Изменить стиль страницы

— Ця стара халабуда наче з каменю побудована, — промовив Френк. — Що цей дідуган з нею зробив? Бетонний фундамент, чи що, під неї залив?

— Бубба сам може зіштовхнути цю штуку, — роздратовано сказав Майк і подивився на Буббу. — Притулись до стіни спиною, друже. Уяви собі, що це красунчик квотербек «Калхоун» і насунься з усієї сили.

— Гаразд. — Майк точно знав, на яку кнопку треба натиснути. Він знав, що Бубба ненавидів Троя Ендрюса зі «Срібних тигрів Калхоун», який був навіть більшим гівнюком, ніж сам Майк, якщо таке взагалі можливо.

Бубба підпер богатирським плечем кут дерев’яного нужника, уперся ногами у вкриту мохом землю і почав щосили штовхати. Від напруження обличчя його побуряковіло.

Деревина затріщала, заскреготіла, те, що утримувало нужник на землі, почало піддаватися.

— Ну ж бо! — розсміявся Майк. — Скрути її.

— Тихіше ти! — цитькнув на нього Френк і нервово подивився на темну стежку, яка вела до ферми Чамберса. — Старий почує.

— Ну і нехай чує, — випалив напівп’яний квортербек. — Я наскубу його суху дупу, якщо він з’явиться сюди і почне гнати на мене.

Майк і Френк стали дивитися, як Бубба, сопучи, нарешті зрушив з місця нужник. Він повільно нахилився, потім дерев’яна конструкція покотилася вниз схилом і з гуркотом розбилася об кам’янисте дно Ґрин Крик, розлетівшись вибухом трісок і спотвореної жерсті.

Незважаючи на небезпеку, на яку наражав усіх, Майк Стинсон видав войовничий гучний крик:

— Так! Знаходь і руйнуй! «Ведмеді округу Бедлоу» — один… нужник — нуль.

Френк не втримався і розсміявся.

— Ти правий на всі сто, чуваче.

Місячне світло відкрило погляду те, за що тримався нужник. Широка пласка плита з сірого каменю з тріщиною.

Зацікавившись, Бубба підійшов і зазирнув усередину. Зазвичай у старих нужниках крізь дірку щось видно — ну, там, купа вапна, обсипана туалетним папером і лайном, — але в тріщині, схоже, нічого не було. Лише непроглядна темрява.

— Що там? — запитав Френк.

— Нічого. — Він підняв камінчик, що валявся поруч, і кинув його в тріщину.

Вони прислухалися, чекаючи удару каменя об дно, але не почули нічого. Не було жодних звуків.

— Дивно, — сказав Бубба. Здоровань повернувся до них і знизав величезними плечима. — Дірка, типу, бездонна…

Цієї самої миті Майк Стинсон і Френк Беннетт помітили рух за спиною свого друга… де прямо біля його ніг зяяла широка тріщина в камені. А потім істота раптом протислася крізь дірку і нависла над Буббою, через що тристадесятифунтовий,[16] вигодуваний на стероїдах і бобах сімнадцятирічний парубок став схожим на трирічного карапуза.

Бубба побачив приголомшений вираз на обличчях приятелів.

— Ви чого?

Потім він повернувся і закричав. Воно чимось нагадувало кажана, із тією різницею, що було блідо-сірого кольору, геть позбавлене вовни та разів у двадцять-тридцять перевершувало розмірами будь-якого кажана, котрого йому коли-небудь доводилося бачити. Білі незрячі очі сліпо витріщалися на нього, поки він не закричав. Потім воно встромило вигнуті пазурі глибоко в його плечі, краючи вініл спортивної куртки і вчепившись у м’ясо та кістки під нею. Бубба спробував пригнутися, рвонув убік, щоб урятуватися, але зусилля були марні. Істота міцно тримала його, і він ніде не міг подітися.

На очах у приголомшених Майка і Френка летюча потвора накрила широкою, утиканою іклами пащею коротко стрижену голову Бубби й стулила щелепи. Почувся хрускіт кісток, і перекошене від жаху обличчя їхнього друга сховалося за кривавою завісою. Потім різким ривком сірої шкірястої голови істота зірвала голову Бубби з шиї.

— Що тут, у дідька, відбувається? — пролунав вимогливий голос.

Двоє школярів, які вижили, розвернулися та побачили дідугана Чамберса, який крокував стежкою в довгих брудних панталонах. Сиве волосся розвівалося навколо голови, як пух кульбаби. Укриті старечими плямами руки стискали напівавтоматичну гвинтівку «ремінґтон».

Коли він дійшов до п’ятачка, де колись стояв туалет, обличчя його зблідло.

