— Дуй сюди, шмаркачу, — сказав хлопець за столом, і Джек повернувся, щоб побачити його. Хлопець грався олівцем. Його вищир демонстрував неймовірну огиду, що відображалася на його обличчі злістю — лють без упину кипіла глибоко всередині цього парубійка. — Він вміє писати?
— Чорт забирай, гадаю, що ні, — відповів Джек.
— Тоді тобі доведеться підписатися за нього. — Сінґер підштовхнув до нього два офіційних бланки. — Друковані літери — зверху, а підписи — знизу. Там, де стоять «Х». — Він знову вмостився на стілець, узяв у рот олівець і стиснув його кутиком вуст. Джеку спало на думку, що цю звичку він перейняв у дуже Превелебного Сонячного Ґарднера.
ДЖЕК ПАРКЕР, написав він друкованими літерами, а тоді надряпав щось подібне внизу аркуша. ФІЛІП ДЖЕК СОЙЄР. Ще одна карлючка, навіть менше схожа на його справжнє письмо.
— Тепер ви під опікою штату Індіана, і так буде наступні тридцять днів, якщо тільки не надумаєте лишитися довше. — Сінґер забрав папери назад собі. — Ви будете…
— Надумаємо? — перепитав Джек. — Що ти маєш на увазі — «надумаємо»?
Щоки Сінґера злегка почервоніли. Він різко смикнув голову вбік і спробував посміхнутися:
— Гадаю, ти не знаєш, що понад шістдесят відсотків дітей лишаються тут добровільно. Так, це можливо. Ви можете надумати лишитися тут.
Джек спробував зберегти байдужий вираз обличчя. Рот Сінґера різко смикнувся, наче його підчепили рибальським гачком.
— Це дуже хороше місце, і якщо я почую, як ти лаєш його, то виб’ю з тебе все лайно. Я певен, це найкраще місце з усіх, де ти бував. Скажу тобі ще одну річ: у тебе нема вибору. Ти маєш поважати «Дім Сонця».
Джек кивнув головою.
— А як щодо нього? Він зрозумів?
Джек глянув на Вовка, який повільно кліпав і дихав через рот.
— Гадаю, так.
— Добре. Ви двоє спатимете на двоповерховому ліжку. День починається о п’ятій ранку, коли ми йдемо до церкви. Робота в полі — до сьомої, а тоді сніданок у їдальні. Потім знову в поле до півдня, згодом — ланч і читання Біблії. Кожному потрібно робити це, тож краще подумай заздалегідь, що ти читатимеш. І жодної порнухи з Пісні Пісень, якщо, звісно, не хочеш дізнатися, що таке справжня дисципліна. Після ланчу — знову робота.
Він гостро зиркнув на Джека.
— Гей, і не думай, що в «Домі Сонця» ти працюєш безкоштовно. Частина нашої угоди зі штатом полягає в тому, що кожен отримує чесну погодинну платню, з якої вираховуватиметься ваше утримання тут — одяг, їжа, електрика, тепло й таке інше. Вам платитимуть п’ятдесят центів за годину. Тобто за робочий день ви отримуєте п’ять доларів, а за тиждень — тридцять. Неділі минатимуть у «Сонячній Каплиці», за винятком години, коли ми слухатимемо Проповідь Сонячного Ґарднера.
Червоні плями знову вигулькнули на поверхню його шкіри, і Джек кивнув, розуміючи, що від нього очікують саме цього.
— Якщо ти поводитимешся добре і зможеш заговорити по-людськи — на що більшість людей не здатні, — тебе можуть відібрати до ЗШ — Зовнішнього Штату. У нас є два загони ЗШ: один працює на вулицях, продаючи аркуші з гімнами, квіти й брошури Превелебного Ґарднера, а інший чатує в аеропорту. У будь-якому разі, ми маємо тридцять днів, щоб навернути вас, покручів, і показати, якими огидними, брудними і заразними були ваші мерзенні життя до того, як ви потрапили сюди. І почнемо ми просто зараз.
Сінґер підвівся, і його обличчя набуло барви яскравого осіннього листка. Підліток м’яко поклав кінчики пальців на стіл.
— Спорожніть кишені. Просто зараз.
— Просто тут і зараз, — пробурмотів Вовк, ніби заведений.
— ВИВЕРНІТЬ ЇХ! — заволав Сінґер. — Я ХОЧУ БАЧИТИ ВСЕ!
Баст підступив до Вовка. Превелебний Ґарднер, побачивши, як Френкі Вільямс сів у свою машину, враз опинився біля Джека.
— Ми з’ясували, що особисті речі надто прив’язують наших хлопчиків до минулого, — промуркотів Ґарднер Джекові на вухо. — А це погано. Тож ми вважаємо таку практику дуже ефективним методом.
— ВИВЕРНІТЬ КИШЕНІ! — репетував Сінґер, казячись від люті.
