Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: У міддлтонських собак, що дрихнуть на дорозі, завжди головна.

3 — Собаки

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Узимку міддлтонські пси збиваються в зграї. Дворові фермерські пси в наших околицях неодмінно відв’яжуться і втечуть — тільки й чутимеш, як вони гавкають та завивають уночі. Інші собаки — ті, яких люди викидають з машин на узбіччя. Залишають. Бовдури з мегаполісів думають, що кожна собака здатна сама про себе подбати, здичавіти, але більшість шавок помиратимуть без їжі, аж поки не зголодніють настільки, що жертимуть гівно з-під якогось іншого плюгавця. Іївно, в якому кишить червою. Більшість цих покинутих цуциків дохне від глистів.

Інші собаки збираються в зграї, щоби грітися. Собаки, які виживають. Зграя заганяє кролів та чорнохвостих оленів. Надходить зима, й фермерські пси чують, як зграя виє над свіжою здобиччю — десь там, серед ночі, між дерев понад річкою, і фермерські пси тікають.

Домашні улюбленці чують це виття, і, як би ти не кликав, найслухняніший пес забуває, як його звуть. Якщо не зважати на ці цих завивання, усю зиму вони для господарів як мертві. Випадає перший сніг, і твій пестунчик, твій вірний друг перетворюється на тужливий вовкулачий спів, що лунає десь у темряві. Спів, який неодмінно приносять з собою холоди.

Узимку найгірший дитячий жах — це йти додому, коли вже споночіло, і чути, як виття собачої зграї та клацання їхніх щелеп стає все гучнішим, насувається ближче. Чудовисько з незліченною кількістю зубів та кігтів. Люди зазвичай знаходять упольованого собаками оленя, від якого не залишилось ані шматочка, більшого за череп. Усе інше — хоч шкіра, хоч скелет — розтягнуто по кавалках, розірвано іклами та розкидано довкруж. Якщо це кролик, то можна побачити хіба крихітну лапку посеред місива з хутра, розквацяного навколо. Повсюду кров. Маленька кроляча лапка, з ледь вологим ніжним хутром, точно така, як люди, буває, носять на щастя.

Собака Кейсі тікав у зграї щозими, аж доки не зник. Зазвичай він застрибував на диван, вдивлявся крізь вікно у ніч, наставляв вуха, дослухаючись, як пси вештаються неподалік. Полюють. Ці зграї — це радше чутки, ніж щось реальне, що можна побачити. Наполовину міф. Це єдині монстри, які мешкають у наших краях. Більше ніж наполовину. Думка про те, що ці собаки, може навіть твої власні собаки, можуть сказитися й загнати тебе самого. Твої власні собаки можуть узяти твій слід, коли ти йдеш зі школи. Немає значення, як розпачливо ти гукатимеш: «Фідо!», чи казатимеш: «Стояти!», чи казатимеш: «Сидіти!»; той собака, якого ти дресирував із цуценяти, якого шльопав газетою, цей самий собака зімкне свої ікла на твоїй горлянці та вирве її геть. Фідо витиме над твоїм конаючим тілом і хлебтатиме кров, що гарячим струменем буде шугати з твого власного люблячого серця.

Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): І не кажіть, що я маю йому співчувати. Уже в початковій школі Рент Кейсі претендував на жахливу загибель одного прекрасного дня. Від змій або сказу. Собаку Кейсі звали Фетч[15]. Щось таке: наполовину гончак, наполовину бігль[16], наполовину ротвейлер, наполовину бультер’єр, наполовину будь-яка дворняга. Ось так назвав свого пса Рент Кейсі: Фетч.

Една Перрі (☼сусідка дитинства): Якщо хочете знати, всі троє Кейсі звали одне одного по-різному. Айрін Кейсі казала на чоловіка «Чет». Він звав її «Рін», скорочено від «Айрін» — і тільки сам-на-сам. Більше Айрін Кейсі ніхто так не називав. Рент називав Честера «Тато». Айрін казала до сина «Бадді», але батько називав його «Бастер». Ні в якім разі не Рент. Рентом його звав тільки Боді Карлайл.

Суть у тому, що Рент називав Боді «Жабою». Їй-богу.

Усі давали іншим різні імена. Бастер був Рентом і Бадді. Честер був Четом і Татом. Айрін була Мамою та Рін. Люди так позначають тих, кого люблять, — дають їм особливі імена. Так їм здається, що вони затаврували тебе, ніби свою власність.

