Зоотехнік Невечеря показував і розказував, квітнучи щоками. Коли показував шибер гнойового каналу, то голос його задзвенів, наче забряжчали золоті монети! Й коли зоотехнік розказував про будову скребкового транспортера, то голос був солодкий, наче бджоли меду наносили в горло чоловікові!

Грибок-маслючок слухав, приглядався, мацав руками І, Здається, навіть на зуб узяв би отой похилий транспортер чи поворотний пристрій, щоб перевірити, чи надійну техніку прислано на яблунівський корівник, якому віддано кращі роки чудотворного життя. Проте очі в нього зоставалися сумні, як в отого вовка, про якого казано: носив вовк овець — понесли вже й вовка.

— Ніде правди діти, славна техніка, — зітхнув. — І все-таки моя журба не сонце, сушить добре.

— Хомо Хомовичу, що буває, те й минає.

— Знаю, що миле, так і те запостиле, а що я вдію зі своєю журбою, коли вона дужча від мене?

— Ставай, Хомо Хомовичу, до транспортера. Ну, водились вила-згрелі в тебе за царя Тимка, як була земля тонка. А тепер — транспортер!

— Та я ж на вилах-згрелях грав, як на сопілці!

— А на транспортері гратимеш, наче на телевізорі!

— Та я ж у вила-згрелі душу вкладав! Нащо мені жар-птиця, коли я звик до синиці?

— Хомо Хомовичу, побійся Бога, коли не боїшся науково-технічної революції! Нащо тобі та допотопна синиця в небі, коли маєш модерну жар-птицю в жмені? Твої зашкарублі мізки не втямлять, що тепер на фермі робимо лиш я, Христя моя, фуражир Дзюнька й ти. Інтенсифікація праці космічної доби, а ти за старим журишся.

— Журюсь? Та я не знаю, радіти мені чи плакати, танцювати чи сміятись, бо душа роздвоєна. Гадаєш, не до вподоби всі ці плоди науково-технічної революції? Ще й як до вподоби! А тільки, Трохиме Трохимовичу, душі не накажеш...

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

Ми так захопились великими діяннями чудотворця Хоми на рідному терені, себто в Яблунівці, що на якийсь час забули — йдеться про людину всепланетарного масштабу. Про людину виняткову в своїй звичайності і звичайну у своїй винятковості. Про людину, з якої не спускали зацікавленого ока за морями-океанами й на хвильку, бо вже коли йдеться не менше й не більше, як про парад планет, оголошений старшим куди пошлють, то тут не заплющиш очей ні в Пекіні, ні в Токіо, ні в Лондоні, ні у Вашінгтоні, ні в інших світових столицях.

Усі доскіпувались його надлюдських можливостей, рівних яким не бачили в століттях минулих за всю багатостраждальну й прекрасну людську історію. У спеціальній літературі проводились аналогії між Хомою та іншими надлюдьми, чиї імена гриміли в різний час, та оті інші надлюди гасли перед старшим куди пошлють так, як зорі в нічному небі гаснуть перед ранковим сонцем.

Розмірковуючи про грибка маслючка, вдавались до теософії, магії, кабали, спіритизму, френології, фізіогноміки, графології, хіромантії. Знаменитий американський рукогадальник Майкл Макговерн присвятив яблунівському колгоспнику велику статтю, яку передрукували з журналу «Ньюсуїк» найпопулярніші тижневики світу. Стаття починалася словами: «Рука — це жест; жест — це видиме слово; слово — це душа; душа — це людина. Отже, вся душа людини в її руці».

Лишенько, трудові руки Хоми лукавого й невірного стали предметом пильної уваги рукогадальника Майкла Макговерна! Звісно, якби воля правління колгоспу «Барвінок», чи воля самого Хоми, чи воля його рідної жінки Мартохи, такого б ніколи не сталось, але як багато в цьому світі не залежить від нашої волі, а залежить від волі чужої!

