Изменить стиль страницы

Майкл мимоволі розтулив рота від подиву. Але швидко й стулив та знову поклав руку на зброю, щоб бути напоготові, якщо раптом сутенеру стрелить у голову, що його не поважають.

Минуло дві-три секунди, потім ще дві-три. Нарешті Малий Джі кивнув.

— Нехай.

Він посміхнувся, показавши золоті коронки на передніх зубах з вирізьбленими на них посередині білими хрестами — усе достоту так, як розповідала Енджі.

— У вас десять хвилин, поки не вийде Монтель.

Трент простягнув руку, наче вони укладали угоду.

— Дякую.

Сутенер потиснув простягнуту долоню, оцінив Трента поглядом і спитав:

— А ти точно лягавий?

Трент вийняв з кишені посвідчення.

Малий Джі зиркнув на нього, потім знову швидким, проте уважним поглядом оглянув Трента.

— Ти збіса химерний сучий син.

Пропускаючи це спостереження повз вуха, Трент поклав посвідчення назад до кишені.

— Хочете поговорити тут, надворі?

Малий Джі опустив битку і сперся на неї, наче то був ціпок.

— То мої двоюрідні брати. — Він показав на машину, очевидно, маючи на увазі хлопців, яких прогнав. — Тиняються без діла. А мали б у школі сидіти, сраки малі.

— Добре, що ви ними опікуєтеся, — зауважив Трент. Він знову вклав руки до кишень і недбало прихилився до заднього крила машини, наче вів невимушену дружню бесіду. — Коли ви востаннє бачили Алішу?

З відповіддю Малий Джі не квапився.

— Учора ввечері близько шостої, — нарешті відповів він. — Вона йшла на роботу. Перед виходом хотіла дещо отримати. — Він скинув підборіддя й чекав, коли Трент запитає, чим те «дещо» було.

Але Трент, ясна річ, знав. Як і Майкл, він бачив сліди на руках у повії.

— І ви їй те «дещо» дали?

Малий Джі знизав плечима, і Майкл прийняв це за ствердну відповідь.

— Інший «товар» у неї з собою був?

Сутенер обвів їх поглядом, наче актор перед глядацькою аудиторією. Плюнув на землю, виклично випнув груди колесом, але на запитання все-таки відповів.

— Та ні. У неї бабла не було. А в борг тій шльондрі ніхто б і десяти центів не дав.

— За сірникову коробку драпу я пробігся б вулицею і відсмоктав кому завгодно, — сказав Трент. — Про гроші не йдеться.

На саму думку про це Малий Джі реготнув.

— Йоу, сучко, не в моєму районі.

— Я не сумніваюся, що Аліша про всі свої прибутки звітувала, — сказав Трент, але прозвучало це більш як запитання.

— А то, — буркнув Малий Джі, наче дурницею було бодай припускати інше.

— Вона добре заробляла? — спитав Трент.

— Їй у кайф була голка у вені. Заради неї вона на все була готова.

— А постійні клієнти в неї були? Чоловіки, яких нам варто було б розшукати.

— Та я б його сам урив. — Він показав биткою на горішній поверх будинку, де знайшли Монро. — Я дбаю про своїх дівчат. — Наче на підтвердження своїх слів, він тримав битку піднятою вгору. — Якби я побачив цього козла, не сумнівайся, це він би ліг під землю, а не моя Ліша.

Трент кивнув на будинок.

— Ви тут живете?

Сутенер трохи пом’якшився.

— З бабусею. Вона вже стара стала, треба за нею доглядати.

— Учора ввечері ви були з нею?

— Ми з пацанами вчора були в «Читі»[9], дивилися гру.

— Ви не заперечуватимете, якщо ми поговоримо з вашою бабусею?

— Ще й як буду. Не вплутуйте мою бабцю в це лайно. Вона нічого не бачила, ясно вам? Вона стара жінка.

— Добре-добре, — примирливо сказав Трент. І озирнувся на Майкла, немов цікавився, чи є в того якісь запитання. Майкл похитав головою, і Трент сказав сутенеру: — Я знаю, вам хочеться повернутися до телевізора. Дякую, що поговорили з нами.

Джі, не впевнений, що має далі робити, стояв на місці. Врешті він відмахнувся від них, повторив: «Химерний ти сучий син», — і почалапав назад у під’їзд.

Коли за ним грюкнули, зачиняючись, двері, Трент повернувся до Майкла.

— Що скажеш?

— Скажу, що його правда, — мовив Майкл, відлипаючи від машини. — Ти, бляха, достобіса дивний.

