II
Ну, після цього стало ясно — треба заводити собаку, щоб не пропадали качки. Не кожен раз буде таке щастя — знайти крижня вночі, за чверть кілометра. Потрібний собака.
Коня люди держать, щоб возив. Корову — щоб молоко давала. Собаку — щоб гавкав і кусав чужих.
Мисливцеві і гавкання і кусання ні до чого. Він держить собаку за те, що в нього є ніс.
Нащо ж це? Адже і в самого мисливця є ніс, ще й довший, ніж у собаки, і більший. А от хоч довший, а гірший.
Носом своїм добрий мисливський собака може знайти птицю куди краще, ніж людина своїми очима. Ще птиця від нього за сорок ступнів, а він уже чує її. І для собачого носа однаково, чи день, чи ніч, чи місце рівне, чи трави багато — все одно він здалека чує запах птиці.
Пішли ми з синком і купили собаку. Це був пойнтер Джан. І зроду вже ні до того, ні після того в мене не було кращого собаки.
Невеликий він був на зріст, міцний, шерсть коротка, як у коня, а сам коричневий, як шоколад. Тільки на череві та ще на ногах трішки було білого.
Привели ми з хлопчиком Джана додому і зробили йому екзамен: що він знає.
Кинули йому паличку — побіг, приніс. Сховали паличку поміж книгами — нюхав, нюхав, побував і на столі і на вікні — зачуяв паличку між книг. Виколупав лапою і приніс.
![Джан та інші оповідання doc2fb_image_02000009.jpg](https://litlife.club/books/292296/read/images/doc2fb_image_02000009.jpg)
Вийшли у двір — а там хлопці грали у футбола. Докотився до нас м'яч, не витерпіло футболістське серце, ударив я по м'ячу ногою — он куди загилив його. Побачив це Джан — і за м'ячем.
Наздогнав м'яча, стрибає коло нього, а вхопити нема за що. Всі стоять, дивляться, що собака робитиме з м'ячем.
Він поморочивсь коло нього і так і сяк — не вхопить м'яча. Коли дивимось — несе. Як шнурували м'яча, зоставсь манесенький хвостик від ушивальника. За той хвостик він узявсь зубами і приніс м'яча. Як він був уже близько — я підняв руку. Одразу Джан ліг. Лежить тихо, м'яча не випускає.
Значить, добрий буде собака. І нюх є, і розумний він, і слухняний.
Трошки ще я підучив його, щоб він на свисток вертався та щоб ходив коло ноги моєї, коли мені треба, і зостався Джан у нас жити.
Спочатку я боявся за нього. Кругом у сусідів були оті німецькі кунделі вовчого роду — вівчарки. Як би вони не порвали мого Джана!
![Джан та інші оповідання doc2fb_image_0200000A.jpg](https://litlife.club/books/292296/read/images/doc2fb_image_0200000A.jpg)
І правда, коли я вивів його учитись, вискочив один такий чорний кундель, дурний та злий. Він колись мало не на смерть перелякав маленького хлопчика.
Вискочив він з дверей — і до Джана. Джан стоїть, махає хвостиком. Той погавкав трохи, погарчав і теж заспокоївся. Стоять.
Коли кундель як не хватить Джана за ногу. Уже я хотів бігти Джанові на виручку, коли бачу — не треба. Джан повернувся, звалив злющого пса на землю, схопив за горлянку і держить. І дивиться на мене: що далі робити — чи душити, чи милувати?
III
Не раз полював я з Джаном і що більше полював, то вірніше знав: кращого собаки мені не знайти.
Де б качка не впала, — піде, знайде, принесе. Бувало й так, що запливе десь у великому озері далеко-далеко, аж голови його не видно. Все одно — упіймає підранену качку, принесе.
Раз було так: узяв я з півдесятка малої породи качок— чирят. А великих, крижнів, не бачив ні одного.
Коли дивлюся — літає над очеретами далеченько від мене, хоче сісти.
Я почав його вабити. Так старався покликати його, так ніжно кректав у дерев'яну дудочку, що й сам забув, хто я. Наче сам я став крижень, наче замість куртки на мені пера, наче от-от можна зриватись і летіти. Джан і той почав дивитись на мене, чи немає в мене в мішку живого крижня.