Шериф Бейкон Карлайл: Найгірше, що може зробити людина, крім того, що викинути надвір собаку, — це зірватися з ланцюга.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Слухай сюди. Рент, бувало, казав людям: «Ти — інша людина для кожного, кого зустрічаєш на шляху».

Часом Рент казав: «Ти існуєш тільки в очах інших людей».

Якби ви збиралися викарбувати цитату в нього на могилі, то найулюбленішими його словами були такі: «Майбутнє, яке ти матимеш завтра, буде іншим, ніж майбутнє, яке ти мав учора».

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Хуйня. Улюблена фраза Рента була: «Деякі люди одразу народжуються людьми. Решті з нас доводиться йти до цього все життя».

Боді Карлайл: Пам’ятаю одну фірмову Рентову фразу: «Ми ніколи не будемо такими молодими, як сьогодні ввечері».

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Бадді часто ходив зі своєю бабусею Естер до церкви в неділю. Коли бувала гарна погода, ми з Четом довозили його до бабусиного будинку й висаджували там. Малий Бадді перетворив це на звичку, бо бачив, що їй зовсім нема з ким ходити. Вона жила всього трішечки далі від Міддлтонської Християнської Церкви. Старенька пані в своєму крихітному церковному капелюшку та маленький хлопчик у пристібному метелику, які йдуть путівцем, побравшись за руки, — це була картина, здатна зворушити будь-яке серце.

Однієї неділі минули вже вступний гімн, перше читання Євангелія та половина проповіді, а Бадді й Естер досі не з’явилися в церкві. Ми саме передаємо з рук у руки кошик для пожертв, коли зненацька церковні двері відчиняються. Хтось на вулиці гуркотить сходами догори, потім тупоче дощатою верандою — і великі двері розчахуються з такою силою, що аж ручка вибиває дірку в стіні. Усі обертаються й витягають шиї, щоби побачити, як малий Бадді ввалюється досередини, геть засапаний. Зігнувшись навпіл, він спирається обома долонями на коліна, двері за ним усе ще розчинені, його огортає яскраве сонячне світло, Бад ді важко дихає, волосся спадає йому на очі, він намагається відсапатися. Ніякого метелика. Біла сорочка вибилася зі штанів.

Преподобний Кертіс Дін Філдз каже: «Чи не зволиш ти зачинити за собою двері?»

Бадді каже, шумно дихаючи: «Її вкусило».

Він вдихає достатньо, щоби промовити: «Бабуся Естер… їй зле, зовсім зле».

На вулиці холодно, і я вирішую, що це собача зграя, що, може, її собака вкусила. Ці дикі собаки.

Шериф Бейкон Карлайл: Може, мені й не варто цього казати, але жоден Кейсі так і не заплатив за ремонт тієї дірки в церковній стіні, яку Рент вибив дверною ручкою. Навіть якщо припустити, що він зробив це ненавмисне.

Айрін Кейсі: Бадді сказав, що Естер укусив павук. З вигляду це була «чорна вдова». Бадді та його бабуся йшли собі, були вже на півдорозі, коли вона раптом уклякла й відпустила його руку. Естер кричить: «Господи!» — й обома руками зриває з голови капелюшка, видираючи разом зі шпильками пасма сивого волосся. Звук був такий, казав Бадді, ніби рвеш навпіл стару газету. Її чорний церковний капелюшок круглий і чорний, розміром десь із баночку з-під порошку для ванн. Одним помахом руки вона жбурляє цього капелюшка на землю. Обома своїми церковними черевичками Естер утоптує цей чорний атлас у дорожний пил. Її чорні черевички посіріли від пилу. Збурений ногами пил клубочиться хмарою довкруж її пальта. Сумочка метляється в руці, й вона махає Бадді, щоб він відійшов назад, примовляючи: «Не торкайся його!»

І товсті жмути сивого волосся Естер, вирвані з коренями, все ще пришпилені до капелюшка.

Носком свого церковного черевичка Естер перевертає капелюх, і обоє присідають подивитися, що там таке.

Змішаний із пилом та гравієм, із подертою вуаллю та зіжмаканим атласом, кволо ворушачи однією лапою, лежить павук. Запилений чорний павук із червоною плямкою у формі клепсидри на черевці.