Спочатку Боббі почувався трохи пригніченим через сварку з мамою. Ріонда Г’юсон, повненька, симпатична подруга місіс Джербер, звинуватила Боббі, що він, хай що б там воно означало, замріявся про манну небесну, а тоді заходилася лоскотати його по боках і під пахвами. Боббі засміявся, захищаючись. Та на пляжі йому незабаром стало краще, він знову став схожим на самого себе.

Хоч був лише початок сезону, «Сейвін-Рок» уже працював на всіх парах. Каруселі крутилися, «Дика миша» ревла, дітлашня верещала, з динаміків біля «Будиночку сміху» лився металевий рок-н-рол, коло своїх павільйончиків горлали закликальники. Саллі-Джон не здобув бажаного ведмедика, збивши лише дві з трьох останніх пляшок з-під молока. Ріонда заявила, що в деяких до дна причеплені спеціальні важки, і пляшка перевертається, лише якщо вгамселити по ній як слід. Та дядько з павільйончика для збивання пляшок бейсбольним м’ячем усе одно вручив Ес-Джею гарний приз: кумедного плюшевого мурахоїда жовтого кольору.

Саллі, піддавшись пориву, віддав його мамі Керол. Аніта пригорнула Ес-Джея до себе і сміючись сказала, що він найкраща дитина на світі, і якби він був на п’ятнадцять років старший, вона б з ним одружилася і стала двомужницею. Саллі-Джон зашарівся так, що зробився аж фіолетовим.

Боббі спробував накидати кільця, та всі три рази не влучив. У тирі йому пощастило більше. Він розбив дві тарілки і виграв маленького м’якенького ведмедика. Боббі подарував його Ієнові-шмаркачу, який хоча б сьогодні був чемний: не бився в істериці, не пісяв в штанці й не намагався вгріти Саллі-Джона й Боббі по яйцях. Ієн обіймав ведмедика, дивлячись на Боббі, як на Бога.

— Чудовий ведмедик, Ієну дуже подобається, — зауважила Аніта. — Та хіба тобі не хочеться відвезти його додому мамі?

— Нє-а. Її таке не дуже цікавить. Я б хотів краще виграти для неї парфуми.

Вони з Саллі-Джоном під’юджували один одного, хто піде на «Дику мишу», та врешті-решт відважилися обоє, нестямно репетуючи, коли вагончик стрімко шугав униз, одночасно впевнені, що житимуть вічно і помруть тієї ж хвилини. Потім каталися на «Навіжених чашках» і «Кривому вихорі», а коли в Боббі залишилося тільки п’ятнадцять центів, він опинився на «Чортовому колесі» разом з Керол.

Їхня кабінка, легенько погойдуючись, зависла на самій горі. Боббі стало не дуже добре в животі. Ліворуч на берег одна по одній накочували вкриті білими баранцями хвилі Атлантики. Пляж був такий же білий, а океан — просто неймовірної, пронизливо-синьої барви. По воді, неначе шовк, слалися сонячні промені. Під ними розкинувся луна-парк. З динаміків у небо линув голос Фредді Кеннона: «Вона із Таллагассі, і в неї бомба-шасі».

— Там, унизу, все здається таким маленьким, — сказала Керол, і голос у неї теж був, як у маленької, що для неї зовсім невластиво.

— Не бійся. Тут цілком безпечно. Якби «Чортове колесо» так високо не піднімалося, на ньому б узагалі могли малюки кататися.

Багато в чому Керол здавалася старшою за них: тверда, упевнена в собі, як у той день, коли змусила Саллі нести її книжки за те, що той матюкався. Та зараз її обличчя знову стало майже дитячим: кругле, трохи бліде, а на ньому виділяються двоє переляканих, блакитних очей. Боббі, сам не знаючи як, нахилився, притиснувся губами до губ Керол і поцілував.

Коли він відірвався від дівчинки, її очі були великі, як ніколи.

— Цілком безпечно, — промовив Боббі й широко посміхнувся.

— Давай ще раз!

Це був її перший справжній поцілунок. Вона дістала його в «Сейвін-Року», в першу суботу літніх канікул, і навіть не встигла зосередитись як слід.

Ось про що думала Керол, ось чому хотіла, щоб Боббі поцілував її ще раз.

— Краще не треба, — сказав Боббі. А втім… хто побачить його тут, нагорі, й обізве дівчиськом?

— Що, слабак? Тільки не кажи «сама хотіла, сама й починай».

— Розкажеш комусь?

— Ні, Богом присягаюся. Давай, поквапся! Поки ми не спустилися!

