Сторінка за сторінкою Лінка читала філософські пояснення цих символів, і її охоплював дедалі більший гнів. Отже, людина, яка прагне зберегти чистоту й невинність, має не лише не грати в «стрілялки», але й не дивитися детективів чи навіть випусків новин, адже там щодня розповідають про війни, жахливі злочини, про те, чого завдає людина людині. Отже, зло заразне? А що сталося б, якби всі вирішили не дивитися на зло, відвернулися від світу, залишалися пасивними?
Її це страшенно розлютило. «Ви мені подобаєтеся, — сказала вона мавпам, — бо ви нічим не завинили. Ви — подарунок від мого хлопця, яких хотів би захистити мене від зла. От тільки мене такий захист не влаштовує! Спасибі, я волію боротися проти зла, а не відвертатися! Краще вже бачити й чути, і говорити про нього! Краще його описувати! Саме для цього й існують журналісти! Щоб не відвертатися! Дурненькі, дурненькі мавпочки. Ви не винні, що вас такими зробили. Може, саме тому ви мені й дісталися, як пересторога...
Із блогу «Три дурненькі мавпочки».
Про мене
Вітаю всіх на сторінках мого блогу. Мені сімнадцять років, я цікавлюся журналістикою й фотографією. Цей блог — спроба спостереження світу довкола мене. Я довго не могла вигадати для нього назву. Усе, що здавалося мені відповідним, на жаль, виявилося зайнятим. Зрештою, я згадала про трьох мудрих мавп. Вони затуляють собі очі, вуха й рота. Це інтерпретація японської мудрості: не бачу зла, не говорю зла, не чую зла. Так людина мала б захиститися від лихого.
Щиро кажучи, мене роздратувало, коли я прочитала, що саме вони символізують. Адже ми живемо в цьому світі, отже, не можемо вдавати, що не бачимо й не чуємо зла і, на мою думку, не повинні мовчати, коли зіштовхуємося зі злом. Отож для мене ці мавпи символізують не мудрість, а дурість. Я б хотіла, щоб цей блог розповідав про нас, про наше покоління і про те, що відбувається довкола нас. Про те, чого іноді ми не хочемо бачити або чути, а коли навіть помічаємо якесь зло, то не бажаємо про нього говорити. Я писатиму від імені дурненької мавпи Мідзару — тієї, яка воліє не бачити світу. Запрошую до співпраці тих, хто, як і я, не байдужий до всього, що діється довкола вас. Залишайтеся з нами!
Жовтень
Зі щоденника Наталії.
Я вирішила поставитися до схуднення більш відповідально й почала переглядати інтернет у пошуках якоїсь відповідної для мене дієти. Їх там трильйони, я навіть здивувалася! Схоже, що люди на світі нічим не переймаються, окрім зменшення ваги!
Довелося відкинути дієту «Кембридж», бо треба купувати якісь розчинні коктейлі й готові батончики, а крім того, пишуть, що вона небезпечна, викликає закрепи й не можна займатися спортом, бо вона дуже низькокалорійна, а я хочу рухатися. Дієта «South Beach» якась страшенно складна, там різні фази й треба виключити «вуглеводи з високим глікемічним індексом». Мені аж голова болить, коли я таке читаю. Копенгазька дієта — потрібно харчуватися тричі на день чітко у визначений час — неможлива, бо я їм у різний час, залежно коли повернуся зі школи. З капустяної дієти я просто посміялася, це не для мене: капустяний суп кілька разів на день, це ж справжній жах! Дієта «Палео» — як на мене, забагато м'яса. А я за ним не надто гину. Те саме й із дієтою, яка базується на групі крові — при моїй групі 0 теж доведеться їсти лише м'ясо... Модна дієта Дюкана, практично суцільні білки, але Дюкана страшенно розкритикували, бо його дієта викликає різні проблеми зі здоров'ям.
Нарешті я вирішила, що найпростіше й найбезпечніше просто обмежувати калорії. Тоді можна їсти все, а для мене це найлегше, бо в нас удома готую не я, і не я купую продукти. Треба тільки стежити, скільки в чому калорій. Тисяча калорій — це справді багато, можна добряче наїстися. Старатимусь їсти навіть менше, щоб швидше досягти помітні результату.
