Изменить стиль страницы

Покінчивши з цією неприємною, але необхідною операцією, Влад повільно звівся на ноги й постарався не закричати. Через кілька секунд йому довелося схопитися за стіну будинку, оскільки він ледь не знепритомнів. Коли відкотила нудота і дзвін у вухах ослаб, Влад, обережно ступаючи, рушив далі.

* * *

Мати з батьком гризлися на кухні. Це його влаштовувало якнайкраще. Захлопнувши вхідні двері, Влад крикнув, що вже прийшов, стягнув у коридорі нога об ногу черевики і прослизнув у ванну. Куртку він запхнув на саме дно ящика для брудної білизни, що стояв під умивальником, потім ретельно вимив руки й обличчя.

Настала черга зайнятися найважливішим. Влад обережно розстебнув ширінку штанів…

І не зміг стриматися від стогону, коли побачив у себе між ногами щось бузкове і грушоподібне, що являло собою суцільний епіцентр болю. Це було гірше, значно гірше, ніж він сподівався побачити: мошонку рознесло не в три… а аж у п’ять разів сильніше. Таке видовище могло додати сивини у волосся і зрілого чоловіка, а оскільки стосувалося знаряддя, яке жодного разу не брало участі у бойових діях (тільки навчальні стрільби), то могло змусити посивіти навіть вісімнадцятилітнього.

Владу довелося відвести погляд, щоб перебороти новий клубок нудоти, який підступив до горла.

І відразу зробив жахливе відкриття: йому необхідно випорожнитися. Це відчуття ледь пробивалося крізь біль, що розпливався повільними хвилями, але все-таки воно зуміло подати боязкі знаки.

Влад не хотів терпіти, підозрюючи, що якщо не вирішить проблему якомога швидше, йому це погано обернеться. І, абияк натягнувши на місце труси, перейшов у туалет. Дорогою він ледь не заплутався ногами в колошах, але останньої миті вхопився за косяк дверей. Від різкого руху яєчка буквально заволали.

Йому треба було кілька хвилин болісних, але неминучих зусиль, поки нарешті полився тоненький ледачий струмок. Влад притулився змокрілим чолом до прохолодного кахлю стіни, даючи сечовому міхуру звільнятися вже самостійно, по його щоках рясно котилися сльози. Відвідування дантиста тепер здавалося зустріччю з давнім приятелем. Батьки, як і раніше, гаркалися на кухні й були цілком зайняті один одним, тому Влад, чи не вперше в житті, радів їхній сварці.

Він злив воду в унітазі й застебнув штани тільки на верхній ґудзик — одного цілком достатньо, щоб пройти до себе в кімнату з виглядом, що не викликатиме зайвих запитань. Думки про вечерю нанесли формальний візит і чинно подалися геть. Жерти анітрошки не тягло.

«Вони повинні за це відповісти».

Влад тупо вп’явся поглядом у сміттєве відро й так простояв десь із хвилину, міркуючи, звідки почулися ці слова. Ну, зрозуміло, вони пролунали в його власній голові, а де ж іще? Адже не міг їх сказати хтось, хто сидить у сміттєвому відрі. Або хтось, хто заліз у бачок унітаза.

Вийшовши з туалету, Влад, щоб уникнути зайвих контактів принаймні до ранку, крикнув матері, що не голодний і хоче раніше піти спати. Йому не відповіли, але з голосів, що на мить заткнулися, зрозумів: почули.

Цього було цілком достатньо.

* * *

Влада цілу годину в ліжку били дрижаки, як при дуже високій температурі (можливо, у нього й справді піднялася температура). Сварка батьків перекочувала з кухні до їхньої кімнати, де благополучно затихла, змінившись батьковим хропінням, і пам’яті Влада в притихлій квартирі нічого не заважало знову і знову, наче зациклений проектор, доконувати його сценою на темній вулиці Коперника (сценою з його подвійного життя — в залі аншлаг, публіка в захваті), підкидаючи до топки переживань свіженькі подробиці.

Біль у паху, завдяки нерухомості його тіла, поступово вгамувався, перейшовши в ниючу пульсацію нижче пояса. Вранці Влад дуже сподівався помітити зміни на краще, оскільки інакше на нього чекав би кошмарний візит до лікаря (і, як наслідок, малоприємна розмова з батьками). А потім, може, навіть… О Боже…

Операція.

«Це їм так просто не минеться, обіцяю».

Влад аж підскочив на ліжку. Не звертаючи уваги на вибух болю в яєчках, він лежав і слухав — слухав кімнату, слухав себе. Слухав… і прагнув почути, бо вже напевне знав, що почує знову. Це був жах розуміння.

