Мертва велетка всміхнулася.

— Вертайся додому, малий Одіне, — сказала вона. — Втікай, біжи хутко до своєї зали. Більше ніхто зі мною не побачиться, доки мій чоловік Локі не звільниться зі своїх оков, щоб повернутися до мене, коли наблизиться нищівний Раґнарьок, «доля богів».

На цих словах вона розчинилася в пітьмі.

Одін залишив могилу. На серці в нього було важко, а в голові роїлися думки. Навіть боги не могли змінити свою долю, тож якщо він хотів врятувати Бальдра, то мав вдатися до хитрощів та сторонньої допомоги. Але його турбувала ще одна річ, яку сказала мертва велетка.

«Чому вона говорить, що Локі звільниться з оков? — міркував Одін. — Локі ж не закутий».

«Принаймні поки що», — подумав він згодом.

II

Одін тримав свої думки при собі, але розповів Фріґґ, своїй дружині й матері богів, що сни Бальдра були пророчими і дехто бажає їхньому синові зла.

Фріґґ задумалась. Вона була винахідливою людиною, а тому згодом промовила:

— Я в це не вірю. Не можу повірити. Немає на світі того, хто б ненавидів сонце, а з ним тепло і життя, яке воно дарує землі, а отже, не може бути, щоб хтось ненавидів мого сина, прекрасного Бальдра.

І вона вирушила в мандри, щоб у цьому пересвідчитись.

Фріґґ ходила по землі й у всього, що траплялось їй на шляху, брала клятву не завдавати шкоди прекрасному Бальдру. Вона звернулась до вогню, і він пообіцяв не пекти його; вода дала клятву не топити його; залізо та інші метали присягнулися не різати його. Каміння пообіцяло не залишати синців на його шкірі. Фріґґ зверталась до дерев, до звірів, до птахів, до всього, що плазує, літає чи ходить, і все суще пообіцяло, що його вид ніколи не завдасть шкоди Бальдру. Дерева поклялися, кожне за свій вид, — дуб і ясен, сосна і бук, береза і ялина, — що ніхто з них не зможе поранити Бальдра своєю деревиною. Вона викликала хвороби і поговорила з ними — кожна хвороба та болячка, яка могла завдати болю чи шкоди людині, погодилась ніколи не торкатися Бальдра.

Фріґґ не оминула нічого сущого, крім омели — рослини, яка оселяється на деревах. Омела здалася їй надто дрібною, молодою та непоказною, тож вона пройшла повз.

І коли всі дали клятву не шкодити її синові, Фріґґ повернулась в Асґард.

— Бальдр у безпеці, — сказала вона асам. — Ніщо не завдасть йому шкоди.

Однак у її словах засумнівалися всі, навіть Бальдр. Тоді Фріґґ підняла камінь і жбурнула його у свого сина. Камінь відскочив від нього.

Бальдр радісно засміявся, і здалося, ніби виглянуло сонце. Боги всміхнулись, а тоді один за одним почали кидати свою зброю в Бальдра. Кожен бог був здивований і вражений. Мечі його не торкались, списи не протикали плоть.

Усі боги були потішені та спокійні за Бальдра. Тільки два обличчя в Асґарді не світилися від радості.

Першим був Локі, який не усміхався й не сміявся. Він дивився, як боги рубали Бальдра сокирами та мечами, скидали на нього величезні валуни або намагалися вдарити величезними вузлуватими палицями і сміялися, коли палиці, мечі, камені та сокири минали його або тільки доторкалися, як м’які пір’їнки. Локі задумався, а тоді відійшов у тінь.

Другим був Хьод — сліпий брат Бальдра.

— Що відбувається? — запитав сліпий Хьод. — Прошу, скажіть мені хто-небудь, що відбувається.

Але ніхто не відповів Хьоду. Він чув, як навколо всі веселяться та радіють, і мріяв приєднатися до святкування.

— Ти, мабуть, дуже пишаєшся своїм сином, — озвалась якась привітна жіночка до Фріґґ.

Фріґґ не впізнала жінку, але та просто сяяла, коли дивилася на Бальдра, а Фріґґ і справді пишалася своїм сином. Зрештою, його любили всі.

— Та чи вони його, бідненького, не покалічать часом? Якщо будуть так у нього все кидати? Якби я була його матір’ю, то переживала б за свого синочка.

— Не покалічать, — відповіла Фріґґ. — Бальдра не може поранити жодна зброя. Не торкнеться жодна хвороба. Жоден камінь. Жодне дерево. Я взяла клятву в усього на світі, що тільки здатне завдати шкоди.

