Як тільки я зрозумів, що являють собою вампіри свідомості, історія останніх двох сторіч стала ясна й зрозуміла. До 1780 року (приблизно на цей час припадає перша масова навала вампірів свідомості на Землю) мистецтво було переважно життєстверджувальним, як, наприклад, музика Гайдна і Моцарта. Після навали вампірів свідомості цей сонячний оптимізм практично зник із творчості митців. Вампіри свідомості завжди вибирали для своєї мети найінтелігентніших людей, бо в кінцевому підсумку саме інтелігентні люди здужають вплинути на широкі народні маси. Надто мало митців зуміли вивільнитися з-під влади вампірів, але вивільнившись, вони стали ще сильніші. Переконливим прикладом може служити життя та творчість Бетховена. Ще один приклад — Гете.
Через те вампіри свідомості з усіх сил намагаються залишитися непоміченими, висмоктувати життєву енергію з людей таким чином, щоб вони нічого не підозрювали. Той, хто перемагає вампірів свідомості, стає для них небезпечнішим удвічі, бо відвойовує свою здатність самооновлюватись. У таких випадках вампіри часом пробують знищити людину інакше, а саме — спрямовуючи проти неї інших людей. Згадаймо, що смерть Бетховена настала внаслідок того, що він покинув дім своєї сестри після досить дивної сварки, і проїхав кілька миль у відкритій кареті під дощем.
У всякому разі лише в двадцятому сторіччі ми чуємо нарікання великих митців на те, що "світ проти них" (Гайдна і Моцарта добре розуміли й належно цінували за їхнього життя). Як тільки митець помирає, зневага до його творчості розвіюється — вампіри втрачають свою владу над свідомістю людей, вони звертають свою увагу на важливіші для них речі.
В історії мистецтва й літератури після 1780 року ми бачимо наслідки боротьби з вампірами свідомості. Митці, що відмовлялися проповідувати доктрину песимізму і девальвацію життя, були знищені. Натомість очорнителі життя часто доживали до похилого віку. Цікаво, наприклад, порівняти долю життєненависника Шопенгауера з долею оптиміста Ніцше , або долю сексуального дегенерата де Сада з долею сексуального містика Лоуренса .
Окрім цих очевидних фактів, я не дуже багато дізнався про вампірів свідомості. Мені здається, що в невеликих кількостях вони завжди були на Землі. Можливо, християнське поняття диявола виникло внаслідок того, що люди інтуїтивно відчували, яку роль відігравали вампіри в історії людства: як вони намагалися оволодіти людською свідомістю і перетворити її на ворога життя і людства.
Проте було б помилкою звинувачувати вампірів у всіх нещастях людства. Людина — це тварина, яка намагається шляхом еволюції перетворитися на бога. Багато з її труднощів — "наслідок" цих зусиль.
У мене є своя теорія, яку я наводжу тут для повноти викладу. Мені здається, що у Всесвіті багато таких самих розумних генерацій, як наша, і всі вони намагаються еволюціонувати. На ранніх етапах еволюції будь-яка генерація зайнята головне тим, щоб підкорити собі навколишнє середовище, перемогти ворогів, забезпечити себе їжею. Але рано чи пізно генерація минає цей етап, і тоді вона спрямовує свою увагу всередину, на свою свідомість. "Свідомість моя — царство моє", — сказав Едвард Даєр . І коли людина розуміє, що її свідомість — це царство в найбуквальнішому значенні слова, що це величезний недосліджений край, тоді вона перетинає межу, яка відокремлює тварину від бога.
Я підозрюю, що вампіри свідомості час від часу знаходять породу розумних істот, яка вже майже досягла цієї точки еволюції і яка ось-ось відкриє в собі нову силу. Вони живляться її коштом, аж поки зведуть її зі світу. Наміри вампірів полягають не в тому, щоб знищити цих істот — бо ж, знищивши її, вони змушені були б шукати інших. Їхні наміри полягають у тому, аби якомога довше живитися величезною енергією, що вивільнюється внаслідок еволюційних зусиль. Отож вони будь-що намагаються перешкодити людині відкрити світи всередині себе і для цього спрямовують всю її увагу назовні. Я переконаний у тому, що війни двадцятого сторіччя — це сплановані акції вампірів. Гітлер, так само як і де Сад, був ще одним їхнім "зомбі". Руйнівна війна у всесвітньому масштабі для них невигідна, зате повсякчасні місцеві сутички та війни цілком відповідають їхній меті.
Якою була б людина, що знищила б або прогнала вампірів? По-перше, вона відчула б величезну психічну полегкість, подавивши пригніченість, високе піднесення енергії та оптимізму. Під час цього першого припливу енергії шедеври мистецтва створюватимуться десятками. Поведінку людства можна було б порівняти хіба що з поведінкою дітей, у яких завтра починаються канікули.
Енергія людини звернеться вглиб її свідомості. Отоді людина прийме спадок Гуссерля. (Показово, що саме Гітлер несе відповідальність за смерть Гуссерля, яка настала тоді, коли вчений був на порозі нових досягнень.) Вона усвідомить, що в неї є внутрішні сили, проти яких воднева бомба однаково що свічка. За допомогою можливо таких препаратів як мескалін вона вперше освоїть світ свідомості так само, як тепер вона освоює Землю. Вона досліджуватиме країни свідомості так само, як Лівінгстон і Стенлі досліджували Африку. Вона відкриє в собі багато "особистостей", і найвищі з них будуть такі, що її пращури назвали б їх богами.
У мене є ще й інша теорія, настільки безглузда, що я насилу зважуюсь про неї згадати. Я припускаю, що вампіри свідомості, самі не бажаючи того, являють собою знаряддя якоїсь вищої сили. Вони можуть, звичайно, знищити будь-яку породу, на якій паразитують. Але якщо порода усвідомить небезпеку, то наслідки будуть протилежні очікуваним. Однією з головних перешкод на шляху еволюції людства є людська нудьга, невігластво, звичка пливти за течією і полишати завтрашньому дню турботи про самого себе. В певному розумінні це становить більшу небезпеку (або, принаймні, перешкоду) для еволюції, ніж самі вампіри. Як тільки розумні істоти дізнаються про вампірів, битва вже наполовину виграна. Як тільки в людини з'являється мета і віра, вона стає майже непереможною. Тому вампіри являють собою ніби профілактичне прищеплення людини проти її власної байдужості та ледарства.