— Пригощайтесь. Купив на заправці, ще наче не встигла охолонути.

Я взяв стаканчик, але до губ не підніс. Ліза мовчки спостерігала за нами. Енді Далтон зробив великий ковток, гучно видихнув і заговорив:

— О’кей, народ, спершу мушу з’ясувати, чи правильно вас зрозумів.

Ліза перевела занепокоєний погляд на мене, та я не відреагував, туплячись у білу пластикову накривку свого стаканчика. Далтон продовжив:

— Отже, три роки тому зупинка серця в Теодора збіглася в часі зі смертю мексиканського наркоторговця Матео Кампо, після чого, як ви стверджуєте, вони ніби як пліч-о-пліч пішли туди, де… е-е… — він зам’явся, ще раз хильнув кави, — де, ймовірно, опиняються люди після смерті. Через 36 секунд ваш син повернувся до життя. Ви переконані, що на момент смерті їх щось пов’язало, тож це якось дало можливість Матео Кампо також… ну… повернутися.

— Я усвідомлюю, як божевільно це звучить, — пальці неспокійно погладжували бурі дошки стола, — й можливо, в чомусь припускаюся помилки. Але думаю, що зв’язок випадковий, зумовлений лише тим, що Тео й Даймонд строго одночасно перетнули межу між тут і там, а потім, коли Теодор раптово рушив назад, Даймонд потягнувся слідом, от тільки повертатися йому вже не було куди, його тіло не могло нікого прийняти, й він застряг у снах мого сина.

— Добре. Йдемо далі. Упродовж наступних років Матео Кампо поступово перебирав контроль над вашим сином, поки не навчився взаємодіяти з ним не лише під час сну, але й у свідомому стані. Упродовж минулих півроку Кампо спромігся помститися кривдникам, утягнув у це ФБР, але тепер він хоче піти. За словами вашого сина, йому нібито більше не до вподоби «висіти» поміж тут і там, так?

Я нарешті обережно сьорбнув кави. Міцний напій обпік губи.

— Ймовірно, щось мучить його. У буквальному сенсі. Тео казав, що йому погано.

— І тому Кампо шукає спосіб примусити вашого сина вчинити самогубство й таким чином звільнитися.

— Все так.

— Ще раз: він думає, що звільниться, якщо вб’є вашого сина.

Я кивнув:

— Усе правильно.

Доктор Далтон довго мовчав перед тим, як озватися. Коли він заговорив, його голос бринів напружено та колючо:

— Якщо запропоноване зараз мною спливе на поверхню, мене виженуть із роботи, довіку позбавлять ліцензії, ну і, майже напевно, на багато років запроторять до в’язниці, — він кволо розсміявся. — Ліза попередила мене, що в рапортах, завершальних доповідях і будь-яких інших офіційних документах щодо справи Норвуда, вбивства Матео Кампо чи перехоплення наркотиків біля селища Сан-Хуан-де-ла-Коста міститиметься дуже мало згадок про екстраординарні здібності вашого сина.

— Найбільш імовірно, що їх там не буде взагалі, — Ліза, ніби перепрошуючи, пояснила: — Я маю недостатньо доказів, щоб у таке повірили. Те, що все ж лишать, ітиме під грифом «цілком таємно».

Далтон ледь чутно хмикнув:

— Коротше, не знайдеться жодного папірця на виправдання в разі чого моїх дій. Я не нарікаю, нітрохи, — він перевів погляд на Лізу, — і чудово вас розумію: навіть із доказами в таке мало хто повірить.

— Але ж ви вірите, — мовив я.

— Так, я вірю. Бо бачив у снах вашого сина чоловіка з випеченим ромбом на щоці. Бо бачив фотографії, з яких дізнався, що цей чоловік — Матео Кампо. І я також пам’ятаю ніч, коли Кампо перетворив вашого сина на ошалілого монстра. Тому — так, пане Белінськи, я вірю. Інакше б я тут не сидів, — Енді Далтон схвильованим, тривожним жестом поправив волосся. — Йдеться не про це. Я хочу, щоб незалежно від вашої відповіді ви ніколи й нікому не переповідали зміст моєї пропозиції.

— Обіцяю… — почав був я, та Далтон застережливо підняв руку.

— Не поспішайте, бо це ще не все. Значно більш важливо, щоб ви зберігали мовчанку в тому разі, якщо погодитесь, але потім мені не вдасться або… — він підібгав губи та помовчав перед тим, як договорити, — станеться щось непоправне.

Я насупився:

— Що ви задумали?

Енді Далтон на видиху випалив:

— Увести вашого сина в стан контрольованої клінічної смерті, виждати хвилину, а надалі оживити.