— Це добре, — відповіла привітна жіночка. — Я рада. Але ти впевнена, що нічого не пропустила?

— Анічогісінько, — запевнила Фріґґ. — Я обійшла всі дерева. Минула тільки омелу — це така повзуча рослина, яка в’ється по дубах на заході Вальхалли.

Але вона надто молода і мала, щоб чимось нашкодити. З омели не зробиш палицю.

— Нічого собі, — мовила привітна жіночка вражено. — Омела, кажеш? Що ж, якщо чесно, я б і сама не гаяла на неї часу. Надто вже вона дрібна.

Фріґґ здалося, що ця привітна жіночка їй когось нагадує, але вона не встигла поміркувати, хто б то міг бути, бо Тюр саме підняв своєю здоровою рукою величезну каменюку, підніс її над головою, а тоді звалив на груди Бальдра. Камінь розсипався на пил, навіть не торкнувшись сяючого бога.

Коли Фріґґ обернулася, щоб поговорити з незнайомкою, її вже не було, і богиня більше про неї не думала. Принаймні тоді.

Локі, тепер у власній подобі, рушив на захід Вальхалли. Він зупинився біля великого дуба. То тут, то там із нього звисали покручені пучки зеленого листя омели та її білі бліді плоди, які здавалися ще більш непримітними поряд з величчю дуба. Вони проростали просто з кори. Локі оглянув ягоди, стебла і листя. Він подумав, що Бальдра можна було б отруїти ягодами омели, але це здалося йому надто простим і очевидним.

Якщо вже й шкодити Бальдру, то так, щоб це зачепило якомога більше людей.

III

Сліпий Хьод стояв осторонь. Дослухаючись до веселощів і радісних криків, що долинали з галявини, він зітхнув. Хьод був сліпим, але сильним, одним із найсильніших богів, і зазвичай Бальдр старався його до всього залучати. Але цього разу про нього забув навіть брат.

— Щось ти сумний, — сказав знайомий голос. Це був Локі.

— Мені дуже прикро, Локі. Всі навколо так гарно проводять час. Я чую, як вони сміються. І Бальдр, мій любий брат, здається дуже щасливим. Я теж хотів би приєднатися до свята.

— Так це легко виправити. Немає нічого простішого, — відповів Локі.

Хьод не бачив виразу його обличчя, але голос Локі звучав так лагідно, так по-дружньому. Крім того, всі боги знали, що Локі був мастак до вигадок.

— Простягни долоню.

Хьод послухався. Локі стиснув щось у Хьодових пальцях.

— Це маленький дерев’яний дротик, який я сам зробив. Я підведу тебе близько до Бальдра, допоможу прицілитись, і ти кинеш у нього дротик. Кинь його щосили. Тоді всі боги засміються, а Бальдр знатиме, що навіть його сліпий брат долучився до загального свята.

Локі повів Хьода крізь натовп, туди, звідки линув гомін.

— Ось, — мовив Локі. — Стань тут, це гарне місце. Коли я тобі скажу, кинеш дротик.

— Але ж це лише маленький дротик, — зауважив Хьод сумно. — Я хотів би кинути спис або каменюку.

— Вистачить і маленького дротика, — сказав Локі. — У нього досить гострий наконечник. Кинеш його так, як я тобі показав.

Почулись оплески та сміх: Торова палиця з вузлуватого колючого дерева, нашпигована гострими залізними цвяхами, полетіла Бальдрові в обличчя. Та в останню мить вона відскочила вгору і пролетіла в нього над головою, через що здалося, ніби Тор танцює. Усе це було дуже смішно.

— Давай! — шепнув Локі. — Кидай, поки вони сміються.

Хьод кинув дротик з омели, як йому й було велено. Він сподівався, що почує оплески та сміх. Але ніхто не сміявся і не аплодував. Запала тиша, яку порушували тільки зойки і тихе перешіптування.

— Чому ніхто мені не аплодує? — запитав сліпий Хьод. — Я ж кинув дротик. Він не був великий чи важкий, але ви мали його бачити. Бальдре, брате мій, чому ти не смієшся?

Цієї миті Хьод почув голосіння — гучне, пронизливе та страшне, — і вмить упізнав цей голос. То була його мати.

— Бальдре, сину мій! О Бальдре, мій синочку, — голосила вона.

Тоді Хьод зрозумів, що його дротик влучив у ціль.

— Як це жахливо, як це сумно. Ти вбив свого власного брата, — сказав Локі.