— Еге ж, Хомо, знаємо, що робота для тебе — наче ота баба, що ладна без єдваба. Але ми не хто-небудь, а народний контроль, отож маєш слухатись.

— Ваші слова, дідуню, лисі, мов макогони!

— Може, наші слова й хороші, мов рідке сито, — наприндився дідок Бенеря, — але в колгоспі в усьому має бути лад. Раз тебе, Хомо, відлучено, то гайда з корівника.

— Та нема такої сили, яка б мене від ферми відлучила! — заревів грибок маслючок, мов поранений звір. — Та я з діда-прадіда старший куди пошлють, І ніхто з мене цього звання не зніме!

— Так, Хомо, звання в тебе й справді високе, а по званню й честь, — мовив зоотехнік Невечеря. — Тільки не забувай, що зараз ти не старший куди пошлють, а Хома відлучений. Потерпи якийсь місяць — і знову тобі повернуть високе звання.

— Господи, й нащо було ниньки вмиватись, коли немає з ким цілуватись! — стогнав грибок маслючок, якого, виявляється, було не тільки відлучено, а й позбавлено високого звання старшого куди пошлють.

— Чи так, чи не так, а не буде з риби рак! — муркнув довгожитель Гапличок.

— Хоч ви й народний контроль, тільки нема такої сили, щоб до роботи не підпустила!

— Дивись, Хомо, лучатимеш корову, а попадеш у ворону, — застеріг дідок Бенеря.

Група контролерів стояла на корівнику перед Хомою, наче стіна, й здавалось, що вже ніколи нашому теляті та Й вовка не піймати.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ,

Власне, з появою на корівнику групи контролю й починаються найфантастичніші пригоди з Хомою відлученим. Оскільки ми свідками тих пригод не були, розповідаємо з чужих слів, то не можемо поручитися за їхню достовірність, як не могла поручитись баба за оте куповане порося, яке їй завдало стільки клопоту.

Начебто грибок маслючок, упевнений, що всякий двір хазяйським оком держиться, того ранку намислив удатись не до вмовлянь, а до своєї сили, і, прорвавши глуху стіну контролю, таки допався до вил-згрель. Проте гурт контролерів, пильнуючи, як ока, постанови правління колгоспу, вхопив у восьмеро рук Хому відлученого й запроторив до куточка відпочинку, начепивши на двері важкий замок. Мовляв, посидь під замком, почуваючись таким господарем, як із лика батіг. І зоотехнік Невечеря вдоволено потирав долоні, коли глядь — а грибок маслючок із вилами-згрелями вже товчеться на корівнику коло гною, наче його, відлученого, й не замикали в куточку відпочинку. Зоотехнік Невечеря, звісно, оторопів, бо замок на дверях висить як і висів, підкопу ніякого на волю нема, шибки у вікнах цілі, а в Хоми від колгоспних клопотів голова ну тріщить!

Не інакше, як крізь стіну пройшов чоловік, бо від нього всього сподівайся! До чого додумався клятий Невечеря? Згребли грибка маслючка у вісім рук і понесли вже не в куточок відпочинку, а до кімнатки зоотехніка. Там зв’язали Хому налигачами, так що не міг ворухнути руками й ногами, тільки лежав на вівсяній підстилці й кректав.

— Хомо, ти крадеш собі роботу, — дорікнув довгожитель Гапличок, — а краденим добром не забагатієш.

— Еге ж, Хомо, — підтакнув і дідок Бенеря, — коли хочеш пропасти, то почни роботу красти.

— А крадена на фермі робота однаково випадком випаде, — погрозливо прорік листоноша Горбатюк.

Погомоніли між собою про всяку всячину, вже й по ділах намірились розходитись, аж глядь — ману їм на очі наслано чи не ману: грибок маслючок допався до вил-згрель і в превелику охоту бабрається в гною на корівнику! Хіба ж не диво, коли замок на кімнатці зоотехніка висить, як і висів, коли ніякого підкопу не видно?