І от хоч далеко був той крижень, а теж не витримав. Чимраз ближче й ближче підлітає до мене, послухає, подивиться, де той другий крижень, що так солодко співає, і знов одлетить.
Кінець-кінцем, підлетів до мене, побачив мене в очеретах і рвонув угору. Хоч і височенько було, але я вистрелив — дуже довго я ждав його. І крижень упав у воду.
Я послав Джана, щоб приніс. Джан доплив до середини озера, тільки хотів ухопити крижня, як той зник. Він ринув під воду.
![Джан та інші оповідання doc2fb_image_0200000B.jpg](https://litlife.club/books/292296/read/images/doc2fb_image_0200000B.jpg)
Знов стало мені дуже сумно. Навіщо було стріляти так високо? Крижень живий, під водою втече від Джана і десь пропаде, загине в траві. Собака ж, хоч і плаває добре, але нізащо не рине з головою у воду — собаки поринати не вміють.
Я дивлюся — Джан спинився серед озера і не знає що робити. Був крижень — і нема... І запах його пропав. Хоч вертайся на берег.
Я свиснув Джанові, щоб плив до мене. Але в цю мить крижень знову виринув з води. Джан побачив і поплив до нього. Я розсердивсь на собаку. Це так він буде плавати до вечора. Все одно ж поринути він не може.
![Джан та інші оповідання doc2fb_image_0200000C.jpg](https://litlife.club/books/292296/read/images/doc2fb_image_0200000C.jpg)
Коли Джан наздогнав крижня, той знову ринув. І тут я побачив щось, чого не бачив зроду і більше ніколи не побачу.
Джан заверещав від страху і поліз носом під воду. Знов виринув, заверещав ще жалібніше і знов поринув. Під водою він ухопив крижня і поплив до берега.
Коли він виніс крижня на берег і обтрусився, він не просто дивився мені у вічі. Він жалібно скавчав, він згадував, як страшно було поринати.
І я це знав і я старався його заспокоїти. Я гладив його, цілував, віддав йому всі цукерки, що в мене були.
Джан трохи заспокоївся і гриз цукерки. Коли поїв усі, ще трошки поскавчав, потім поклав лапи мені на плечі і поліз цілуватись.
IV
Чим далі ми жили з Джаном, тим більше любили один одного. Але хазяйка моя, людина хвора і нервова, його не любила.
Через це він спав не на добрій підстилці, а на подертій, брудній рядюзі, об яку всі витирали ноги. Він був дуже чистий і акуратний собака і ця брудна рядюга йому не подобалась. Але він знав людський закон і ніколи не лягав на ліжко — так і спав на поганій ганчірці перед дверима.
У моїй кімнаті був маленький старенький диванчик. Він Джанові подобався більше і він якось спробував там полежати. Але я посваривсь на нього пальцем і він зліз.
Я ніколи ні разу не бив його, він і так розумів усе, що треба. Тільки хазяйка іноді била його ногою за те, що він заважав увійти — а він же лежав на тій самій рядюзі, яку вона йому приділила.
Так і тепер. Не можна на диванчику — значить не можна. Він слухав мене в усьому.
Якось принесли в кімнату поганенького кота — щоб мишей ловив. Джанові одразу схотілося загнати його на книжкову полицю або ще вище — і правда кіт був неважний.
![Джан та інші оповідання doc2fb_image_0200000D.jpg](https://litlife.club/books/292296/read/images/doc2fb_image_0200000D.jpg)
Довелося мені взяти того кота і пояснити Джанові, що кота займати не треба. Я взяв кота і посадовив на Джана.
Джан грізно загарчав, аж кіт увесь затрусивсь і дременув до книжкової полиці. Треба було привчити Джана. Отже, я забрав кота, наказав Джанові лежати тихо і знов посадовив кота йому на спину.
Тепер Джан не гарчав. Він повернув до мене свої каштанові очі, дивився дуже сумно і тихенько скімлив. Йому дуже було неприємно. Та з того часу він кота не займав, тільки відходив геть від нього — сам боявся, що не вдержиться.