— От лайно! Що ви наробили, молокососи бісові?!

Майк уже не здавався п’яним. Дивно, як швидко людина тверезіє, коли найкращому другові відкушує голову якесь диявольське чудовисько, схоже на гігантського кажана.

— Що… що за хрінь ця тварюка?

Усі троє втупилися в сіру істоту. Вона вишкірилася до них, поганяла по роті голову Бубби, як цукерку, і нарешті проковтнула її.

— Не скажу точно, що це таке, синку, — щиро промовив старий, — але знаю, що воно не могло звідти вибратися, поки ви не прийшли, не скинули кришку з тріщини в камені та не випустили його. — Він сплюнув убік, підняв гвинтівку й націлив її на істоту, яка намагалася протиснути крізь дірку іншу частину тіла. — Ця клята тварюка вбила мою дружину й потягла її до своєї печери або лігва, не важливо, коли вона сиділа на стільчаку та читала журнал «Кращі будинки і сади». Я обмотав ланцюгом туалет, щоб тварюка не вилізла знову. Про дружину я всім розповів, що вона мене покинула, бо, коли відверто, я не думав, що мені хтось повірить.

Істота на цей момент уже майже звільнилася. Її права нога застрягла у вузькому кутку тріщини, яка, схоже, щосекунди ширшала. Бліде, схоже на кажана створіння видало страшний пронизливий крик, від якого в них мало не луснули барабанні перетинки, і розвело тонкі руки, демонструючи крила розмахом не менше двадцяти футів.[17]

— Ви, хлопці, тікайте звідси! — заволав дідуган Чамберс. — Я їх затримаю, скільки зможу. І дорогою до озера… не до міста.

— Але… але… — пробелькотів Майк.

— Жодних «але»! Ворушіть дупами! — Старий почав палити з гвинтівки, чергуючи великий дріб і свинцеві кулі на оленів, коли істота звільнила ногу й подалася вперед.

Двоє юнаків не оберталися, щоб перевірити, чи дідуган убив її. Вони зістрибнули з краю урвища і приземлилися в струмок, здійнявши фонтан бризок. Потім видряпалися на протилежний схил і, не відчуваючи ніг, почали продиратися крізь темні зарості, прислухаючись до пронизливих криків істоти. Потім гуркіт гвинтівки 12-го калібру замовк і відчайдушно заволав дідуган Чамберс.

«От лайно! — думав Майк, пробираючись крізь кущі ожини. — Отлайноотлайноотлайноотлайно!»

Наступної секунди Френк пронісся повз нього зі швидкістю, яка приводила «Ведмедів» до успіху вже кілька ігор поспіль. Не встиг він і оком змигнути, як раннінґбек вирвався вперед на добрих п’ятдесят футів.[18]

— Стій, друже! — заволав Майк. — Зачекай на мене!

— Пішов ти! — відповів його друг, дедалі набираючи швидкість.

У боці в Майка заболіло, але він не зупинявся. Раптом зрозумів, що дідуган Чамберс більше не кричить, і тієї ж миті щось, обертаючись, пролетіло в нього над головою й приземлилося за кілька ярдів перед Френком. Предмет гепнувся на землю з сочистим звуком, і в місячному світлі Майк побачив, що це. Це була права рука дідугана Чамберса, відірвана біля ліктя. Кисть сіпалася і досі стискала «ремінґтон 1100».

Навіть після смерті пальці старого рухалися від панічного страху. Вказівний рефлекторно натискав на спусковий гачок, роблячи постріли з гвинтівки. Один такий постріл послав кулю 12-го калібру в ліву ногу Френка, розірвавши її трохи нижче від колінної чашечки. Коли Френк упав, наступний постріл нашпигував його живіт великим дробом. Дробинки пробили м’язи преса і застрягли глибоко в кишках.

Позбавлена тіла рука крутилася на землі, здійснюючи безцільні постріли в лісову темряву. Майк, не сповільнюючи руху, перестрибнув через поваленого товариша і помчав далі до краю лісу і шосе 70 одразу за ним.

— Повернись, Майку, сучий ти сину! — заволав Френк позаду. — Не залишай мене тут!

Крилата потвора знову видала вереск, цього разу набагато ближче.

— Пішов ти, Френку! — крикнув Майк, тікаючи. Він подивився через плече назад, побачив того, хто скоцюрбився на землі, і гвинтівку в осінньому листі. Ще він примітив, як щось величезне, голодне і блідо-сіре, як щойно залитий бетон, пробирається крізь дерева з лячною швидкістю.

вернуться

16

310 фунтів = 140,61 кг.

вернуться

17

20 футів = 6,096 м.

вернуться

18

50 футів = 15,24 м.