Айрін Кейсі: Я не могла навіть сісти — так сильно вмерзла в кригу. Я не могла дістати досить далеко вниз, щоб підтягти джинси і трусики.

Голий хлопець непевними кроками йде до мене по уламках криги, які соваються й перехняблюються. Він усе продовжував казати: «Не рухайся». Усе казав: «Тебе поранено».

Річка рвалася на волю, заливала кригу, а він казав: «Ніколи не пробуй їхати автостопом у такому осьо прикиді».

Його блакитні паперові шльопки ковзають і соваються, він підходить і зупиняється біля мене, нахиляється вниз, щоб допомогти мені з трусиками, з джинсами. Коли його охоплені дрожем пальці простяглися досить близько, щоб дістати мене, між нами проскочила іскра. Від нашого дотику — статична іскра: вона вискочила з сухим тріском. Електрично-яскрава у світлі дня. Між кінчиками наших пальців.

Недді Нельсон: Хіба не схоже — на Трійцю? Рент, і Честер, і старий Ґрін Тейлор Сіммз — ніби в католицькій вірі: троє людей, які є одним і тим самим, але розділені між собою?

Айрін Кейсі: Змерзшись докупи, ми рачкуємо подалі від розколотої криги, мої вуха чують, як річка плюскотить за нашими спинами. Мій різдвяний светр розтягнутий і брудний. Поплямований червоним і жовтим. Кров’ю та сечею. Мішкуватий і спаскуджений.

Голий хлопець сказав: «Вибач за… все це».

І я розстебнула Гудзики та витягла руки з забрьоханих рукавів. Я простягнула светра, кажучи: «Одягни, а то зовсім застудишся».

Айрін Кейсі: Ідучи назад на різдвяний обід, я спитала його: «А хто ти взагалі такий?»

І той хлопець сказав: «Краще тобі цього не знати…»

Ехо Лоуренс: Петлі, наче вишиті стібками.

Шот Даньюн: Просто неможливо, скажіть? Рент Кейсі не помер, він став Честером. Татком. Коли Рентова тачка спалахнула й повалилася з ялинкою на даху з віадука, він стрибнув назад у часі, але не для того, щоб убити Айрін, як планував Сіммз. Рент подався назад тільки для того, щоб перешкодити нападу на неї. Це більш ніж неможливо.

Айрін Кейсі: Отак Чет з’явився в моєму житті. Я не знала напевно, принаймні до того часу, як у мене так і не пішли наступні місячні, — але так у моєму житті з’явився і Бастер.

Ехо Лоуренс: Мене розбудило собаче гавкання. Ми так само стоїмо на узбіччі, стежачи за домом Рента. Так само ніч. Засвітився ліхтар над ґанком, і рипнули сітчасті двері. З них висунувся чийсь силует, і жіночий голос погукав: «Фетч!»

Виття, гавкіт і ляскання зубів віддалилося, згасло, звук розтанув.

Шот Даньюн: Жінка на ґанку, осяяна жовтим світлом лампочки, закричала: «Фетч! Хлопчику, до мене!»

Від стовбура робінії відділилася тінь. Фігура зробила крок уперед, і чоловічий голос сказав: «Місіс Кейсі?»

Ехо Лоуренс: І Айрін сказала: «Боді? Боді Карлайл?»

У той момент фігура вже ступила на першу сходинку ґанку. Зарипіли сітчасті двері, й Айрін сказала: «Заходь, а то зовсім застудишся…»

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Розумієте, життя здається хорошим чи поганим усього якусь мить. А потім воно стає ще якимось іншим.

Шот Даньюн: Чоловік зайшов досередини. Ліхтар над ґанком згас.

Недді Нельсон: Хіба це не той момент, коли цей фальшивий шериф Карлайл нас арештував?

38 — Communitas[76]

Доктор Кристофер Бінґ, д.ф. (☼ антрополог): Явище, відоме як Руйнувальні Ночі, є не більше ніж останнім втіленням лімінарного простору, що забезпечуе катартичне очищення, створюючи нормативну communitas, й таким чином каналізує всяку стримувану агресію стосовно статус-кво та зберігає існуючу соціальну структуру.

З есею «Лімінарність і Communitas» Віктора Тернера (☼ антрополога): Пророки та митці прагнуть бути межовими та маргінальними постатями, «примежними людьми», які з палкою відвертістю намагаються звільнитися від кліше, пов’язаних із статусними обов’язками й соціальними ролями, та вступати в справжні стосунки з іншими людьми як реально, так і уявно.