Але де ж це видано, щоб пильний контроль та й не проконтролював рішення правління колгоспу «Барвінок» про примусове відлучення Хоми від роботи строком на місяць! Отож, почуваючись невдахою, якому не первина з порожнім мішком до млина, втомлений контроль тяжко зітхнув. Зітхнувши хором, у восьмеро чоловічих рук ухопили грибка маслючка й наділи на нього гамівну сорочку. Спитаєте, де на фермі взялась гамівна сорочка? Принесли яблунівці, серед яких хутко поширилась чутка про те, що ніяк не можуть приборкати Хому відлученого. Сорочка вдалась на славу, хоч, може, шилась у «Барвінку» вперше і востаннє задля такої нагоди, і грибок маслючок у гамівній сорочці не міг, звичайно, й руками ворухнути, бо довгі рукава міцно зав’язано. Крім того, одягненого в гамівну сорочку грибка маслючка запхали до ящика з піском, що стояв на корівнику на випадок пожежі, а ящик замкнули на замок. Ну, здавалось, хоч би й як свербіло Хомі відлученому дорватись до ударної праці, без якої життя здавалось прісним животінням, проте не дорвешся, амба!

Витираючи мокрі лоби, змучений контроль почувався таким ухорканим і зголоднілим, що їв би не тільки на молоці, а й на сироватці. Вже й хотів по хатах порозходитись, аж глядь — Хома з вилами-згрелями бабрається в гною, наче й не зодягали його в гамівну сорочку із зав’язаними рукавами, наче й не кидали до ящика з піском, а ящик не замикали на замок, що звідти, здавалось, і дух не годен вислизнути, не те що колгоспник!

— Тьху! — спересердя сплюнув зоотехнік Невечеря, наче грибок маслючок улучив його в лоб, бо зоотехнік не знав, куди соб.

— Ура! — вигукнув листоноша Федір Горбатюк, і його очі спалахнули, мов у тієї кішки, яка почула, де сало лежить. — Знаю, що слід зробити: Хому треба зашити в мішок!

— Викрутиться, як в’юн, — крутнув головою зоотехнік Невечеря.

— А перед тим закувати в наручники, — тішився своїм розумом листоноша, — а мішок із Хомою почепити на карнизі висо-о-чезно-о-ого хмарочоса!

— Здорово! — тільки й мовив зоотехнік Невечеря.

— Ось тільки я не подумав над тим, — досадливо сказав листоноша Федір Горбатюк, — що в нашій Яблунівці поки що нема хмарочосів...

Та до чого додумався хитрий контроль? Силоміць роздягнули грибка маслючка, хоч він і брикався, як отой карась, якому згадалась щука в морі, зоставили в тому, в чому мати народила, під замком у куточку відпочинку, а одяг заперли в кімнатці зоотехніка. Не визволишся, чоловіче, навіть якщо третій півень прокукуріче.

Та не встигли ще й відхекатись, як Хома, не маючи ключів ні від одного замка, ні від другого, якимсь побитом визволився, у свій-таки одяг нарядився І за вила-згрелі схопився!

— Хома наварив, Хома і пожив, — сам себе грибок маслючок похвалив. І поглузував із невдах-контролерів: — Бачу, ви, хлопці, дуже вчені, що й кобили не запряжете.

— Скажи, Хомо, чесно, чи є на тебе яка управа? — у безсилій злості поспитав зоотехнік Невечеря. — Бо ти такий учений, що за тебе маю дати десяток невчених.

— І вчений, і товчений, — загадково сказав грибок маслючок, — бо аз — били мене раз, буки — набравсь я муки. А тільки ніякої сили нема, щоб відлучити мене від ударної праці.

А впертий контроль як затявся, бо виходить, що навіть до топіння в нього нема уміння, що він не годен Хому вченого навчити їсти хліба печеного. Може, викликати телефоном самого начальника районної міліції товариша Венеційського, щоб узяли Хому під варту кількох найпильніших стражів порядку?

Нарешті Хома відлучений упорався з гноєм на корівнику, витер долонею рясний піт на лобі та й каже:

— Ви, хлопці, хоч і народний контроль, а чужому лиху не радуйтесь. Бо немає злішої кари в світі, аніж без роботи сидіти. Я з тих, що риють, поки жиють, а по смерті мене зариють... Ви таки народний контроль і мусите мене контролювати, розвеселю я ще вас ниньки!

Дістав грибок маслючок із однієї кишені котушку ниток — і ковтнув перед здивованим народним контролем. Далі з другої кишені дістав пакет голок, висипав у пригірщ, а з пригорщі сипнув у рот, наче то конопляне сім’я, й ковтнув.