Изменить стиль страницы

Еллі дожила до вісімдесяти дев’яти і жодного разу, аж до кінця, не прийняла під своїм дахом жодної людини — ані чоловіка, ані жінки. Та мені ніхто і не потрібен, сказала б вона.

Пітер Страуб

Збірка оповідань Фредді Протеро

Вступне слово — Торлесс Магнуссен, доктор філософії

У цій книзі зібрані в хронологічному порядку всі відомі оповідання, написані Фредериком «Фредді» Протеро. З причин, які досі залишаються нез’ясованими, він помер «під час одиночного польоту» (це його вислів, який означає подорож у пошуках самотності) на полі, за два квартали від свого будинку у Проспект Фейр, Коннектикут. Смерть зареєстровано в січні 1988-го, за дев’ять місяців до його дев’ятого дня народження. Сталося це в неділю. У час, коли настала смерть, приблизно о четвертій годині сонячного, морозного і сніжного дня, на письменнику були: давно малий на нього жовто-коричневий зимовий комбінезон з капюшоном, червоний вовняний шарф, прикрашений «фестонами»; імітація светра грубої в’язки, блакитний з косами; зелено-синя сорочка «Семс»; темно-зелені вельветові штани з вилогами, які вже почали протиратися; безформна біла футболка «Жокей», яка була на ньому і попереднього дня; труси «Жокей», що колись були білими, а зараз мали лимонно-жовті плями на Y-подібній передній частині; білі високі шкарпетки; кросівки «Тру Велью» на липучках, зношені майже до дірок; чорні гумові чоботи до коліна з шістьма металевими пряжками.

На маленькому, розміром з тостер, могильному камені, установленому на великому цвинтарі «Галліксон і син» у Проспект Фейр, зазначено: «Фредерик Майкл Протеро, 1979—1988. Ще один янгол на небі». За такий короткий проміжок часу, а насправді лише за три роки з восьми з половиною, Фредді Протеро з безпрецедентною швидкістю здолав шлях від учня до майстра, створивши десять з тих оповідань, що вважаються найяскравішими в англомовній літературі. Я вірю, що це зібрання відтепер стане гідним пам’ятником унікальним досягненням — і складнощам — єдиного справжнього вундеркінда американської літератури.

Те, що особливості прози Протеро дають підґрунтя для різних тлумачень, лише робить її ще більш цікавою в очах науковців і масового читача. Розповіді, які почалися в 1984-му з дитячих, грубих і простих, і розвинулися в більш відточені (хоч і не остаточно сформовані) форми вираження, вочевидь, передавалися від його матері, Варді Протеро, у дівоцтві Бартелмі (Баат, баат, мамма ка). Хай там як, мама Баат Протеро зберегла їх (можливо, після того, що сталося?) в окремих теках із манільського паперу в охайній полірованій шухлядці з деревини черешні.

Як свідчить наведений вище приклад, найраніший Протеро — оповідання, написані, коли йому було від п’яти до семи років, — є вільним звуковим записом мови, давно прийнятим в американській початковій школі. Читач легко розшифрує дитячий код, хоча, можливо, варто пояснити, що «паний хлюп» — це «поганий хлопець».

Від першої до останньої, розповіді показують, що автор відчував постійну присутність «паного хлюпа». Грізна невиразна постать, наділена всією страхітливою силою і злістю чудовиська з-під дитячого ліжка, раз у раз з’являється в цих творах. Однак «чудовисько» Протеро не обмежує себе сидінням під ліжком. Воно тиняється всіма тими вимушено нечисленними місцями, де буває автор, а саме: через двір перед будинком; по Герхард-стрит, яка проходить повз будинок; крізь супермаркет, який він, у візочку, відвідував з матір’ю; і, можливо, головне — темними, гучними вулицями міста, якими йому кілька разів довелося пройти з батьком, коли Р(андольф) Салліван «Саллі» Протеро брав його із собою до адвокатської контори, де проводив по шістдесят годин на тиждень, домагаючись партнерства, яке було досягнуто в 1996-му, за вісім років після смерті його сина і за два роки до його власного загадкового зникнення. Електричка від Проспект Фейр до станції Пенн так само була улюбленим місцем появи всюдисущої примарної фігури.