Доктор Кристофер Бінґ, д.ф.: Як визначив антрополог Віктор Тернер у своїй книжці «Ритуальність процесу: структура та антиструктура» (1969), лімінарні простори виникають у порожнинах між двома чітко розмежованими фазами життя. За Тернером, абсурдність та парадокс визначають порядок. Саме хаос, який регулярно виникає в лімінарному просторі, робить можливим існування цивілізації, цілком впорядкованої в усіх інших аспектах.

Іна Ґеберт, магістр гуманітарних наук (ζ теолог): Можливо, найкращим зразком лімінарного простору є той нецерковний обряд Геловіна, який у наш час практикують у Сполучених Штатах. Цього конкретного вечора владна ієрархія інвертується, дозволяючи дітям вимагати данину з дорослих. Зазначені діти вдягають маски, імітуючи символи влади. Серед них — привиди та скелети, посланці смерті; відьми, що відбирають плодючість; люті звірі, такі як вовк або лев; також культурні аутсайдери на зразок ковбоїв, волоцюг, піратів. Замасковані таким чином, діти погрожують пошкодити майно в покарання тим дорослим, які не зможуть від них відкупитися.

Доктор Ерін Ші, д.ф. (ζ теолог): До міцно вкорінених зразків крупних ліміноїдних просторів входять щорічний Фестиваль палаючої людини в пустелі Блек Рок у штаті Невада, Кон-Фест, що проводиться в Австралії, міжнародні зібрання Рейнбоу Фемілі й так званий «Кельтський Ренесанс», який проводиться в місті Ґластонбері, Англія.

Доктор Кристофер Бінґ, д.ф.: В цілому протиставити поняття «лімінарний» та «ліміноїдний» можна таким чином. Термін «лімінарний» стосується ритуалу, який знаменує перехід з однієї фази життя в іншу: хрещення, випускний, медовий місяць. На відміну від цього типова «ліміноїдна» подія, як-то рок-концерт, рейв, вечірка поліамористів із груповим сексом, відбувається поза загальним руслом, але не позначає ніяких життєвих змін. Визначальною характеристикою ліміноїдного простору є те, що всі його учасники діють як рівні. Соціальні чи кастові ранги скасовані, й усі присутні переживають рівноцінну взаємну прив’язаність одне до одного. Тернер для визначення цієї спонтанної солідарності та любові вжив латинське слово «communitas».

Доктор Ерін Ші, д.ф.: Менш масштабними зразками ліміноїдних просторів можуть бути релігійні паломництва, подорожі автостопом, бійцівські клуби та перегони Руйнувальних Ночей.

Іна Ґеберт, м.г.н.: Серед лімінарних просторів найпоширенішими є ритуали, під час яких члени спільноти обмінюються статусом. Король стає прислужником. Прислужник — королем. Римо-католицький Папа прихиляє коліна, щоб омити ноги бідним. Добре вдягнений, поважний священник-п’ятдесятник падає на підлогу, звиваючись із безглуздим белькотінням. На борту атомних підводних човнів, що знаходяться під водою протягом тримісячної вахти, офіцери й рядові члени екіпажу міняються ролями в періодичних ритуалах на кшталт «Хефе-Кафе»: офіційного обіду на честь середини місії, за яким командування мусить прислужувати за столом та коритися своїм підлеглим. У кожному такому випадку короткочасне розжалування уможливлює довге перебування при владі.

Доктор Кристофер Бінґ, д.ф.: У найгіршому випадку лімінарна чи ліміноїдна подія просто вивільняє накопичену тривожність, таким чином захищаючи всю цивілізацію. У найкращому випадку лімінарні чи ліміноїдні простори стають соціальними лабораторіями, в межах яких учасники можуть експериментувати та розвивати нові форми самовираження та соціальні структури.

Іна Ґеберт, м.г.н.: Живі завжди відчувають себе вищими за мертвих. Вважається, що смерть є остаточним розжалуванням — так само як і чудовою можливістю для спільноти безкарно ословити свої справжні почування на адресу певної особистості. На підтвердження можна навести сцену поховання з «Тома Сойера», в якій спільнота вважає заглавного героя потопельником і влаштовує похорон, аби прилюдно його оплакати. Попри їхнє звичайне презирство до «померлого», члени спільноти виявляють свою пригнічувану любов. Коли Том Сойєр з’являється, нібито повставши з мертвих, спільнота святкує цю подію.