Тор відірвав у тварини голову, поклав її до свого мішка і попрямував до моря.

Химір сидів у човні. Він вже відчалив і збирався випливати із затоки.

Тор стрибнув у холодну воду й поплив, тягнучи за собою мішок. Він вчепився за човен занімілими пальцями, а тоді видерся на борт — з нього стікала морська вода, а руду бороду почав укривати іній.

— Ух, — сказав Тор. — Це було весело. Ніщо не бадьорить холодного ранку краще, ніж гарне плавання.

Химір промовчав. Тор узяв другу пару весел, і вони разом заходилися гребти. Згодом берег зник з очей, і рибалки опинилися самі у північних водах. Океан був сірим, а хвилі — поривчастими та високими; десь у вишині завивав вітер і кричали чайки.

Химір перестав гребти.

— Будемо рибалити тут, — сказав він.

— Тут? — здивувався Тор. — Та ми ж ледь відпливли від берега.

На цих словах він схопив весла і почав гребти вперед, до глибших вод. Човен полетів понад хвилями.

— Спинись! — заволав Химір. — Ці води небезпечні. Тут водиться Йормунґанд, змій Мідґарда.

Тор кинув гребти.

Химір взяв дві великі рибини з дна човна. Він випотрошив їх гострим-прегострим ножем для наживки, кинув тельбухи в море, а тоді начепив рибу на гачки.

Затим Химір опустив волосінь з наживкою у воду. Він зачекав, доки волосінь почне смикатись і крутитись в руці, а тоді витягнув улов на поверхню: з гачків звисали два величезних кити — найбільші, які Тор бачив у житті. Химір сяяв од гордості.

— Непогано, — сказав Тор.

Він дістав зі свого мішка голову вола. Коли Химір побачив мертві очі свого улюбленого вола, його обличчя застигло.

— Я роздобув собі приманку, — пояснив Тор чемно. — 3 волового поля, як ти й говорив.

На велетенському обличчі Химіра промайнули по черзі вирази шоку, жаху та гніву, але він промовчав.

Тор взяв Химірову волосінь, наштрикнув голову вола на гачок і кинув волосінь разом із наживкою в океан. Він відчув, як голова опустилася на дно.

Потім почав чекати.

— Ех, ця риболовля, — мовив він до Химіра. — Гадаю, основне її завдання — виховати в людині терпіння. Це трохи нудна справа, еге ж? Цікаво, що я зловлю нам на вечерю.

Не встиг Тор договорити, як море ніби вибухнуло. Йормунґанд, змій Мідґарда, клюнув на велетенську голову вола, і гачок глибоко зайшов у його піднебіння. Змій завертівся у воді, намагаючись звільнитись.

Тор вчепився за волосінь.

— Він нас потопить! — загорлав нажаханий Химір. — Відпусти волосінь!

Тор заперечно похитав головою. Він напружився біля волосіні, налаштований триматись до кінця.

Громовержець пробив ногами човен і вперся у морське дно, як у підпору, а тоді почав тягнути Йормунґанда на борт.

Змій приснув у бік рибалок чорною отрутою. Тор пригнувся, і отрута пролетіла повз. Він продовжив тягти.

— Це змій Мідґарда, дурню! — закричав Химір. — Відпусти волосінь! Ми обоє загинемо!

Тор не відповів — він продовжував тягти волосінь, міняючи руки, і не зводив очей з ворога.

— Я вб’ю тебе, — прошепотів Тор до змія під гуркіт хвиль, стогін вітру, борсання і крики звіра. — Або ти вб’єш мене. Клянусь.

Він промовив це пошепки, проте міг заприсягтися, що змій Мідґарда його почув. Змій вп’явся у нього очима, і наступна порція отрути пролетіла так близько, що Тор відчув її присмак у повітрі океану. Отрута бризнула йому на плече, і воно запекло.

Тор тільки засміявся і продовжував тягти.

Десь, як здавалося Торові, вдалині Химір белькотав, волав і кричав щось про жахливого змія, про те, що море заливає човен через дірки у дні, про те, що вони обидва загинуть тут, у холодному-прехолодному океані, вдалині від суходолу. Однак Тор на це не зважав. Він боровся зі змієм, водив його на волосіні, щоб той виснажився, метаючись і смикаючись.

Далі Тор почав витягувати здобич на човен.

