— Товариші! — урочисто сказав Дим, і очі його світились гордістю, наче в отієї голоти, що, нарешті, вилізла з болота. — Щоб Хому взяло за печінки, маємо застосувати до нього найстрашнішу кару, якої в Яблунівці ще не знали!

— Винного двома батогами не б’ють, — пролунав голос на захист грибка маслючка.

— Хай знає, почому коряк дьогтю, — пролунав голос і проти грибка маслючка.

Світячи радістю в погляді, наче заробив води до хліба, голова колгоспу Дим сказав урочисто:

— Пропоную до старшого куди пошлють Хоми Хомовича Прищепи застосувати найтяжчу міру покарання, а саме — відлучити його на місяць від ударної роботи на тваринницькій фермі!

Очі в членів правління стали раптом порожні й жалісливі: таку біду на чоловіка валити! Від такої біди Хома, звісно, не вмре, але всохне.

Ген як воно буває, — міркувало вголос велемудре правління колгоспу «Барвінок», — що нудьга за біду дочку віддає, а халепа на весіллі грає!

Нашого Хому знають і в Яблунівці, й по світах, бо водиться за ним багато всяких див! — Язик у роті в Михайла Григоровича гув залізним гулом, як молот на ковадлі. — Не маємо права зоставляти чоловіка напризволяще, наш обов’язок — перевиховати через покарання Бо як прокинуться на старість у старшого куди пошлюті муки совісті, то охляне від них, мов щеня в дощ. Отже товариші, в ім’я Хоми відлучимо Хому від ударної роботи на корівнику!

Правління розходилося з кабінету голови колгоспу похнюплене, а Михайло Григорович Дим, зоставшися сам у кабінеті, теж несподівано зажурився...

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ,

Про те, як старшого куди пошлють, за рішенням правління колгоспу «Барвінок», відлучали від ударної праці на корівнику, поширилося стільки легенд, пліток і побрехеньок, що тут дуже трудно відділити грішне від праведного, відсіяти зерно від полови.

Вдосвіта до грибка маслючка додому зайшов зоотехнік Невечеря (щасливий на лиці, немов йому сьогодні вдалося взути один чобіт на дві ноги) й сказав, що Хома невірний і лукавий може спокійно цілий місяць сидіти в хаті, бо, мовляв, прийшла злісна скарга від академіка Йони Ісайовича Корогли, бо, мовляв, не можна потішатися з шефів, бо, мовляв, не слід старшому куди пошлють у робочий час займатись голкотерапією в дерезі за курником, лікуючи од усяких видимих і невидимих хвороб.

Та й подався собі з хати зоотехнік Невечеря, радий досадити грибку маслючку будь-якою досадою, а хазяїн відчув, що, либонь, пішло його щастя в ліс по пруття. Авжеж, досі оте щастя, як трясця, напало Хому та й довго не кидало, робив собі й робив коло скотиняки на корівнику вволю, а тепер йому щастя вилетіло з рук, як птиця з сіті. А все через отого золотоокого Йону Ісайовича, що має руки маленькі й круглі, наче мідні фельси, себто монети. Видать, у вченому світі не прощають, що ти краще знаєшся, скажімо, на газелях Бабура, можеш прокоментувати будь-який бейт, антоніми й антитези...

— Цілий місяць без роботи! — прошелестів язиком старший куди пошлють і потемнів на виду, наче смерть йому стала за плечима, а біда в хаті справляла весілля. — А все через отого академіка Корогли, в якого очі-ями, а руки-граблі! Завидющий — завжди загребущий, а загребущий — і вночі завидющий!

У розпачі грибок маслючок подумав, що зараз ось серце його зупиниться. А що серце й далі билось у грудях, то він задумав його зупинити силоміць. Авжеж, чого ти стукаєш і стукаєш, коли старший куди пошлють у такому розпачі!.. Так звану сансу, себто життєву силу, грибок маслючок силою волі заходився мобілізувати в частинах свого тіла, що були найближчими до серця. Насамперед у м’язах грудної клітки — у великому грудному м’язі, у малому грудному м’язі, у малому зубчастому м’язі, у міжреберних м’язах, у м’язово-сухожилковій пластинці діафрагми. А також у м’язах живота — у прямому м’язі, у зовнішньому і внутрішньому косих м’язах, у поперечному м’язі і в м’язах спини, поверхневих і глибоких. Також заходився грибок маслючок організовувати санс-енергію в трахеї, бронхах і легенях, а ще в стравоході, шлунку, печінці, жовчному міхурі, дванадцятипалій кишці і в підшлунковій залозі, бо коли вже братися за діло, то слід братись усерйоз!