Понеділок:
Сніданок: житня булочка — 129 калорій і шматочок сиру — 66 калорій.
Я більше люблю шинку, особливо із птиці, лише 25 калорій, але її не було. Доведеться поснідати, бо якщо я цього не зроблю, то мама хвилюватиметься.
Обід: невелика тарілка томатного супу — 95 калорій. Калорій небагато, а суп гарно насичує. Мамі скажу, що з'їла комплексний обід, які нам доставляють до школи. Вона дає мені на це гроші, але я братиму тільки суп. Заощаджу калорії й гроші.
Увечері страшенно зголодніла, але вирішила після шостої нічого не їсти, нарешті спокусилася мисочкою квашеної капусти: лише 11 калорій у ста грамах, до того ж, вона дуже корисна. Усього за день 300 калорій. Початок чудовий, а далі буде ще краще.
Вівторок
Прокинулася жахливо голодна й відчула запах яєшні. Я кажу мамі, щоб не готувала смажених страв, бо це шкідливо, але вона мене не слухає. Це її метод боротьби з поганим настроєм. Так звані comfort foods, якими вона втішається — картопля-фрі, деруни, омлетики, пюре з величезною кількістю масла... Може, її це й утішає, але мене точно ні. Одне яйце — 67 калорій, два — це вже 134, до них ложечка масла — сто калорій. Боже мій, це ж кінець. Мама посмажила яєшню з беконом, а сто грамів бекону — це майже 500 калорій! Навіть, якщо я з'їм лише кілька шматочків, то отримаю додаткові сто, це точно. Таким чином, сніданок — це 434 калорії. Це більше, ніж я вчора з'їла протягом усього дня! Вирішила, що сьогодні більше нічого не їстиму. І все. Треба ж якось це компенсувати. Я знаю, що коли хочу схуднути, то мушу поставити собі чітку мету. Це було б зовсім неважко, якби не мама. Цей її напхом напханий холодильник мені просто заважає. Як підійти до дієти серйозно, коли мама без кінця підсовує мені щось під носа?
Пан Антоній запросив Лінку на обід, і вона цьому дуже зраділа. Пан Антоній був її колишнім працедавцем, Лінка приходила до нього майже рік. Прямуючи Французькою, дівчина пригадувала ті часи. Їй здавалося, що це було так давно...
Згадала, як прийшла до нього вперше. Це його син попрохав Лінку про допомогу, а пан Антоній анітрохи не був цим задоволений. Принаймні спочатку. Перші тижні виявилися важкими. Єдине, чим Лінка могла зробити приємність літньому добродієві — це гарно заварити чай. Лише «Юннань». Дві ложечки, неодмінно в чайничку.
Дівчина подумки всміхнулася. На щастя, невдовзі крига скресла, пан Антоній звик до Лінчиної присутності, і вона теж стала почуватися в нього мов удома. А найкумеднішою, принаймні з перспективи цих кількох минулих місяців, була спроба відшукати колишнє кохання пана Антонія. Бо насправді все склалося не так, як собі Лінка уявляла. Пан Антоній віддавна знав, де живе його колишня кохана. От тільки супутницею життя він обрав собі іншу людину...
Непоказна пані Стася, мабуть, навіть замолоду красою не вражала, та це вочевидь виявилося не найважливішим. Зрештою, вони зналися стільки років... Тепер пані Стася й пан Антоній були нерозлучними мов пара голубів. Білих, сивеньких голубів.
Лінка дивилася на них і не могла надивуватися. Їй завжди здавалося, що таке кохання трапляється лише в молодих. Що літні люди можуть жити разом за звичкою або просто мати дружні почуття. Та побачивши, як пан Антоній гладить руку пані Стасі, вона зворушилася. Їй би теж хотілося колись... з Адріаном. Як воно буде? Усе життя з одним чоловіком? Мабуть, таке рідко трапляється...
Пані Стася внесла супницю. «Ох, — подумала Лінка, — ще досі існують родини, де суп подають у супниці, а не насипають просто з каструлі». Скуштувала супу, який пахнув свіжими помідорами, із крихітними галушечками, трішки забіленого сметаною, з маленькими скалками жиру на оксамитовій поверхні. «Боже, яка ж смакота», — подумала вона.