Изменить стиль страницы

Джеррі Бледсоу. Хто провокує ті зміни, татку? Джек змусив себе йти ще з півгодини після того, як промайнули останні маленькі будиночки із солом’яним дахом. Незнайомі зірки спліталися в небі у незнайомі візерунки — то були повідомлення, мови яких Джек не розумів.

Розділ дванадцятий

Джек іде на ярмарок

1

Тієї ночі він спав у солодко-запашному стозі сіна на Територіях: спершу він зарився глибше, тоді покрутився, аби свіже повітря доходило крізь зроблений ним тунель. Джек боязко прислухався до тихого шарудіння: він десь чув чи читав, що польові миші — великі поціновувачі сіна. Якщо це й були вони, то велика миша на ім’я Джек Сойєр так їх налякала, що всі стихли. Поступово хлопчик розслабився, погладжуючи лівою рукою пляшку Спіді. Замість закривки Джек використав молодий мох, що зібрав неподалік від маленького струмка, де зупинявся попити. Він припускав, що, цілком можливо, якась частина моху або впаде, або вже впала в пляшку. Як прикро: це зіпсує пікантний аромат і тонкий букет смаку.

Поки він, страшенно сонний, лежав там, нарешті зігрівшись, то найсильнішим з усіх його почуттів виявилося полегшення… наче до спини було прив’язано з дюжину десятифунтових хрящів-молочників, а якась добра душа зірвала пряжки — і вони попадали на землю. Він знову опинився на Територіях, у місці, яке такі чарівні люди, як Морґан з Орріса, Озмонд Батіжник та Елрой — дивовижна людина-козел, — називали домом, Територіях, де будь-що могло трапитися.

Але Території могли бути і хорошими. Він пам’ятав це ще з раннього дитинства, коли всі жили в Каліфорнії і ніхто не жив деінде. Території могли бути хорошими і, здається, він відчував, що зараз його оточує добро — спокійне, беззаперечно солодке, як аромат сіна, чисте, як запах повітря на Територіях.

Чи відчуває полегшення муха або сонечко, коли несподіваний подув вітру нахилив сарраценію так, щоб мало не втоплена комаха могла полетіти геть? Цього Джек не знав… але він знав, що втік з Оутлі, подалі від «Клубу гарної погоди» та стариганів, що плачуть над вкраденими візками, подалі від запахів пива та блювотиння… а найважливіше, що зараз він був далеко від Смоукі Апдайка та «Пивниці Оутлі».

Джек вирішив, що деякий час може помандрувати й Територіями.

З такими думками він заснув.

2

Наступного ранку Джек пройшов Західною Дорогою милю чи дві. Він насолоджувався сонячним світлом і приємним земляним запахом полів, які вже майже дозріли до жнив наприкінці літа, коли поряд спинився віз, і фермер з бакенбардами в чомусь схожому на тогу з грубими бриджами під нею, трохи підвівшись, крикнув:

— Ідеш на ярмарок, хлопче?

Джек злякано вирячився на нього, усвідомлюючи, що чоловік розмовляє не англійською мовою. Жодних «Красно прошу» чи «Повідай, куди прямуєш, паже безбородий?» — це не була англійська взагалі.

Біля фермера з бакенбардами сиділа жінка в широкій спідниці, яка тримала на руках хлопчика років трьох. Вона вельми привітно всміхнулася Джекові і закотила очі, звертаючись до чоловіка.

— Він же дурбелик, Генрі.

Вони не розмовляють англійською але якою б мовою не розмовляли, я їх розумію. Насправді, я думаю цією мовою і це ще не все я бачу нею чи завдяки їй, чи як там ще це можна зрозуміти.

Джек збагнув, що він поводився так само минулого разу, коли потрапив на Території, — тільки тоді він був надто збентеженим, щоб зрозуміти це; все відбувалося надто швидко і видавалося абсолютно дивним.

Фермер нахилився вперед. Він посміхнувся, демонструючи вкрай жахливі зуби.

— Хлопче, а ти дурбелик? — по-доброму спитав він.

— Ні, — з найщирішою своєю усмішкою відповів Джек, усвідомлюючи, що він сказав не «ні», а якесь слово з Територій, що означало «ні» — коли він перенісся, то змінилися і його мова, і спосіб мислення (спосіб сприйняття, так точніше) — у його словнику не було цього слова, але він знав, що воно означає, — так само як змінився одяг.

— Я не дурбелик, просто моя мама казала, аби я був уважним до людей, яких зустрічаю дорогою.