Раніше він думав, що голос у його голові — і в залі ігрових автоматів, і вже вдома, коли стояв у туалеті, намагаючись видавити із себе хоч кілька крапель, — лише примха його власної уяви. Але тільки цієї миті його пронизала раптова впевненість, що з ним справді говорять. Хтось постійно спостерігає за ним.

— Хто тут? — сказав Влад у темряву.

«Може, в тебе просто дах їде? — запитала ліва півкуля його мозку праву. — Ні, не думаю, — була відповідь».

— Хто…

«Друг… друг, про якого ти завжди мріяв, але якого в тебе ніколи не було».

— Я, — Влад осікся.

Це сталося, контакт відбувся, він одержав докази.

— Де ти?

«Близько».

— Мені дуже погано, — Влад вів запеклу боротьбу з жахом, що наповзав із темряви. — Мені п-погано…

«Я знаю».

— Чому я тебе не бачу?

«Тому що ти не можеш мене бачити. І не тремти, я не заподію тобі шкоди».

— Точно?

«Звичайно. Ніколи».

— Це ти допоміг мені в залі?

«Звісно».

— Отже, ти справді… друг?

«Якби було інакше, хіба став би я тобі допомагати, правильно?»

— Здається, так, — погодився Влад, усе ще мліючи від відчуття ірреальності того, що відбувалося. Тепер-то він зрозумів, що, мабуть, відчували ті хлопці з «Від заходу до світанку», коли заблукали в бар «Кручені цицьки» і зрозуміли, у якій компанії опинилися. Тільки… якщо голос сказав правду, чому ж тоді…

— Чому ти не попередив, що вони йдуть за мною?

«Тому що сам цього не знав. Мені дуже шкода, що вони вчинили так із тобою. Але обіцяю, вони дорого заплатять за заподіяне. Ми їх знайдемо й серйозно поговоримо».

Сам не знаючи чому, Влад одразу повірив.

— Ти збираєшся покарати їх, так?

«Не я — це зробиш ти».

— Але як? — Влад навіть пирснув. І скривився від болю в мошонці, який викликав спазм сміху. — Як?

«Про це не хвилюйся».

— Господи, та я навіть не знаю, чи доживу з цим до ранку, — він торкнувся кінчиками пальців низу живота.

«До ранку все мине. Буває й гірше, повір».

До ранку? Влад ще хотів запитати, чи не збирається голос його зцілити, як у тих релігійних передачах, на які він іноді натрапляв, клацаючи по каналах «ящика», і ніколи не дивився, бо вважав, що якби й справді після чогось такого кульгаві танцювали і сліпі бігли в кіно (а забиті яйця набували нормальної форми), народ валом би пер у ці секти. Але не запитав.

«А як щодо сьогоднішньої гри? — сам собі заперечив Влад замість цього. Адже передбачати ходи ігрового автомата, де все побудовано на випадкових числах, неможливо».

— Чому? — запитав Влад.

«Що — чому?»

— Чому… я?

«У нас є щось спільне. Нас обох змусили грати за чужими правилами, принизили. Хіба не так повелися з тобою?»

— Так, — прошепотів Влад.

«Тільки давай домовимося, що ти не будеш ставити надто багато запитань, тому що скоро зможеш сам у всьому розібратися».

— Добре, — щось замаячіло на периферії його свідомості, якийсь сумнів, але зникло, не знайшовши можливості зачепитися.

«Я пропоную покінчити з цим раз і назавжди, — сказав голос. — І почати гру за своїми правилами».

— Як це?

«Покидьків, які на тебе напали, слід покарати. Хіба ти вважаєш інакше? Адже це і є справедливість».

— Так, — Влад уперше відчув, як у ньому починає закипати справжня злість і обурення. — Це і є справедливість. Точно.

«Ти готовий покарати їх, готовий змінити правила?»

Чи готовий він? Що за питання!

— Але як? — Влад раптом засумнівався, але це вже був інший сумнів. Що він може зробити хлопцям на зразок Стаса? Як виступити проти них відкрито? Результат такого кроку був передбачуваний. Запальний азарт помсти почав стрімко згасати.

Так із ним бувало вже не раз, коли він повертався зі школи весь у синцях і довго вертівся в ліжку без сну, уявляючи, як колись змусить кривдників відповісти за свої вчинки. Йому марилися їхні корчі в страшних муках, принижені благання про помилування… Але найчастіше Влад бачив, як ці вилупки вмирають якоюсь жахливою смертю. У світі своїх фантазій він був якщо не Богом, то принаймні божком, але наставав ранок, і все поверталось на свої місця.