У мене очі на лоба полізли й затремтіла нижня губа. Хапнувши перекривленим ротом повітря, я просичав:

— Ідіть на хрін!

Далтон повернувся до Лізи Джин Торнтон:

— Я ж тобі казав.

— Почекайте, — американка схилилася до мене. — Мироне, послухайте. Ви нічого не втратите, просто вислухавши мене. Остаточне рішення за вами, та насправді ідея доктора Далтона не така безрозсудна, як здається. Операційну Балтиморського відділення УНТ ЦРУ оснащено найсучаснішим обладнанням, навіть у найдорожчих клініках Америки ви не знайдете кращої апаратної бази для проведення спеціалізованої серцево-легеневої реанімації. Клінічна смерть не протриває й хвилини, ми майже відразу «повернемо» Теодора до життя. Я розумію, о’кей, це страшно, ми наблизимо вашого малюка до дуже небезпечної межі, та погляньмо правді у вічі: нам нема з чого вибирати. Я не уявляю, як інакше розірвати зв’язок між Матео Кампо й Теодором, — я не припиняв осатаніло мотати головою, тож Ліза підсунулася ще ближче та виштовхнула дві останні фрази просто мені в обличчя: — Ми мусимо дати йому піти, Мироне. Сам по собі Даймонд не залишить вашого сина у спокої.

Енді Далтон закивав:

— Ліза має рацію, задум тільки на перший погляд виглядає загрозливим. По суті, йдеться про…

— Ви збожеволіли! — заволав я. — Я не дозволю вам убивати мого сина!

Ліза притримала долонею мою руку:

— Не кричіть.

Довкола Далтонових губ пролягли невдоволені зморшки:

— Ніхто не хоче вбивати вашого сина. Теодор перебуватиме у стані, який можна описати як щось середнє між клінічною смертю в умовах терапевтичної гіпотермії та глибокою медикаментозною комою, а медикаментозна кома — це всього лише стан глибокого безпам’ятства, зумовлений барбітуратами[91]. На сьогодні штучну кому активно застосовують під час складних нейрохірургічних операцій, щоб уберегти мозок від незворотних пошкоджень, для виведення організму з епілептичного статусу[92] тощо — і це моя спеціальність, це те, чому мене навчали протягом багатьох років, запевняю вас, це абсолютно контрольована та безпечна операція.

— Як ви можете говорити про щось середнє між безпам’ятством і смертю?! — вигукнув я.

— Я поясню. Суть у тому, щоб одночасно із введенням вашого сина в кому охолодити його тіло до 25 чи 30 °C, до максимуму сповільнити церебральний потік крові та метаболізм у головному мозку — це захистить клітини його мозку від руйнації, — а потім… — доктор Далтон глипнув на мене, наче на кобру, що от-от цвіркне в очі отрутою, на його лиці промайнув сумнів, але за мить незворушно доказав: — різко обірвати надходження кисню, спричинивши немеханічну асфіксію, й таким чином на нетривалий час зупинити дихання й серцевий ритм.

Ми всі затихли. Я пожирав очима Далтона. Далтон і Ліза дивилися на мене.

— Так, це клінічна смерть, — продовжив невролог. — Так, під час неї зупиняються серцева діяльність і дихання, проте клінічна смерть, у принципі, зворотна! Навіть за звичайних умов — за температури тіла 36,5 °C — незворотні зміни в корі головного мозку настають лише через три-чотири хвилини. За умов терапевтичної гіпотермії, тобто штучного охолодження тіла, тривалість «безпечної» клінічної смерті значно вища. Є підтверджені факти про те, що за температури тіла 20 °C люди поверталися до життя, пробувши в стані клінічної смерті більше ніж годину. Прогноз ще кращий, якщо причиною клінічної смерті було переохолодження, а не травми. Наприклад, 1999 року двадцятидев’ятирічна шведка Анна Боґенхольм провела 80 хвилин у льоду, температура її тіла впала до 13,7 °C, але вона вижила з повним відновленням функцій організму. У невідкладній допомозі часто кажуть, що «ніхто не помер, поки він не теплий і мертвий одночасно», — Енді Далтон махнув рукою в напрямку будинку: — Погугліть і самі переконайтеся. До контрольованої клінічної смерті вдаються для зупинки кровообігу під час оперування аневризми судин головного мозку чи пороків дуги аорти[93]. Під час таких операцій температуру тіла знижують до 18 °C, а стан пацієнта позначають абревіатурою DHCA — deep hypothermic circulatory arrest[94]. Сучасні технології реанімації дають змогу без жодної шкоди для життєво важливих органів виводити людину з цього стану.