— Я молитиму Бога, щоб усе було гаразд, — хрипко мовив Роджер.

— Дякую, — відповів Вік і вийшов.

Усю дорогу донизу ліфт тихо гудів. «Він зовсім не рухається, — думав Вік. — Це тільки звуковий ефект». Коли він виходив у вестибюль, у ліфт, спираючись один на одного, зайшли двоє п’яних. «Статисти», — подумав Вік.

Він побалакав зі швейцаром — іще одним статистом — і вже за п’ять хвилин під блакитним навісом готелю зупинилося таксі.

Водій виявився мовчазним чорношкірим. Радіо було ввімкнене на хвилю, що передавала соул. Доки таксі везло його майже безлюдними вулицями до аеропорту Лоґана, «Темптейшнс» співали свою нескінченну «Силу». «Знімальний майданчик просто неперевершений», — думав Вік. Коли «Темптейшнс» затихли, вступив ді-джей-приколіст із прогнозом погоди. «Учора було гаряче, — повідомив він, — але ви, брати й сестри, ще не бачили справжньої спеки. Сьогодні нас очікує наразі найспекотніший день цього літа. Можливо, навіть буде побито новий рекорд. Наш елітний синоптик, Висотомір Лу Мак-Неллі, накликав нам понад сто градусів на континенті і лише трохи менше на узбережжі. З півдня надійшов гарячий і стійкий антициклонний фронт, що затримається над Новою Англією, утворивши зону високого тиску. Тож, як стане припікати, всім пора на пляж тікати, — підсумував ді-джей-приколіст. — А як в місті залишитись, можна і живцем зваритись. І на підтвердження сказаного — Майкл Джексон, що виходить «За рамки»».

Прогноз погоди не означав нічого або майже нічого для Віка, та якби Донна його почула, він би злякав її ще дужче.

Як і напередодні, Чаріті прокинулася перед самим світанком. Прокинувшись, вона прислухалась, хоч і не відразу зрозуміла, до чого. Потім згадала. Скрип підлоги, кроки. Вона хотіла почути, чи син знову не почне ходити уві сні.

Та в будинку панувала тиша.

Вона встала, підійшла до дверей і визирнула в коридор. Там було порожньо. Повагавшись хвильку, Чаріті зайшла до кімнати Бретта й поглянула на сина. З-під простирадла виднівся тільки його чубок. Якщо він і ходив, то ще до того, як вона прокинулася. Зараз Бретт міцно спав.

Чаріті повернулася до своєї кімнати і, сівши на ліжко, задивилася на нечітку бліду смужку на обрії. Вона знала, що рішення вже прийнято. Тихцем, уночі, доки вона спала. Тепер, у перших холодних променях ранку, його можна обміркувати і, вона відчувала, зважити його ціну.

Чаріті усвідомила, що не відкриє душу сестрі, як збиралася раніше. Можливо, це таки трапилося б, якби не ті кредитні картки за обідом. А вчора ввечері Голлі почала розповідати, скільки коштувала та чи інша річ: чотиридверний «б’юїк», кольоровий телевізор «Соні», паркет у коридорі. Ніби в голові Голлі до кожного з цих предметів усе ще було прикріплено цінник, який залишатиметься на ньому назавжди.

Проте Чаріті любила сестру. Голлі була щедра, щиросердна, імпульсивна, чуйна й ніжна. Та її спосіб життя змусив викреслити з біографії жорстоку правду про їхнє з Чаріті дитинство на бідній фермі в сільськогосподарському районі Мейну, правду, яка тією чи іншою мірою змусила Чаріті одружитися з Джо Кембером. Голлі ж пощастило — не менше, ніж Чаріті зі своїм виграшним квитком, — зустріти Джима і назавжди втекти від життя вдома.

Чаріті боялася, що, коли вона розповість Голлі, як роками випрошувала в Джо дозволу поїхати до неї в гості, що ця поїздка відбулася тільки в результаті безжальної тактичної війни і, попри все, Джо ледь не відлупцював її ременем… Боялася, якщо розповісти Голлі про всі ці речі, реакцією сестри буде радше гнів і жах, аніж щось справді розсудливе. Чому гнів і жах? Мабуть, тому, що в глибоких закутках душі, які ніколи до кінця не піддаються заспокійливому впливу «б’юїків», паркетів і кольорових телевізорів із кінескопом «Трінітрон», Голлі знала, що вона сама лише на волосину уникла такого ж шлюбу і такого життя.

Вона не розповідала, тому що Голлі окопалась у своєму заможному, буржуазному житті, як пильний солдат у своїй траншеї. Не розповідала, бо гнів і жах не розв’яжуть її проблем. Бо нікому не подобається виглядати провінційною дурепою з ярмарку, днями, тижнями, місяцями й роками живучи з неприємним, неконтактним, а часом і страшним чоловіком. Чаріті виявила, що існують речі, про які не хочеться говорити. І причина зовсім не в соромі. Іноді просто краще — і делікатніше — носити маску.