У Трента заспівав мобільний, і Майкл відчув, як іскра роздратування спалахує у ньому з новою силою, коли той відійшов на кілька кроків, щоб відповісти на дзвінок.

— Так, сер, — сказав Трент. — Так, сер.

Майкл підвів погляд у небо, на темні хмари, що сунули здаля. Судячи з усього, коли вони виїжджатимуть з місця злочину, здійметься буря, і він зіпсує собі нові черевики, коли брьохатиме по автостоянці.

Трент закрив телефон і поклав його в кишеню жилетки.

— Майкле, вам потрібно додому.

Майкл відчув, що серце стає в грудях.

— Вам потрібно додому, — повторив Трент. — Стався нещасливий випадок.

Газета «Декатур-сіті обсервер», 22 червня 1985 року

Заарештовано підозрюваного у вбивстві Фінні

Сьогодні вранці поліція оголосила, що у справі вбивства п’ятнадцятирічної Мері-Еліс Фінні заарештовано підозрюваного. Його ім’я та прізвище не розголошують, оскільки він неповнолітній, проте начальник поліції Гарольд Воллер описує хлопця як п’ятнадцятирічного, чиє ім’я добре відоме правоохоронцям міста Декатур. Арешт провели після того, як кілька сусідів упізнали в підозрюваному незнайомця, котрий проводжав Мері-Еліс Фінні додому з вечірки, де її востаннє бачили живою. Воллер стверджує, що незабаром поліція очікує отримати повне зізнання у скоєнні злочину, який він назвав «наймерзеннішим правопорушенням», побаченим за всю кар’єру.

Батько дівчини — Пол Фінні, шанований член колегії адвокатів і помічник окружного прокурора округи Дікеб. Мати, Саллі Фінні, — домогосподарка, бере активну участь у діяльності Жіночої ліги й збиранні коштів для коледжу Аґнес Скот. Інших дітей у пари немає. Поминальне запалювання свічок по Мері-Еліс Фінні відбудеться сьогодні ввечері на Площі о 20:30, а завтра вдень пройде закрита служба в похоронному бюро Кейбл. Родина просить замість квітів зробити пожертву для міської бібліотеки Декатура, улюбленого місця Мері-Еліс.

Розділ 6

Намертво вчепившись у кермо, Майкл гнав машину як навіжений. Трент сидів на місці пасажира і зберігав гробову мовчанку, попри те, що Майкл мчав на червоне світло й ігнорував знаки «стоп». Їхати від Домівки Ґрейді до його дому було менш як двадцять хвилин, але для Майкла вони тяглися нескінченно. Серце стукало в горлі, мов колеса товарного потяга. Усе, про що він міг думати, — як він жахливо вчинив з родиною, як він їх не заслуговує, як він спокутує свою провину, круто змінить своє життя, тільки б із Тімом усе було гаразд.

— Бля! — Майкл викрутив кермо ліворуч, ледве уникнувши зіткнення з позашляховиком «Шевроле Блейзер», який нічого не порушував.

Трент ухопився за ручку над дверцятами, але він не був тупаком, щоб просити Майкла пригальмувати.

Майкл вирівняв кермо і знову рвучко крутонув ліворуч, щоб виїхати на об’їзну дорогу, де було менше транспорту, а отже — більше шансів приїхати додому раніше. Зчеплення забуксувало, але він натиснув на газ, і все запрацювало як слід. На панелі приладів блимала лампочка: стрілка давача температури двигуна вже була в червоному полі. Єдине, що потрібно було Майклу від цього шматка автомобільного лайна, — щоб довіз його додому. Це все, чого він потребував.

Він знову натиснув на мобільному кнопку повторного набору й слухав, як уп’ятдесяте дзвонить удома телефон. Мобільний Барбари теж озивався довгими гудками, а Джину в лікарні він знайти не зміг.

— А щоб йому! — крикнув Майкл і жбурнув телефон на панель приладів, розтрощивши його на шматки.

Щоб повідомити про неприємності, Ґрір подзвонив Тренту, наче Майкл був якимось слабаком-цивільним, а не заґартованим копом. Лейтенант сказав лише, що у Майкла вдома стався якийсь нещасливий випадок, щось із дитиною. Клята стандартна процедура — не казати всього по телефону, щоб жертва не злякалася і дорогою до місця пригоди не кинулася на машині з мосту в річку. Коли Майкл набрав Ґріра, щоб довідатися детальніше, той розмовляв з ним, як із дитиною. «Майкл, просто їдь додому. Усе буде добре».

вернуться

9

Очевидно, йдеться про стрип-клуб «Чита» в Атланті.