— Ти повернулась у Пінс? Які справи привели тебе сюди?

Довелось якомога м’якіше пояснювати необхідність прибуття до Пінсу. Мовляв маєток сам не може доглянути за собою.

— Я знаю, можливо надто тисну на тебе Меган, ти вже вибач моя робота сильно вплинула на спосіб життя. Будинки ось головна пристрасть, що має бодай якесь цінне значення для мене. Минулого року ти пообіцяла подумати над пропозицією продажу маєтку. Тож чи можу я поцікавитись твоєю думкою?

За такої наполегливості потрібно діяти не менш радикально. Я сказала трішки змінену правду. Мене тримають тут родинні справи, дещо важливе знаходиться в маєтку. Це дещо потрібно відшукати.

— Меган ти заінтригувала мене, — посміхнувся Тед. — Невже є якась таємниця?

— Взагалі нічого таємничого. Перед тим як продати маєток, хочу переглянути усі цінні речі, не в матеріальному плані звісно ж, — брехала дуже впевнено я. Всередині відчувалось тремтіння. Брехня ніколи не була в моїй пріоритетах. Я не звикла до такого засобу спілкування. Навіть Рейч, Аніта або Ліса завжди були відвертими зі мною. Після такого спілкування важко перейти на інше, більш нице. — Моя опікунка просили знайти найцінніші речі родини, які б допомогли зберегти пам'ять про мешканців будинку. На жаль в мене більше нікого не лишилось, тому єдина можливість залишити спогад, бодай щось від родинного затишку — знайти дійсно цінні речі і зберегти їх.

— Розумію, — кивнув головою Тед. — Значить, в найближчий час можна сподіватись на вигідну угоду для нас обох.

Я промовчала, в цю мить хотілось викинути співрозмовника геть з маєтку. Довелось підіграти, і кивнути у відповідь.

Наглість Барнерсома не знала меж. Звичайно для мене це наглість, непристойна поведінка, для Теда — нічого подібного. Він ріелтор, а впливати на думку людей — частина його роботи.

Чоловік не відступив, і продовжив розпитувати далі.

— Сонечко, скільки тобі знадобиться часу для ревізії маєтку? — жах, так називає мене тато, але почути ці слова від Теда Барнерсома огидна річ. В його вустах подібне звернення звучить отрутою змії, занадто солодко і фальшиво.

— Сподіваюсь впоратись за два місяці. Більше часу тягти з цінними речами не має сенсу.

Два місяці. Рівно стільки часу я виділила на перебуванні в Пінсі. Я обмірковувала дуже детально будь-який крок і такий термін видався занадто довгим. Не впевнена, що знайду реліквію за два місяці. Що ж можливо такий обмежений термін послугує певним стимулом для пошуку.

Нарешті ріелтор зник, можна видихнути з полегшенням. В минулому році він не надто сильно дратував мене. В цьому, ледве витримую щоб не дати копняка під зад чоловіку. Прогнавши мій сон, Тед змусив повернутись до більш нагальних справ. Спочатку необхідно зробити невеличке прибирання, звільнити речі від пилу. Наступний крок, розібрати валізу. Далі дочекатись слушної нагоди. Необхідно запастись продуктами харчування та гігієни на найближчі два місяці, або принаймні на місяць як вийде. Зробити вилазку у містечко в магазин, що знаходиться поряд з улюбленим місцем Клер — кав’ярнею, небезпечно. Необхідно продумати час, коли з’явитись в крамниці. Детально спланувати шлях, яким пересуватись до омріяного місця збору.

Стратегією майбутніх покупок довелось займатись одночасно з прибиранням та розпаковуванням валізи. Не можна гаяти дорогоцінний час.

Прибирання поглинає дуже багато часу, за усім брудом та безладом важко помітити момент, коли сонце сідає за горизонт. Небо вкрилось помаранчевим і рожевими барвами. Вечір. Значить доволі вдалий час, щоб зробити покупки.

Крокуючи Пінсом, я кожний раз чекаю небезпеку. Поступово заспокоююсь, інтуїція. Ні звичайно ж не інтуїція, магія всередині показує, що Клер і близько не має поряд. Видихаю з полегшенням від усвідомлення, що вона десь далеко. Напевно в маєтку Рейнольдс.