Хоч відбувалося таке не частіше, ніж раз на рік (а точніше, у дні заходу «Приведи сина на роботу», в 1985—1986 роках), воно майже травматично, ні, станьмо віч-на-віч із фактами і скажімо: травматично вплинуло на Протеро. Він просив, він плакав, він кричав, він знічувався і белькотів щось незрозуміле від жаху. Уява малює зневажливі та незадоволені міни інших пасажирів, байдужого кондуктора. Подорож міськими вулицями до П’ятдесят четвертої і Медисон була страшним випробуванням для хлопчика, навіть подвигом з його боку.

Прихований алкоголік, який хронічно зраджував дружину, «Саллі» був поганим, у кращому разі байдужим батьком. З роллю матері Варда, про яку так багато стало відомо в останні роки, на жаль, давала собі раду не набагато краще. Аптекарі з Фейр Хейвен, які відкривають свої записи для дослідження науковцям з бездоганною репутацією, дозволили нам задокументувати залежність Варди від таких болезаспокійливих ліків, як вікодин, перкодан і перкоцет. І це відповідь тим, хто хоче знати, чому її син був одягнений так убого і безглуздо. (Зізнаюся, тут у мене на очі навертаються сльози. Я так і бачу його старенький зимовий комбінезончик! Розтин, який було зроблено в Норуолку, Коннектикут, в оснащеному найсучаснішим обладнанням медичному центрі, виявив, що того дня Протеро не з’їв нічого, крім єдиного шматка хліба, намащеного тонким шаром олеомаргарину. Лише уявіть!)

У деяких колах чотири оповідання 1984 року, коли Протеро було п’ять, не включають до його доробку, оскільки примітивну орфографію і рівень мови важко декодувати. Ці найбільш ранні, позбавлені будь-якого наративного навантаження роботи, імовірно, варто віднести до поезії, а не до прози. У такому разі Протеро буде не першим серйозним прозаїком, який починав з написання віршів. Однак навіть найбільш ранні його роботи містять паростки головних тем автора і, можливо, надають (численні) вказівки на їхнє емоційне й інтелектуальне значення.

У нашому нечисленному середовищі відданих протеріанців існують значні розбіжності в значенні й ідентифікації слова «Ллюдиннеллюд», яке іноді трапляється у формі «Ллідонеллід». «Людина не людина» — одна з імовірних розшифровок. «Люта людина» — інша. У першій з робіт «Ісь торі пра Ф-Р-Е-Д-Д-І», або «Історія про Фредді», Протеро пише: «Яне йє Ф-Р-Е-Д-Д-І», і ми дізнаємося, що він потрібен Фредді, страхопудові, саме тому, що він не «Ллідонеллід». «Ви мене чуєте, всі?» — запитує він, і це важлива істина.

Цей на свої літа надто розвинений хлопчик відокремлюється від самого себе, ховаючись за міцною стіною мистецтва — єдиною з доступних здоровому розуму царин, де можливе подібне роздвоєння. «Всета кє», — пише він. «Все так і є».

Не повинно бути сумнівів — хоча, на жаль, вони є, — що авторська заява, зроблена в шість років мовою, більш наближеною до звичних стилю та орфографії, про те, що якась людина «прийшла з неба», не має жодного стосунку ні до чого неземного. Деякі мої колег з вивчення спадщини Протеро вважають його майже таким же юним, хоч і менш тямущим, як сам приречений, голодний маленький геній, який володіє нашими серцями.

1984
Ісь торі пра Ф-Р-Е-Д-Д-І

Яне йє Ф-Р-Е-Д-Д-І. Ф-Р-Е-Д-Д-І нне йє йа

Хха хха

Ф-Р-Е-Д-Д-І йе харни, також Ви мені чуюти ффсіі

Ф-Р-Е-Д-Д-І йє стррахопутт, фреддіпутт, нне йя Вінн нее йа.

Ллюдиннеллюд пужить його хах хах

То мущо Ллідонеллід вінн ннее йєє

БУУУ

Всета кє

І сторіа про Ллюдиннеллюда

Бааті бааті мамма каа бааті мо прісвишше мамма каа в муулі чеси вано бул Баааті

Ллюддийннейлют слуха вінн злуха

Буу хлоп заіммя Ф-р-е-д-д-і каа Ллюдиннеллюд він каа все деллилли телеві зор стілл ки лим повітрія

Ф-р-е-д-д-і-е тта Ллюдиннелід

Ллюдиннелуд каа харрни хлюп Ф-р-е-д-д-і харрни хлюп

Яко ось отнію ноччю ВЕРРРЕЕЕЕСККК тут був паний хлюп

ВЕРЕЕЕЕСКК мамма не чуі лишен Ф-р-е-д-д-і-е