Офіс юриста знаходився в старому одноповерховому пофарбованому в біле будинку кінця дев’ятнадцятого століття на приємній вуличці з тротуарами, вимощеними плиткою, банки тут чергувалися з магазинами секонд-хенду і молитовними домами новопротестантів; майже центр міста. Такій різнобарвній компанії вулиця має бути вдячна дев’яностим рокам століття двадцятого, коли, як у величезному чавуні, в країні в цілому і на одній вулиці конкретно змішалося в одне вариво все на світі. «І нас подали на сніданок свиням!» – сердито думав художник, піднімаючись по металевих східцях до контори. Цей тиждень після святкування свого дня народження та візиту до юриста він провів у важких роздумах. Його мало що тішило, навіть Бемоль він намалював лише двічі, обидва рази – олівцем, але, що дивно, несподівано для нього самого вийшло щось схоже на офорти Гойї, і тоді художник вперше злякався, чи не божеволіє. «Не мав би, – тішив себе гіркою іронією, – божеволіють генії, Гойя був геній, а я ні, тож такого привілею не маю». Зрештою він уже хотів відмовитись від затії з офіційним скасуванням дня народження – судячи з усього, процедура тягла за собою ущемлення громадянських та майнових прав і коштуватиме чималих грошей, тож можна обійтися якоюсь лайт-версією, публічною відмовою, наприклад, від святкування, тим більше, що наступний рік мав стати для нього ювілейним. Відмінити ювілей? Теж цікава ідея, і дуже перспективна – навпаки, налетять, наче мухи, останній день народження відомого митця! Але тут наснився сон. Такий дивний, такий легкий і такий приємний, що він прокинувся молодим. Наснився сонячний день, тепла вулиця і білий дім, де він колись провів кілька – всього лише кілька щасливих днів – із коханою. Уві сні він випадково потрапив на ту, давно забуту вже ним, вулицю, і раптом побачив той самий дім, і спогади гарячим сонцем заповнили весь світ, який він зараз спостерігав. Він згадав кохану дівчину, яка незабаром залишила його заради якогось чемпіона з тенісу, однак не відчув розчарування; навпаки, лише вдячність. Їм було гарно там, так гарно, наче вони і не знали, чим все закінчиться. А може, саме через це. Молодий, він ішов по вулиці, і припікало сонце, таке ж саме сонце, як і тоді, і від того спогад (чи все ж таки сон?) ставав ще приємнішим. Хата – стара мазанка, зовні акуратна і чиста, як вона тільки збереглася у такому стані, вони ще тоді дивувалися; він неї віяло спокоєм і свободою. Так, і свободою. «Це через пам’ять, – сказала кохана якось посеред поцілунку і всього іншого, – хто пам’ятає – той вільний», – і застогнала від численних радощів тіла. Вони наштовхнулися на хату випадково: каталися на велосипедах, заблукали кварталами приватного сектору, спустило колесо: «Дивись, яка цікава хатинка, – зауважила дівчина, поки він копирсався навколішки з шиною і насосом. – А давай оселимося тут на кілька діб, ти ж їдеш надовго?» – «На два роки». Вони постукали у хвіртку, і тут з-за хмар вийшло сонце, і стало видно, що хата стоїть прямо посеред сонячного світла, наче посеред світу. Їм відкрив дід, весь у сивій бороді, невисокого зросту, чужий і непривітний, в якійсь чудернацькій кривій шапці – і одразу зрозуміли, що дарма повірили в казку. Однак дід махнув бородою, вказуючи, щоб вони зайшли, і швидко погодився за три рублі на добу з умовою, що наносять води з колодязя – з колонки він не визнавав. Більше нічого дивного в тому дідові не було. Всередині пахло сіном, деревом і старими фотокартками, в кімнаті на них чекало велике незручне ліжко з панцирною сіткою, але кого це коли зупиняло?

Вулиці, якими вони їздили велосипедами, художнику і до того снилися часто, і уві сні – він добре це пам’ятав – йому завжди хотілося знайти той провулок, де колись пробили колесо. Але куди б він не повертав, як би не шукав – заїжджав хтозна-куди, а коли, здавалося, знаходив – обов’язково прокидався. І от, нарешті, він знову тут! На лавочці під парканом художник, мружачись від яскравого світла, ледь розгледів знайому постать, і тепло від глини наче притягувало до себе. Він прокинувся від сонячного сяйва.