Джек витягнув з кишені випадкові свідчення часу, проведеного в дорозі. Червона носова хусточка дружини Елберта Паламаунтіна, яку вона дала йому, коли побачила, що хлопчик витирає ніс рукавом. Два пакетики сірників, кілька доларів і розсипаний дріб’язок (залишки його грошей — шість доларів і сорок два центи. Ключ від 407-го номера готелю «Сади Альгамбри». Він стиснув пальцями три речі, які мав намір зберегти). — Гадаю, вам потрібен і мій рюкзак.
— Звісно, жалюгідний маленький пердуне, — продекламував Сінґер. — Звісно, ми хочемо твій бридкий рюкзак, але спершу нам потрібне те, що ти намагаєшся заховати. Витягуй — просто зараз.
Джек знехотя дістав з кишені медіатор Спіді, мармурову кульку і великий срібний долар, а тоді поклав їх на носову хусточку.
— Вони просто приносять мені удачу.
Сінґер схопив медіатор.
— Гей, що це? Що це таке?
— Медіатор.
— Ага, точно. — Сінґер повернув його в пальцях, понюхав. Якби він ще й укусив його, то Джек справді дав би наглядачеві в пику. — Медіатор. Ти кажеш правду?
— Його дав мені друг, — відповів Джек, і одразу відчув себе таким самотнім і покинутим, як ніколи за всі довгі тижні подорожі. Він подумав про Сніжка біля торговельного центру, який дивився на нього очима Спіді і який незрозумілим для Джека чином і був Спіді Паркером, чиє прізвище він зараз узяв за своє.
— Закладаюся, він украв його, — сказав Сінґер конкретно ні до кого і кинув медіатор назад на хустинку до монетки і кульки. — А тепер рюкзак.
Коли Джек зняв рюкзак та розгорнув його, Сінґер кілька хвилин понишпорив усередині, і його огида й розчарування зросли. Огиду спричинив стан деяких речей, що лишилися в Джека, а розчарування — відсутність у рюкзаку жодних наркотиків.
Спіді, де ти тепер?
— Нічого нема, — поскаржився Сінґер. — Гадаєте, треба провести обшук з роздяганням?
Ґарднер похитав головою.
— Подивімося, що ми знайдемо в містера Вовка.
Баст підійшов іще ближче. Сінґер сказав:
— Отже?
— У його кишенях нічого нема, — сказав Джек.
— Я хочу бачити кишені ПОРОЖНІМИ! ПОРОЖНІМИ! — волав Сінґер. — ВСЕ НА СТІЛ!
Вовк притиснув підборіддя до грудей і заплющив очі.
— У тебе ж нічого нема в кишенях, правда? — запитав Джек.
Вовк повільно кивнув.
— У нього наркотики! У придурка наркотики! — вищав Сінґер. — Ну ж бо, великий тупий довбню, витягуй усе на стіл. — Він двічі гучно ляснув у долоні. — Овва, Вільямс зовсім не обшукував його! І Феєрчайлд теж! Це неймовірно — вони виглядатимуть, як пара ідіотів!
Баст підсунувся до Вовкового обличчя і злісно пробурчав:
— Якщо ти миттю не вивернеш кишені на стіл, я розквашу тобі носа.
Джек м’яко сказав:
— Зроби це, Вовку.
Вовк застогнав. Тоді він витягнув праву руку з кишені комбінезона. Він нахилився над столом, витягнув руку вперед і розтулив пальці. На шкіряний стіл впали три дерев’яних сірники і два маленьких, відполірованих водою камінці, зернисті й кольорові. Коли він показав ліву руку, ще два гарненьких маленьких камінці викотилися до інших.
— Таблетки! — Сінґер кинувся до них.
— Не будь ідіотом, Сонні, — сказав Ґарднер.
— Через тебе я виглядав, як лошара, — сказав Сінґер Джеку тихим, але лютим голосом, коли вони прямували сходами на вищі поверхи. Пошарпаний килим з трояндами застеляв ці сходи. Лише головні кімнати на нижньому поверсі «Священного Дому Сонця» було оздоблено й прибрано, а решта виглядали старими й занедбаними. — Ти пошкодуєш про це, обіцяю — тут ніхто не виставляє Сонні Сінґера козлом. Я фактично керую цим місцем, ви, двоє ідіотів. Господи! — Його палаюче вузьке обличчя опинилося біля Джека. — То був крутий трюк, тупак і його срані камінці. Тобі ще довго доведеться розплачуватися за нього.
— Я не знав, що в нього щось було в кишенях, — відповів Джек.
Сінґер раптом спинився за крок перед Джеком і Вовком. Його очі звузилися; здавалося, що все обличчя миттю зменшилося. Джек зрозумів, що відбудеться, ще за мить до того, як Сінґерова рука боляче ляснула його по щоці.