Івон, усе ще хихочучи і зашарівшись аж до коренів чорного волосся, відступила і притулилася до Ріонди, пробурмотівши, що все витратила і не має більше грошей на забави.

— Не біда, лялечко, — заспокоїв чоловік у циліндрі. — Це всього-на-всього демонстрація. Хочу показати твоїй матусі та її гарненькій подрузі, як усе просто.

— Тут немає моєї мами, — промовила Івон, але ступила на крок ближче.

— Іві, нам справді треба поквапитися, якщо не хочемо потрапити в затор, — втрутилася місіс Джербер.

— Ні, постривай хвилинку, — сказала Ріонда. — Це прикольно. Як рулетка з трьох карт. Виглядає легко, як він і каже, та якщо не пильнуватимеш, почнеш відіграватися — і поїдеш додому, а в кишенях гулятиме вітер.

Чоловік у циліндрі докірливо зиркнув на Ріонду, а тоді широко, чарівливо усміхнувся.

«Усмішка ницих людей, — несподівано подумав Боббі. — Не з тих, що їх боїться Тед, та все одно ницих».

— Мені зрозуміло, — промовив чоловік у циліндрі, — що в минулому ви стали жертвою якогось пройдисвіта. Хоч мені в голові не вкладається, як можна бути таким жорстоким, щоб ошукувати таку вродливу і витончену пані, як ви.

Вродлива і витончена пані, близько п’яти футів п’яти дюймів на зріст, близько двохсот фунтів ваги, з обличчям і плечима, густо намазаними кремом «Понд», залилася щасливим сміхом.

— Закінчуй базікати і покажи дитині, як це виглядає. І ти хочеш переконати мене, що це законно?

Чоловік за столом закинув голову і собі зареготав.

— На задвірках луна-парку все законно, допоки тебе не впіймали і не витурили геть. Та ви, гадаю, і самі прекрасно знаєте. Отож, як тебе звуть, лялечко?

— Івон, — прошепотіла дівчинка так тихо, що Боббі ледве розчув. Поряд з ним Саллі-Джон спостерігав за сценою з величезною цікавістю. — Іноді дехто кличе мене Іві.

— Отож, Іві, поглянь сюди, красунечко. Що ти бачиш? Кажи, як вони називаються. Я знаю, така розумниця, як ти, це може. І показуй. Не бійся, можеш і торкнутися, тут усе чисто.

— Ось тут — валет, а ось це — король. А ця — дама. Вона посередині.

— Молодець, лялечко. У картах, як і в житті: жінка часто опиняється між двома чоловіками. У цьому — її сила. За якихось п’ять-шість років ти й сама переконаєшся.

Його голос став тихим, майже гіпнотично наспівним.

— А тепер будь уважною і ні на секунду не спускай очей з карт.

Він обернув карти сорочками догори.

— А тепер, лялечко, покажи, де в нас дама?

Івон Лавінг вказала на червону карту посередині.

— Правильно вона каже? — звернувся чоловік до невеличкої компанії, що обступила його стіл.

— Наразі так, — озвалася Ріонда і зареготалася, аж під літньою сукнею затрясся нестягнутий корсетом живіт.

Усміхнувшись у відповідь на її регіт, ниций у циліндрі припідняв середню карту за кутик. Це дійсно була дама.

— Точнісінько, на всі сто. Наразі молодець, серденько. А тепер дивись! Пильно дивись! Це перегони між твоїми очима і моїми пальцями. Хто переможе? Питання дня! — він заходився швидко сувати карти по поверхні столика, наспівуючи: — Вгору-вниз, покрутись. Вправо-вліво — все можливо. Туди-сюди — дивись куди. Вперед-назад — знову в ряд. Ну ж бо, лялю, де є краля?

Поки Івон вдивлялась у три карти, що знову лежали одна біля одної, Саллі нахилився до вуха Боббі.

— Можна навіть не дивитися, як він їх мішає, — прошепотів він. — У дами загнутий краєчок, бачиш?

Боббі кивнув і подумав: «Молодець», коли Івон непевно вказала на карту скраю, ліворуч, ту, що з загнутим краєчком. Чоловік у циліндрі перевернув її. Це була червова дама.

— Чудово впоралася! — вигукнув чоловік. — А в тебе, лялечко, зірке око. Справді.

— Дякую, — вимовила Івон, зашарівшись. Вона здавалася майже такою ж щасливою, як і Керол, коли Боббі її поцілував.