Голова змія Мідґарда була майже на відстані витягнутої руки. Не зводячи з нього погляду, Тор опустив руку, і його пальці стиснули руків’я знайомого молота. Він знав, куди саме треба поцілити, щоб убити змія. Ще раз потягнути за волосінь і…

Зблиснув Химірів ніж для наживки, розрізаючи волосінь. Йормунґанд, змій Мідґарда, піднісся дибки високо над човном, а тоді пірнув назад в море.

Тор кинув у нього молотом, але чудовисько вже зникло, розчинившись у холодних сірих водах. Молот прилетів назад, і Тор його спіймав. Тепер він звернув увагу на те, що їхній риболовний човен тоне. Химір відчайдушно вичерпував з нього воду.

Тор почав гребти назад до берега. На носі човна лежало двоє китів, яких Химір спіймав до цього, а тому веслувати було важче, ніж зазвичай.

— Он берег, — показав Химір. — Але до мого дому ще багато миль.

— Ми могли б висадитись тут, — запропонував Тор.

— Тільки якщо ти донесеш мене, човен і двох впійманих китів прямо до помешкання, — відповів знесилений Химір.

— М-м-м… Гаразд.

Тор вистрибнув за борт човна. За мить Химір відчув, як суденце піднялося в повітря. Тор ніс їх на спині — човен, весла, Химіра та китів, — ступаючи по гальці узбережжя.

Коли вони дісталися Химірової домівки, Тор опустив човен на землю.

— Будь ласка, — промовив Тор. — Я приніс тебе додому, як ти й просив. Тепер я хотів би попросити тебе про послугу.

— Яку саме послугу? — запитав Химір.

— Я хочу позичити твій величезний казан — той, в якому ти вариш пиво.

Химір відповів:

— Ти надзвичайний рибалка і дужий гребець. Але йдеться про найліпший пивний казан. У ньому магічним чином вариться найкраще у світі пиво. Я позичу його лише тому, хто зможе розбити мою чашу.

— Не думаю, що це буде складно, — зауважив Тор.

Того вечора вони ласували смаженим м’ясом кита в залі, повній багатоголових гігантів. Усі вони шуміли й веселились, і більшість з них були напідпитку. Коли всі повечеряли, Химір допив останні краплі пива зі своєї чаші й попросив тиші. Він вручив чашу Торові.

— Розбий її, — сказав він. — Якщо розіб’єш, я віддам тобі казан, в якому варю своє пиво, в подарунок. А якщо не зможеш цього зробити, то тобі кінець.

Тор кивнув.

Гіганти перестали жартувати та співати. Вони звернули свої насторожені погляди на Тора.

Химірова фортеця була побудована з каменю. Тор узяв чашу, зважив по черзі в кожній руці, а тоді щосили пожбурив її в одну із гранітних колон, на яких тримався дах бенкетної зали. Пролунав оглушливий тріск, і повітря заповнив сліпучий пил.

Коли пил осів, Химір піднявся і підійшов до того, що залишилося від гранітної колони. Чаша пройшла через одну колону, а потім через іншу, розтрощивши їх на дрібні кам’яні друзки. Вона знайшлась серед уламків третьої колони — трохи припорошена, але не ушкоджена.

Химір підняв свою чашу над головою, і гіганти почали кричати, сміятись, корчити гримаси своїми потворними обличчями і показувати Торові непристойні жести.

Химір повернувся за стіл.

— Бачиш? — сказав він своєму гостю. — Я так і думав, що тобі забракне сили, щоб розбити мою чашу.

Він підняв чашу, і його дружина налила в неї пива. Химір відсьорбнув.

— Кращого пива ви не скуштуєте в житті, — мовив він. — Ну ж бо, дружино, налий іще пива своєму синові та його другові Веору. Вони скуштують найкраще у світі пиво й будуть сумувати, бо доведеться повертатись додому без мого казана, і більше їм не бачити такого гарного пива. А ще їм буде сумно, бо мені доведеться вбити Веора, оскільки моя чаша не розбилась.

Тор сів за стіл біля Тюра, взяв кусень смаженого китового м’яса і без особливого задоволення почав його жувати. Гіганти гомоніли і галасували, забувши про нього.

Мати Тюра нахилилася, щоб налити у Торову чашу пива.

— Знаєш, — мовила вона впівголоса, — мій чоловік дуже черствий. Він впертий і твердолобий.

— Про мене кажуть те саме, — відповів Тор.

— Ні, — сказала вона так, наче говорила до дитини. — Він справді твердолобий. Настільки, що об його лоб можна розбити найміцніші чаші.

Тор осушив своє пиво. Це справді було найліпше пиво, яке він куштував у своєму житті. Тор встав з-за столу і підійшов до Химіра.