Боббі поцілував Керол удруге. Її стулені губи були гладенькі й нагріті сонцем.

А тоді колесо поїхало вниз і Боббі спинився. На мить Керол поклала голову йому на груди.

— Дякую, Боббі, — сказала вона. — Було просто супер.

— Я теж так думаю.

Вони трохи відсунулися одне від одного. Коли кабінка зупинилась і вкритий татуюваннями працівник підняв захисну перекладину, Боббі зіскочив і, не озираючись, побіг туди, де стояв Ес-Джей. Проте він уже знав, що поцілунок на найвищій точці «Чортового колеса» стане найкращим моментом цього дня.

Для Боббі це теж був перший справжній поцілунок. Він ніколи не зможе забути дотик її гладеньких, сухих, гарячих від сонця вуст, що зливаються з його вустами. З цим поцілунком він порівнюватиме всі інші поцілунки у своєму житті й вважатиме, що вони не дотягують.

Близько третьої години місіс Джербер наказала їм потихеньку збиратися. Час було додому.

— Але мамо, — запротестувала Керол для порядку і заходилася складати речі. Подруги приєдналися до неї. Навіть Ієн трішки допоміг. Носячи і подаючи їхні пожитки, він ні на мить не випускав з рук обліпленого піском ведмедика. Боббі майже очікував, що тепер Керол волочитиметься за ним увесь день і не сумнівався, що вона розповість дівчатам про поцілунок на «Чортовому колесі». Він одразу ж це зрозуміє, коли побачить, як вони регочуть, збившись докупи і затуляючи роти долонями, а потім зиркатимуть на нього лукаво, багатозначно. Та Керол не зробила ні того, ні того. Кілька разів він ловив на собі її погляд і кілька разів спіймав себе на тому, що крадькома позирає на неї. Він знову і знову згадував очі Керол там, нагорі: якими великими і схвильованими вони були. А він просто взяв і поцілував її. Ну дає!

Боббі й Саллі тягли більшу частину пляжних сумок.

— Молодці, мули! Вйо! — сміючись, вигукнула Ріонда, коли вони вибиралися сходами на дерев’яний мол.

Під шаром зволожувального крему, що вкривав її обличчя й плечі, Ріонда була червона як рак. Вона скаржилася Аніті Джербер, що вночі не зможе і очей стулити, якщо не через опіки, то через пляжні смаколики.

— То не треба було їсти чотири сосиски і дві палянички, — озвалася місіс Джербер роздратовано. Боббі жодного разу її такою не бачив. Мабуть стомилася, вирішив він. Боббі й сам трохи розімлів на сонці. Спина пекла, в шкарпетки набилося піску. Сумки, якими він був обвішаний, наче ялинка, теліпалися й билися одна об одну.

— Але в парках розваг так сма-а-ачно годують, — запротестувала Ріонда жалібним голосом.

Боббі засміявся. Просто не міг стриматися.

Вони повільно брели головною алеєю до незаасфальтованої стоянки, більше не звертаючи уваги на атракціони. Закликальники, ледь зиркнувши на них, переводили погляд у пошуках свіжої крові. Народ, що, нав’ючившись під зав’язку, плентається до стоянки, — публіка найчастіше безнадійна.

У самому кінці алеї, з лівого боку, стояв худорлявий чоловік, одягнений в блакитні мішкуваті бермуди і сорочку без рукавів. На голові мав циліндр, старий і облізлий, але хвацько заломлений набакир. За крису був застромлений пластиковий соняшник. Чоловічок мав кумедний вигляд, і дівчата нарешті дістали шанс затулити рот долонею і похихотіти.

Він поглянув на них з виглядом людини, над якою реготали й більші професіонали, і посміхнувся у відповідь. Від цього Керол і її подружки захихотіли ще дужче. Чоловік у циліндрі, все ще посміхаючись, широким жестом обвів свій імпровізований столик: пластикову дошку, поставлену на пофарбовані в яскраво-помаранчевий колір козли для розпилювання дров. На столику, червоними сорочками догори, лежали три карти з велосипедної серії. Чоловік перевернув їх швидким, граційним рухом. Боббі помітив, що пальці в нього довгі й бездоганно білі, жодного сліду засмаги.

Посередині лежала червова дама. Чоловік у циліндрі взяв карту, показав їм, вправними рухами покрутив між пальцями.

— Знайдіть леді в червоному. Cherchez la femme rouge. Ось так. Тільки це і більш нічого, — говорив він. — Простіше простого. Легко, як два на два. Просто раз плюнути і розтерти. — він поманив пальцем Івон Лавінг. — Ходи сюди, лялечко, покажи їм, як це робиться.