Якби в грибка маслючка, розпатякував Майл Макговерн, була коротенька рука, себто кисть, то це свідчило б про погану вдачу, якої й лихому сусідові не побажаєш. Якби він мав довгу кисть, то це теж було б не краще; при довгій кисті грибок маслючок удався б дріб’язковим, метушливим, схильним до хворобливих маній... Маленькі й тоненькі пальці грибка маслючка заявляли б про його слабенький розум, а пальці широко розчепірені — про пустомолотство й великий егоїзм, а також про ворожість до будь-якого жанру мистецтва; а пальці гнучкі, що легко загинаються назад, казали б про спритність та хитрість...

Якби грибок маслючок мав покручені, зігнуті, нерівні нігті — це б казало про його самодурство і хижацький норов. Якби грибок маслючок мав худющі пальці із загнутими, покрученими нігтями — це виказувало б у ньому натуру злісну й пристрасну, та ще б наводило на думку, що він хворіє легенями. Гай-гай, а якби мав чорні чи бліді — особливо ж круглі! — нігті, то його повинен би остерігатись кожен, бо небезпечнішого знайти трудно... Білий, матовий колір шкіри виказував би не тільки кепське здоров’я, а й байдужість та апатію, немічність духовної сили. Та ще, не дай Боже, водночас мати загострені пальці — такого Хому слід обходити десятою дорогою...

Але не такі руки в грибка маслючка! Вони в нього — середньої величини, пропорційні до розмірів усього тіла, що свідчить про рівновагу особистості. Його добра натура вгадується в гарно складених, пропорційної будови пальцях. Про твердість і постійність Хоми кажуть нігті чистого рожевого кольору. Білі плямки, які цвітуть на його нігтях, віщують йому неабияке щастя, хоч даватиметься воно з труднощами.

Хіромант Майкл Макговерн у своєму псевдонауковому опусі теревенив і теревенив про руку шановного Хоми Хомовича. Мовляв, п’ять трудових мозолястих його пальців перебували й перебувають під впливом п’яти планет: на великий палець впливає Венера, на вказівний — Юпітер, на середній — Сатурн, на безіменний — Сонце, на мізинець — Меркурій. Може, запитував американський хіромант, на грибка маслючка з однаковою силою впливають ці планети? Венера — любов, Юпітер — влада й сила, Сатурн — час, доля, фатум, Сонце — обдарування й таланти, Меркурій — практична діяльність по хазяйству і в колгоспі, торговельні здібності? Чи, може, старший куди пошлють зазнає переважного впливу якоїсь однієї з планет, і ця планета вносить у його вдачу визначальну прикмету?

Поставивши ці запитання, рукогадальник Майкл Макговерн вдався до такого аналізу, якому ще не піддавався жоден колгоспник у благословенній Яблунівці, не кажучи вже про Чудви чи Кривошиї. Так, стверджував рукогадальник Майкл Макговерн, у подільській Яблунівці за всіх часів можна здибати особистостей, що перебувають під впливом Юпітера. Вони, юпітерці з Яблунівки, можуть похвалитись гордовитою поставою, високо піднесеною головою; вони дужі, широкоплечі, рославі, мають каштанове волосся, міцні зуби, серед яких виділяються два середні — лопатками — різці... Очевидно, саме від юпітерців старший куди пошлють перейняв їхнє вміння добре пожити й смачно поїсти, їхні веселощі, балакучість, привітність і непослабну цікавість до жінок будь-якого віку.

Звичайно, в Яблунівці чимало люду, залежного від Сатурна. Кістляві, худі, високі, похмурі, з землистим кольором обличчя, з бляклими очима й трухлявими зубами. Здається, їх знаходять у капусті вже постарілими й нудними. Вони люблять тишу, замкнутість, самотність, схильність до наук, вони сумніваются й не довіряють, обережні й помірковані... Можна здогадуватись, що старший куди пошлють узяв од них працелюбство, терплячість, любов до землі й непогамоване бажання обробляти її.

Авжеж, Яблунівка знала й знає тих, чия доля залежна від Сонця, себто від бога Аполлона. Вродливі, поставні, середнього зросту, вони переважно світло-русяві чи біляві. Доля ласкава до них, вони щасливчики. Але Сонце — гаряче, вогненне, тому вогонь в їхньому житті часто має фатальне значення... Старший куди пошлють, звичайно, теж щасливчик, доля ласкава з ним, проте він і не білявий, і не світло-русявий, сьогодні не можна сказати, яку саме роль відіграє в його житті Сонце.