- Але ти можеш на мене завжди розраховувати. - досить тихо сказав він.

- Чудово. Я теж з своєї сторони розумію, що ти важко працюєш на роботі, що ти втомлюєшся і морально і фізично. Я все це знаю. Я ціную все, що ти робиш. Але якщо ми обоє не будемо хоч трішки відпочивати і знаходити час один на одного то краще від того нам жити не стане. Це як позавчора, я попросила тебе винести сміття, а ти відповів, що втомився. Я при цьому відчувала себе ображеною. Бо зі своєї сторони намагаюсь ніякими господарським справами тебе не завантажувати, просто даючи змогу тобі ввечері трішки побути з дитиною.

- Чому ти не сказала?

- Я бачила, що ти був втомлений, але ти не бачив, яка була я. І то не дуже добра думка виясняти відносини, коли люди втомлені.

- Ти тому мене залишила з Валерією, щоб я відчув? - звів він до купи брови.

- Я тебе залишила з дитиною, бо я теж іноді хочу спілкування з іншими дорослими людьми, так як цілий день провожу з дитиною, яка вміє робити агу, і кішкою, а розмовляти з кішкою мене уже трішки починає лякати і це ще дякувати, вона мені не відповідає. Іноді мені вже починає здаватися, що предмети довкола подають, якісь таємні знаки, поглянь на фікус на вікні, три нещасні листочки і ті показують непристойний знак. І напевне да, хотілося дати тобі відчути як воно побути з дитиною сама на сам. І ти мені сказав, що все нормально ти зможеш побути з дитиною сам. Так, що не роби мені тепер ображені очі. Вітаю тебе на моїй темній стороні, я можу зробити тебе щасливим. - він нервово розсміявся і потер лице.

- Психом ти мене зробиш швидше.

- Та, годі тобі. Хочеш побачити веселку? Будь готовий потрапити під дощ. - він мовчки випив пару ковтків чаю.

- Ти б вийшла за мене заміж…сьогодні я маю на увазі? - видихнув він і вимогливо подивився на мене. Я посміхнулася і навіть хотіла віджартуватися, та він був надто серйозний.

- Так. Я б вийшла за тебе заміж.

- Чому? - ні, схоже дятел голову йому сьогодні поклював.

- Тому, що я дізналася який ти. І мені це подобається.

- І який я? - як контрольний вистріл в голову задав він ще одне питання. Я задумалася.

- Ти людина, просто чудова людина, яка дуже мені подобається. Ти маєш свої плюси і мінуси, переваги і недоліки, з тобою іноді буває складно на рівному місці до неможливості і легко так неначе весь світ біля моїх ніг і існує тільки для мене, з тобою буває весело до сліз і сумно до глибокої печалі, ніжно, так, що тане серце і несамовито так, що не видно краю, твоя доброта, змушує зупинятися весь мій маленький світ і затамувавши подих стежити за тобою, твоя злість просто підбурює все, темне, що в мені живе. Коли ти з дитиною, я знаю, що кращого батька не знайти, коли ти на мене отак дивишся, я хочу, щоб це тривало усе життя. Хочу прокидатися від твоїх обіймів, хочу відчувати твої поцілунки, хочу отримувати від тебе знаки уваги іноді смішні, іноді зворушливі, хочу бути з тобою разом, хочу відчувати твою підтримку, хочу дарувати свою ніжність тобі, хочу, щоб ти знав, що я тебе завжди підтримаю, хочу засинати поряд тебе і сина хочу, від тебе сина. - Матвій дивився на мої губи, але здається не до кінця розумів, що я сказала, щось по ошелешеному виду Матвія такого откровення від мене він видно не очікував.

- Що правда? - тепер його морда в ауті, якось уже напружила мене. І що на таке відповісти, я просто не знала.

- Ти ніколи не говорила…і це так…,- на його лиці розпливлася до біса щаслива посмішка, - класно. - я з полегшенням видихнула і розсміялася.

- А я вже думала, що ти корчишся від мук жаху, коли почув, що я хочу сина.

- І це теж, - посерйознішав він,- але якщо ти хочеш і сина, добре я тільки за.

Рій думок, відголосок почуттів, післясмак пережитих вражень все ніяк не давали заснути, я слухала мирне сопіння дитини і Матвія і думала, що я щаслива людина. Ніколи не задумувалася яке воно те щастя. Але здається тепер я достеменно знала, те щемливе всеохоплююче відчуття ніжності, любові ….Цікаве те таке щастя і здається таке різне. Я ж думала, що знаю його, що я щаслива маючи цікаву роботу, що дозволяє себе реалізувати, я відчувала себе затребуваним спеціалістом, я рвалася до нових вершин я ловила кайф від вдало закінчених проектів, втіху, що досягла всього сама. Тепер я серед ночі сиджу на підлозі дивлюсь на самих дорогих мені людей світу і сльози котяться по моєму лиці від тих почуттів, яких я не можу виразити словами. Я як ніколи відчуваю себе живою, наповненою енергією, переповненою відчутями, такою відкритою для всього світу і цікаво, що і світ змінився для мене став більш наповнений фарбами, яскравіше підкресленим тонами, філігранно відкритим для почуттів. Я ніколи не думала, що кохання може так змінювати. Що моє таке чудове професійне життя в порівнянні з теперішніми відчуттями це як наче на світ дивитися через малесеньку шибку, а тепер це як стояти на даху хмарочоса і бачити перед собою усе небо і світ довкола. Мені навіть стає страшно подумати, що цього могло не бути, а я так і жила роботою і тими стосунками коли усе начебто і нормально, але чогось бракує.

Кінець.