричав:

– Негайно відпустіть даму! Інакше я покличу поліцію! Геть спантеличений Флоріан відпустив Маргариту. Вона випросталась і потерла плечі.

– Що ви собі думаєте! Посеред білого дня! І вам не соромно? – вилаяв Флоріана старий, а потім вклонився Маргариті: -Ходімо зі мною, панночко, – сказав він. – Цей пан вас уже не скривдить. Я вам гарантую!

– Щиро дякую, – Маргарита вдячно посміхнулася. Вона встала, поправила футболку і сказала, звертаючись до літнього пана:

– Вже навіть у парку на лавочку не можна присісти. Відразу хтось підходить і чіпляється. Що за часи!

Флоріан із розкритим ротом сидів на лавці. Почуття гумору в нього було не надто розвинене.

Старий пан подивився на Флоріана з відразою. Було помітно, що йому дуже хотілося схопити хлопця за шкірку і потягти до найближчого відділку поліції. Однак він, мабуть, усвідомлював, що фізично на це не спроможеться.

– Ходімо, моя панночко, – сказав він до Маргарити. – Я вас виведу звідси! Він запропонував Маргариті руку. Дівчина взяла пана під лікоть.

– Там попереду, – старий вказав у напрямку дитячого майданчика, – ви будете в безпеці. Там багато матусь із діточками…

Маргарита неквапно попрямувала до дитячого майданчика попід ручку з літнім паном. Песик, помахуючи хвостиком, біг за ними. Не доходячи до майданчика, Маргарита зупинилася.

– Я краще піду додому, – сказала вона. – Після цього випадку в мене шок!

Старий пан поставився до цього з розумінням. На прощання він порадив Маргариті, щоби вона, навчена цією «пригодою», ніколи не сідала на лавочку в безлюдному закутку парку, і почимчикував зі своїм песиком далі. Маргарита, посміхаючись, дивилася йому вслід.

Щойно чоловік і песик зникли за кущами бузку, прибіг Флоріан, вимахуючи Маргаритиною торбою. Не встиг він виголосити своєї обуреної промови, як Маргарита, хихочучи, сказала:

– Я просто не хотіла розчаровувати сподівань літнього добродія.

Флоріан поставив торбу на стежку, обняв Маргариту і поцілував. Коли за деякий (некороткий!) час Маргарита вивільнилася з його обіймів, попереду, біля куща бузку, вона побачила пана з песиком.

– Тільки би він виявився короткозорим, – сказала Маргарита Флоріанові, – бо тоді всі його сподівання – коту під хвіст!

Флоріан підняв Маргаритину торбу, затис її під пахвою, другою рукою обняв дівчину за стегна, і вони пішли до виходу.

Він хотів запросити Маргариту на морозиво. Вона відмовилася, заявивши, що мусить іти додому.

– А от і неправда! – сказав Флоріан. – Ти підеш до Гінцеля!

– Спочатку додому, – ухилилася від прямої відповіді Маргарита.

– А тоді до Гінцеля, – наполягав Флоріан.

– Ну то й що? – дівчина зупинилася. – Нехай і так! Флоріан мовчки випустив торбу з рук, розвернувся і побіг.

Маргарита підняла її, стріпала з неї бруд, зітхнула й пішла на трамвай у напрямку Ґшвандтнер-ґасе.

Гінцель був у майстерні. Він саме згинав із тонесенького срібного дроту «павутиння». Маргарита поцілувала його в метелика на щоці.

– Ти пахнеш Кальбом, – сказав Гінцель.

Це, звісно, була цілковита нісенітниця. По-перше, від Флоріана нічим не пахло, а по-друге, Гінцель був би хіба останнім, хто міг би вчути цей запах. У нього ніколи не було тонкого нюху.

Гінцель просто знав, що Флоріан полюбляє забирати Маргариту з обіду в «малого італійця». Він довідався про це, коли одного разу сам вирішив зустріти Маргариту після її розмови з мамою і наштовхнувся там на Кальба.

~ Тішся, що я тут, і дай мені спокій, – незворушно сказала Маргарита.

Гінцель, схиливши голову, колупався у дротах і зовсім не справляв враження такого, що тішиться.

– Я можу піти, – сказала Маргарита.

– Принаймні поцілуй мене, чи що, – сказав Гінцель.

– Я вже поцілувала, – сказала Маргарита.

– Ти поцілувала не мене, а метелика, – сказав Гінцель. Він підвів голову і заплющив очі. Маргарита задовольнила його прохання.

По дорозі зі школи Флоріан знову порушив складну проблему канікул. Не можна було на нього за це ображатись, адже планування відпустки – важливе питання в житті кожної людини. Маргарита це розуміла, та в неї все одно було таке враження, що на неї тиснуть.

~ Та не напосідай так! – відрубала Маргарита і скинула Флоріанову руку зі свого плеча. – Все не так просто! Спочатку я мушу підлизатися до тата, а на це потрібний час!

Флоріан Кальб мав твердий намір на канікулах вирушити разом із Маргаритою в подорож Європою. На всі два місяці, з квитком «Іпіеггаіі», на який молоді дається велика знижка. Зі опальником, наметом і посудом. Уже кілька місяців він двічі на тиждень по обіді підпрацьовував помічником продавця у крамниці делікатесів, аби назбирати грошей на дорогу. А які запеклі суперечки зі своїми старими йому довелося витримати, щоби вибороти дозвіл на канікули без батьків! Старі Кальби ніяк не хотіли відпускати свого малого Кальба самого. «Поки ти не стоїш на власних ногах, а ходиш пішки під стіл, під мій стіл, -затято повторював старий Кальб, – ти будеш їздити у відпустку з матір'ю і зі мною!» А стара Кальбиха так само затято торочила: «У мене не буде жодної спокійної секундочки, якщо я знатиму, що ти так далеко від мене! І сам-самісінький!»

Те, що він збирався подорожувати зовсім навіть і не «сам-самісінький», а пліч-о-пліч із Маргаритою, Флоріан завбачливо приховав. Адже всього, що хоч віддалено могло бути пов'язане зі сексом, старі Кальби боялися, як вогню. На їхню думку, еротика лише відволікає від навчання та послаблює фізичний розвиток підростаючого покоління. Підростаюче покоління мусить ходити до школи, займатися спортом і слухатися батьків, а інше – зась!

Лише Флоріанова погроза, що в разі, якщо його не відпустять в омріяну подорож, він кине школу, примусила батьків задуматись. І все-таки потрібен був страшний скандал, аби старі Кальби нарешті збагнули всю серйозність погрози. Спочатку батько-Кальб кричав:

– Це смішно! Звичайно, ти не кинеш школу. Про це не може бути й мови! А як не будеш ходити добровільно, я знайду спосіб тебе примусити!

– Цікаво, який? – спитав Флоріан.

~ Якщо буде треба, я щодня водитиму тебе за руку! – погрожував старий Кальб.

Флоріан розсміявся. Він мав зріст метр вісімдесят п'ять і неабияку «раму», тоді як тато-Кальб був маленький худенький чоловічок.