ДО ЧИТАЧА

Прочитавши, цю книжку, занотуй свої враження про неї, зазнач незрозумілі місця та подай загальні зауваження.

Зазнач свій вік і всі ці відомості надішли до видавництва листом на таку адресу: Харків, Держпром, 4-й під'їзд, 10-й поверх, Дитвидав ЦК ЛКСМУ, кабінет масової роботи.

Закрыть Как отключить рекламу?

Кожен мисливець знає, що не так трудно збити качку, коли вона летить над головою. Куди важче знайти її після того. Чому ж це так важко? Адже качка — не маленький птах, не шпилька і не копійка? А от знайти убиту качку буває куди важче, ніж копійку на тротуарі. Чого ж воно так?

Мисливець полює не на гладкому, не на рівному. Він не ходить по дорогах і не їздить човном по чистій воді. Там качок нема. Щоб зігнати качок, мисливець залазить у дуже глухі місця — у болота, такі, що ні пройти, ні пропливти; в очерета, що їм нема краю — саме небо видно над головою.

Так густо росте там трава, так трудно там ходити, що не то качку — цілого страуса не знайшов би.

До того ж качки літають найбільше ввечері та рано вранці, коли ще темно. От і знайди її, коли вона й на колір сірувата й темнувата.

Багато пропадає вбитих качок. Шкода й птиці й себе шкода... Ходиш, поки ноги носять — нема!

Отже, є такий для мисливця закон: не стріляй, коли боїшся, що не знайдеш. Стріляй тільки близько, стріляй акуратно, не будь жадібний, не псуй дичину!

Я хочу розповісти, як я вирішив купити собі собаку. Я полював качок у Білорусі побіля села Йолча, недалеко Дніпра. По той бік Дніпра починається Україна. Так качки і літали з України в Білорусь і назад.

Надвечір почув я постріли за Дніпром. То приїхали чернігівці і пішли по болотах. Бачу, знялись цілі хмари качок і полетіли над Дніпром. Тут, думаю, доведеться й мені пополювати.

Тільки не дуже мені пощастило. Далеко від мене пролетіли качки ( — далеко не стріляй! — ). Тільки пара крижнів пролетіла наді мною ( — стріляй акуратно! — ). Я вистрелив і одного збив.

Почав я його шукати на совість ( — не псуй дичини! — ). Шукав, шукав, аж сонце зайшло — не знайшов. Такого там було верболозу, такої трави, що сам ледве вибрався. А крижня не знайшов.

Засумував я і подавсь до села ночувати. Коли чую, щось свистить угорі —ті-ті-ті-ті! Знаю я, то свистять крила крижнів. Націлився й вистрелив — хоч ледве видно було їх — як тіні на небі.

Тільки й управився побачити, що один крижень наче спинився в небі, тоді полетів геть нижче, нижче, аж зовсім спустився над верболози. Тут я вже зовсім засмутився. Навіщо я стріляв його? Той перший крижень упав коло мене, ясного дня і то пропав. А цей десь полетів падати далеко, а вже поночі. Тільки попсував птицю.

Але робити нічого. Є закон — убив, то шукай, щоб задурно не пропало качине життя. Пішов шукати. Ноги гудуть, нічого не видно, верболози як море, але йду — було б не стріляти!

Перейшов верболозом ступнів сто. І під ноги не дивлюся. Десь далі упав крижень. А хоч би й подивився, то нічого не побачив би — ніг своїх не бачу. Темно.

Вийшов з верболозу, іду далі, куди летів крижень падати.

Тепер трава почалась. Висока трава, густа й широка. Цілий полк можна сховати в такій траві. І навіщо, думається мені, я йду? Але йти треба — такий мисливський закон. Тільки вже не йдеться. Не чую ніг під собою, стомився.

Став і стою. Почав думати. Що б я зробив, коли б я був крижень і коли б мене поранено на льоту? Багато я полював на крижнів і непогано знав їхні звичаї.

Щоб я був поранений крижень, я повернув би за вітром. Летів би скільки є сил, щоб із вітром долетіти до води.

Стою й думаю, чи є тут десь вода? Перейшов дорогу, пройшов ще ступнів із сотню — вода!

Чорна вода, як чорнило поночі. Висохле латаття повилазило з води, покрючилось, покоцюрбилося — наче тисяча качок плаває в озері. Бачу я, що не помогла мені й вода. Все одно, коли б тут і була качка, зроду її не побачиш серед сухого латаття.

Повернувсь. Треба додому. Тільки ступнув геть від озера, щось стріпонулося серед латаття. Вистрелив і взяв крижня.