Тепер посміхнулася дружина фермера.

— Твоя мама діло каже. То ти йдеш на ярмарок?

— Так, — сказав Джек. — Саме так, я йду дорогою на захід.

— Тоді залазь, — сказав фермер Генрі. — День марнується нінащо. Я хочу продати, що маю, до заходу сонця. Кукурудза не вродила — остання в цьому сезоні. Взагалі пощастило, що зібрав дев’ятомісяця. Може, хто і купить.

— Дякую, — кивнув Джек, залазячи ззаду в довгий фургон. Тут лежало безліч кукурудзяних кияхів, зв’язаних грубою мотузкою і складених, як дрова. Якщо так виглядав бідний врожай, тоді Джекові важко було уявити, що в цих краях вважають за добрий врожай — він у житті не бачив таких великих кияхів. Поряд лежали дрібні купки кабачків, горлянок[117]і ще чогось схожого на гарбузи — тільки вони були червоними, а не помаранчевими. Джек ніколи їх не куштував, але був певен, що смак у них чудовий. Шлунок енергійно забурчав. Поки вони їхали, Джек уповні збагнув, що таке голод — не випадковий знайомий, легка важкість у животі, яку можна втамувати кількома печивами та склянкою молока, присмаченою «Несквіком», а близький друг, який іноді відходить на певну відстань, але рідко зникає взагалі.

Джек сидів спиною до візника. Його взуті в сандалі ноги вільно гойдалися, майже торкаючись добре второваного багна на Західній Дорозі. Цього ранку тут було багато возів, усі вони, як припускав Джек, прямували на ярмарок. Час від часу Генрі голосно вітався зі знайомими.

Джек досі міркував, якими ті гарбузи кольору яблука можуть бути на смак — і де йому взагалі взяти щось поїсти, — коли маленькі ручки схопили його і так сильно смикнули, що на очах виступили сльози.

Хлопчик обернувся і побачив трирічного малого, що стояв босим позад нього — усмішка від вуха до вуха і жмутки Джекового волосся в руках.

— Джейсоне! — скрикнула мати, однак вельми поблажливо (Бачили, як він вирвав волосся? Мій малюк, ну хіба не богатир!) — Джейсоне, так не можна!

Джейсон безсоромно всміхався. Ця велика, дурна, сонячна усмішка була такою ж солодкою, як і запах сіна, у якому спав Джек минулої ночі. Він не міг не всміхнутися у відповідь… а оскільки його усмішка була позбавлена будь-якої вигоди, Джек збагнув, що завоював дружбу дружини Генрі.

— Сясь, — бовкнув Джейсон, хитаючись уперед-назад зі спокоєм бувалого моряка. Він досі всміхався Джеку.

— Га?

— Ага.

— Джейсоне, я тебе не розумію.

— Сясь-га.

— Я не…

Тоді Джейсон, доволі великий як на свої три роки, гигочучи, плюхнувся Джекові на коліна.

«Сясь-на, звісно, я зрозумів», — подумав Джек, відчуваючи, як тупий біль у яйцях розтікається низом живота.

— Джейсоне, поганцю! — покликала мати тим самим поблажливим, «який він гарнюній», тоном… і Джейсон, що чітко знав, хто головний у курнику, знову вищирився — тупувато, мило, чарівно.

Джек збагнув, що Джейсон мокрий. Дуже, надзвичайно, невимовно мокрий.

Ласкаво просимо назад на Території, Джекчику.

Він сидів із дитиною на руках, відчував, як тепла волога повільно просочується крізь одяг. І Джек засміявся, повернувши обличчя до синього-синього неба.

3

Через кілка хвилин дружина Генрі пролізла туди, де сидів Джек із дитиною, і забрала в нього Джейсона.

— Ах, ти ж, мокре поганча, — буркнула вона, незмінно поблажливо.

«Правда ж, мій Джейсон добряче обмочився!» — подумав Джек і засміявся. Джейсон і собі загиготів, а тоді до них приєдналася і місіс Генрі.

Перевдягаючи малого, вона поставила Джекові кілька запитань — він їх часто чув у власному світі. Але тут він мав бути обережнішим. Він чужинець, і скрізь могли чаїтися приховані пастки. Він чув, як батько казав Морґану: «…Справжній Чужинець, якщо ти розумієш, про що я».

вернуться

117

Горлянка — вид гарбуза видовженої форми. Його зазвичай використовували як пляшку природного походження.