По дорозі до продуктового магазину, заходжу в дуже милу крамничку, яка спеціалізується на милі. Минулого року, вона залишалась непомітною для мене. Запахи в цьому місці не надто різкі. Можна доволі тривалий час перебувати в приміщенні і не відчувати ядуху від різкого запаху мила. Продавщиця в магазині літня жінка з радістю продала невідомій дівчині мило. Старенька охоче демонструвала товар, і на відміну від Роуз та Лорейн навіть не намагалась випитати, хто я, звідки, і які справи привели мене до Пінсу. Жінка здавалась втомленою. Старість не надто добре пощадила її здоров’я. Тому місцями продавщиця кульгавила. Пробувши в магазині цілих 25 хвилин, я продовжила вечірню «прогулянку по крамницям». На черзі один магазин з побутовими товарами. На жаль побутових товарів обмежений вибір, тому довелось придбати наявні в продажі торгівельні марки. Зазвичай такими не користуюсь вдома. Нехай, буде нагадування, що я не вдома. Можливо коли втрачатиму пильність, погляну на шампунь з паростками пшениці (мій улюблений виноград, манго) і буду більш обережнішою. Вже іронізую над ситуацією, що залишається робити.

Після 15 хвилин перебування в крамниці побутових товарів та 10 хвилин дороги дістаюсь продуктового. Там дію доволі раціонально. Обираю продукти, що мають тривалий термін зберігання. Багато донести буде важкувато, тому розраховую сили і доволі швидко обираю товар. Через 20 хвилин покидаю крамницю.

Поки я займалась купівлею, небо зовсім спохмурніло. Темні хмари почали затягувати увесь простір. Подібне спостереження змусило рухатись, мене якомога швидше. Дорогою зустрічаються декілька місцевих дівчаток, що стрибають через довгу мотузку. Крокуючи далі, помічаю симпатичного хлопця. Його обличчя здалось мені знайомим. Світле волосся і блакитні очі, ватажок банди Алекс. Я бачила його лише декілька хвилин, та не спутала б з жодним хлопцем.

Юнак одягнутий в чорну футболку та шорти. Футболка з червоними смугами на рукавах, нічого особливого. Волосся коротко стрижене, чуб поставлений їжаком. Напевно мій пильний погляд звернув на себе увагу. Алекс поглянув на мене. Я спочатку злякалась, а потім подумала, що він не становить загрози. Один проти відьми, я сама б побажала йому успіху в подібному протистоянні. Цікаво чи згадає він мене? Так, згадав, потрібно ж знати чий будинок грабувати.

Проходячи повз нього, я намагалась зберігати повний спокій. Перевага не на його стороні, в мене є магія. Цей факт здається не збентежив хлопця. Він зупинився, я теж зупинилась. Алекс пронизав поглядом моє обличчя. Здивування пробігла через моє тіло. Що він думає робити? Вивчити його обличчя не досить складно, емоції жваво відображаються на міміці. Трошки суворий вигляд обличчя, самовпевнений погляд, повна відсутність страху. Таке відчуття, ніби він повністю без гальм та некерований.

— Хочеш щось сказати? — запитала я, стримуючи тремтіння голосу, говорячи якомога спокійніше. Страх надасть перевагу Алексу.

— Твоє повернення багато що значить, — впевнено відповів Алекс. Його голос не був якимось грубим. Піймала себе на думці, що голос доволі приємний.

— Що саме? — знітилась я. Різні думки змішались в голові. Одна гірша за іншу.

— Маєток тепер здається більш гостинним, — здалось чи він тільки натякнув на магічний замок маєтку. Від цього стає не по собі. Алекс прекрасно знає про магію, зовсім не боїться її. Торік я вже використала магію на очах у одного з учасників банди, та відчуття підказують дещо інше. Не всі мешканці Пінсу тільки підозрюють і бояться Клер, деякі знають хто вона насправді. Божевільна думка. Вона могла б пояснити безліч речей.

— Ти знаєш хто така Клер? — подібне запитання я неодноразово задавала собі на протязі року.

Алекс поглянув у бік. Він відразу спохмурнів, ім’я Клер явно не викликало жодних хороших асоціацій у нього. Через декілька секунд юнак опанував себе і знову подивився на мене. Його блакитні очі дійсно на стільки гарні, як описувала Лорейн.

— То що? — не збираюсь витрачати власний час на очікування відповіді. Взагалі чи можемо ми розмовляти нормально після того що сталося. За нагоди банда спробує пограбувати маєток.

— Вона погана людина, хоча людиною її навряд чи назвеш, — ця посмішка свідчить про обізнаність в сутності Клер. — Ти ж з подібного тіста, але більш м’яка.