Та перш за все тому, що це її проблеми. Що станеться з Бреттом, теж її проблема, і за останні два дні Чаріті все більше й більше переконувалася, що врешті його життєвий вибір залежатиме більшою мірою від самого Бретта, а не від неї чи Джо.

Розлучення не буде. Вона й далі вестиме нескінченну партизанську війну з Джо за душу сина, навіть якщо боротьба виявиться марною. Хвилюючись через поклоніння Бретта своєму батькові, Чаріті, мабуть, забула або не врахувала, що завжди приходить такий час, коли діти стають суддями, а батьки, причому обоє, повинні сісти на лаву підсудних. Бретт помітив, як Голлі виставляє напоказ свої кредитні картки. Вона могла тільки сподіватися, що він, серед усього іншого, помітить і те, що його батько сідає до столу, не скидаючи капелюха.

Дедалі більше розвиднялося. Чаріті зняла з дверей халат і накинула. Хотілося піти в душ, та вона не зробить цього, доки інші в будинку не почнуть ворушитися. Чужі — ось ким вони були. Навіть обличчя Голлі тепер здавалося їй незнайомим. Це обличчя лише віддалено нагадувало зображення на світлинах із сімейного альбому, що привезла з собою Чаріті. Навіть сама Голлі дивилася на ті фотографії з легким подивом.

Вони повернуться до Касл-Рока, до будинку в кінці міської дороги № 3, до Джо. Вона знову ввійде у звичне русло свого життя, і все піде, як раніше. Так буде найкраще.

Чаріті нагадала собі, що обіцяла зателефонувати Альві близько сьомої. Тоді він якраз снідатиме.

Було кілька хвилин по шостій і надворі тільки-но розвиднялося, коли в Теда почалися судоми.

Десь до п’ятої п’ятнадцять він, здавалося, міцно спав. Прокинувшись, він розворушив Донну, що була трохи задрімала, і почав скаржитися, що голодний і хоче пити. Слова Теда ніби натиснули якусь кнопку глибоко всередині неї, і Донна вперше усвідомила, що й сама хоче їсти. Відчуття спраги було більш-менш стабільним, але вона не пригадувала, щоб думала про їжу ще аж від учорашнього ранку. Несподівано Донна відчула, що помирає з голоду.

Вона втішала Теда, як уміла, заспокоювала його порожніми словами, які все одно вже не мали реального значення: що скоро прийдуть люди, поганого собаку заберуть, а їх урятують.

Реальними були думки про їжу.

Сніданок. Наприклад, візьмімо сніданок: яєчню з двох яєць на маслі, кельнере, з незатвердлим жовтком, якщо ваша ласка. Грінки. Кілька склянок свіжовичавленого апельсинового соку, такого холодного, щоб на склі аж утворилися бісеринки вологи. Канадський бекон. Смажену картоплю. Кашу з висівок із вершками та чорницею: чорненькими ягодами, як завжди говорив її батько. Це була ще одна з тих смішних дурниць, що дратували матір Донни понад усяку міру.

У животі голосно забурчало. Тед розсміявся. Звук його сміху здивував її і приємно вразив своєю несподіваністю. Це було ніби знайти троянду на купі сміття, і вона всміхнулась у відповідь. Від усмішки заболіли губи.

— Ну як, почув?

— Думаю, ти теж зголодніла.

— Якби хтось підкинув мені мак-мафін, я б не відмовилася.

Тед застогнав, і вони обоє знову розсміялися. Надворі Куджо нашорошив вуха. Від звуку їхнього сміху він загарчав і зробив рух, ніби збираючись підвестися, можливо, щоб знову кинутися на машину, та потім безсило опустився на задні лапи і похнюпив голову.

Донна відчула незбагненний душевний підйом, що майже завжди приходить із настанням нового дня. Звичайно ж, скоро все закінчиться. Найгірше точно вже позаду. Наразі фортуна не на їхньому боці, але рано чи пізно їй таки доведеться повернутися до них обличчям.

Тед, здавалося, знову майже став самим собою. Надто блідий, змарнілий і, незважаючи на сон, страшенно виснажений, та все ж таки це був, без сумніву, її Тед. Донна пригорнула його до себе, і він обійняв її у відповідь. Біль у животі трохи вщух, але подряпини й рани від укусів набрякли і запалилися. З ногою ситуація була гірша, але вона виявила, що вже може її згинати, хоч від цього й робилося боляче, а рана починала кривавитися. У неї залишиться шрам.