— Якби ти поставила на цю спробу десятку, я б зараз дав тобі двадцять, — заявив чоловік у циліндрі. — Спитаєш чому? Бо сьогодні — субота, а я називаю цей день «чорною суботою», два за ціною одного! Ну що, леді, чи не хоче котрась із вас ризикнути десяткою і позмагатися: ваші молоді очі проти моїх старих, стомлених рук? Зможете сказати своїм чоловікам — їм пощастило, що ви в них є, насмілюсь зауважити — що містер Герб Макквон, картярський штукар із «Сейвін-Року», заплатив вам за паркінг на цілий день. Або, скажімо, четвертак? Вкажіть червову даму і я дам вам п’ятдесят центів.

— Пів зеленого? Ого! — вигукнув Саллі-Джон. — У мене є четвертак, містере. Маєте клієнта.

— Джонні, це азартна гра, — засумнівалася мама Керол. — Справді не знаю, чи варто дозволяти…

— Облиш, — втрутилася Ріонда, — нехай дитина засвоїть науку. До того ж тип може дати йому виграти. Щоб затягти нас усіх.

Ріонда навіть не намагалася говорити тихіше, та чоловік у циліндрі, містер Макквон, лише з усмішкою глянув на неї. І обернувся до Ес-Джея.

— Витягай гроші, дитинко. Давай, гроші на стіл.

Саллі-Джон простяг йому четвертак. Макквон, примруживши одне око, на хвильку підставив його променям пообіднього сонця.

— Так-так, виглядає, як справжній, — сказав Макквон і кинув монетку на пластик, ліворуч від вишикуваних рядком карт. Роззирнувся навсібіч, мабуть, видивляючись копів, тоді підморгнув цинічно усміхненій Ріонді й знову зайнявся Саллі-Джоном.

— Як тебе звуть, хлопче?

— Джон Салліван.

Макквон округлив очі і збив циліндр на друге вухо, від чого пластиковий соняшник комічно закивав і ніби вклонився.

— Знамените ім’ячко! Знаєш, кого я маю на увазі?

— Аякже. Може, і я колись стану боксером, — відповів Ес-Джей і зробив у повітрі над саморобним столиком Макквона спочатку лівий, потім правий хук. — Бум-бум!

— Саме так, бум-бум. А як у вас з очима, містере Салліван?

— Не скаржуся.

— Тоді розплющ їх як слід! Перегони починаються! На старт! Твої очі проти моїх рук! Вгору-вниз, покрутись. Де блукає, сам не знаю.

Карти, що тепер оберталися значно швидше, поступово завмерли.

Саллі хотів був показати карту, та, суплячись, прибрав руку. Тепер уже дві карти мали злегка загнуті кутики. Саллі підвів очі на Макквона, що стояв, схрестивши руки на своїй брудній сорочці. Він усміхався.

— Не поспішай, синку, зранку тут усе аж кипіло, а зараз, по обіді, маємо час.

«Людей, які вважають вишуканими капелюхи з застромленим пером, — згадалися Боббі слова Теда. — Таких, що ріжуться в крепс у провулках, при цьому пускаючи по колу загорнуту в паперовий пакет пляшку з випивкою».

У Макквона замість пера була смішна пластикова квітка, пляшки видно не було. Та вона лежала в кишені. Маленька. Боббі був упевнений. І ближче до вечора, коли бізнес піде на спад і не буде такою важливою бездоганна скоординованість рук і очей, все частіше й частіше до неї прикладатимуться.

Саллі вказав на карту праворуч.

«Ес-Джею, ні», — подумав Боббі.

Макквон перевернув карту. То був піковий король. Макквон перевернув карту ліворуч. Хрестовий валет. Дама знову була посередині.

— Шкода, синку, трохи не догледів. Це не злочин. Ну, що, хочеш ще раз, коли вже розігрівся?

— Блін, я… це було моє останнє бабло.

Саллі-Джон зовсім скис.

— Тим краще для тебе, малий, — сказала Ріонда. — Він обібрав би тебе до нитки і ти б лишився в самих трусах.

Дівчата зайшлися шаленим реготом. Ес-Джей зашарівся, однак Ріонда не звертала уваги ні на те, ні на інше.

— Я деякий час працювала на пляжі Рів’єра, коли жила в Массачусетсі. Я вам зараз покажу, дітки, як це працює. Давай на бакс, друже, чи для тебе це зажирно?

— Для такої леді, як ви, нічого не буває зажирно, — сентиментально промовив Макквон. Він вихопив долар, як тільки-но той вистромився з її сумочки. Макквон підніс його до світла, пильно вивчив холодним поглядом і поклав ліворуч від карт.

— Виглядає, як справжній, — зауважив він. — Зіграємо, дорогенька? Як тебе звуть?

— Питаєш як? Ніхто й ніяк, — кинула Ріонда.

— Рі, тобі не здається, що… — почала була Аніта Джербер.

— Я ж сказала, що знаю, в чому хитрість, — відмахнулася Ріонда. — Перемішуй, мій друже.