Збираючись до справ, художник весь ранок розмірковував і ніяк не міг вирішити напевне: а чи була у нього взагалі та кохана дівчина і чи жили вони в тій хаті три доби? Дівчина та існувала, однозначно, а от з приводу «жили-були» він жодним чином не міг нічого сказати напевно: він так часто бачив сон-пошук, так часто згадував про нього, що не міг заручитися навіть перед самим собою, що і зараз замість спогаду про реальне життя йому не наснився власний же колишній сон. Ще раз дивуючись такому незвичайному лабіринту, хитросплетінню сну і буття – він спав і бачив себе молодого уві сні, який випадково заблукав на вулицю, яку давно і безрезультатно шукав уві сні (здається, лише уві сні, але він не впевнений), – і згадав там події, що наснилися йому ще раніше. «Не пам’ятаю, хоч убий. А як вона там казала: хто пам’ятає – той вільний?» І він подзвонив юристу.

– Я тут багато радився з колегами та суддями, – юрист пив каву із великої чашки, чисто по-американськи, – подивився закони, законодавчі акти. – Поставив чашку на стіл, взяв сигарету, покрутив, зім’яв, посміхнувся, покрутив на цей раз головою, начебто дивувався, щось пригадуючи.

– І що нарадив? – Художник вже знав, що вийде з цієї історії. Вона не буде короткою, результат його задовольнить, але що точно відбуватиметься, йому поки що достеменно невідомо.

– Хтось сміявся, хтось запитував про психічне здоров’я, але в підсумку я прийшов до наступних висновків: спростовувати через суд можна лише правдивість дати реєстрації. Тобто ми маємо довести, що твій день народження – точно не…

– Шосте березня 1946 року?!

– …не шосте березня 1946 року. Позов слід подавати в звичайний місцевий суд за місцем народження, відповідач – місцева рада. От же вони здивуються, коли побачать наші папери!

– І є шанси скасувати?

– Існує два варіанти. Перший – про який ми говорили. Їдемо – ти, до речі, де народився? – до суддів, домовляємося, платимо – і справа у нас у кишені, а твої гроші – в їхній. Апеляцію ніхто не подаватиме – занадто смішно. Другий – твій день народження дійсно покритий якоюсь таємницею і встановити точну дату наразі неможливо, тобто вона точно не співпадає з чинною офіційною датою, але для такого варіанту потрібні свідки і таке інше. Достатньо одного дня, навіть кількох годин: можливо, ти народився не шостого опівночі, а сьомого зранку, або хтось помилився реєструючи, або батько на радощах напився, переплутав, всяке могло статися одразу після війни, правда ж?

– Я народився в селі С., приблизно двісті кілометрів на захід, – художник про щось зосереджено думав. – Якраз голод починався, мені бабуся розповідала.

– Пробач за запитання: батьки як?

– Батько помер п’ятнадцять років тому, а мама є, слава Богу. Там і живе, нікуди не хоче виїжджати.

– То що?

– Давай я спробую з’їздити до мами, людей попитати, може, щось згадається?

– Прекрасно! – Юрист неприховано зрадів. – Це буде найдивніша справа мого життя!

– І мого! – розсміявся художник.

На оформлення паперів – художник складав заповіт, подарував деякі картини місцевим та державним музеям, закрив у банку рахунки, залишивши лише одну картку, – пішов певний час. Як пояснив юрист, справи, пов’язані з майном або грошима, варто закінчити до суду, бо якщо все складеться вдало, і суд визнає вимогу скасувати дату дня народження художника, то, за їхнім задумом, іншу дату народження в свідоцтво не вноситимуть – як не встановлену. Тобто вони не проситимуть суд та інші інстанції встановити справжню дату народження, лише вимагатимуть скасувати дійсну, тож зрештою художник залишиться тільки з рішенням суду на руках, і як потім пройде процедура заміни свідоцтва про народження та паспорта, невідомо. «В принципі, – сказав юрист, – зміни в документи можна не вносити взагалі. Формально ми матимемо на руках рішення суду про скасування дати народження, тобто мети досягнемо. Демонструватимеш тим, кому потрібно, це рішення, а паспорт залишиш, як є: мовляв, не чинний щодо дня народження – от і все, не ускладнюй собі життя».