Отже, зібравши сансу, старший куди пошлють силою волі по певних каналах у своєму тілі із зони підвищеного санс-тиску направляв її в зону пониженого тиску, до серця. Рій мікрочастинок, із яких складалася санса, рухався по каналах життєвої сили, старший куди пошлють збивав із них більші й менші потоки. В розріджені частини тіла, з яких вилетіли свої мікрочастки енергії, налітали мікрочастки з сусідніх частин тіла, й вони, потрапляючи в загальний потік, ринули й ринули далі до серця. Рух видався такий голосний, що якби, скажімо, в цю пору Мартоха була не в ланці, а в хаті, то рідна жінка б почула, що Хома не просто сидить на ослоні й мовчить. Бо він хоч і мовчить, зате шумить!

А щоб санса не ринула назад, у зону пониженого санс-тиску, то Хома невірний і лукавий, звичайно, стискував тканини тіла, по яких щойно пройшла санса. Охо-хо-хо, не нам учити старшого куди пошлють, як поводитися з тканинами свого тіла, щоб вони не порвались під натиском саней, що санс-удар можна спрямовувати будь-куди, не ті ьки в серце!.. Ось, нарешті, в серці підвищився санстиск, воно б’ється в грудях усе повільніше й глухіше, ось, нарешті, зусиллям волі грибок маслючок додав іще саней, не шкодуючи, — й воно затихло, перестало битись у грудях. Якби зараз Матроха приклала вухо до чоловікових грудей, то не почула б там дзвону серця, як звикла чути вдень і вночі, а тільки легесенький, монотонний шум саней... І якби Мартоха взяла руку грибка маслючка, щоб промацати пульс, не почула б ніякого пульсу. Бо так-таки: Хома невірний і лукавий на ослоні сидить та мовчить, серце в грудях не трепеще — тільки санса шумить!

Ось до чого може довести себе старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок», коли на його життєвій дорозі трапиться завидющий академік Йона Ісакович Корогли та коли правління колгоспу, піддавшись інтригам, що панують у вчених сферах, відлучить рядового колгоспника на цілий місяць від роботи...

Отже, коли серце від розпачу саме не зупинилось у грудях, то грибок маслючок зупинив його своєю демонічною волею, завдавши санс-удару по серцю. Потім, зберігаючи ясну свідомість, старший куди пошлють заходився випускати з серця сконцентровану там сансу, направляючи її через праву грудну порожнину і в голову, і в черевну порожнину, а також у м’язи грудної клітки, у трахею, бронхи і легені, а також у стравохід, шлунок, печінку, жовчний міхур, дванадцятипалу кишку і в підшлункову залозу, бо коли маєш діло з сансою, себто з життєвою силою, завжди повинен повернути її на місце, де взяв. Тепер уже серце билось так, як завжди, вільно й глибоко дихалось, хоча, може, щоки порожевіли від хворобливого рум’янцю.

Після вольової зупинки серця грибок маслючок дістав із печі макітру вареників із сиром і всмак поснідав. І вже поснідавши, став картати себе, що мав би зовсім позбутись апетиту, аж нате — їсть як не в себе! І відлучений Хома хутенько, наче заряд дробу хапнувши під хвіст, подався в яблунівську лавку до потомственого лавочника Петра Кандиби.

Спитаєте, що відбулось далі?.. Розказують, начебто грибок маслючок пообіцяв лавочникові щедрого могорича тільки за те, що Петро Кандиба зважить його на отих вагах на яких важить мішки з борошном і сіллю, ящики оселедцями й макаронами. Лавочник повів Хому в підсобку, поставив на ваги, відрегулював шкалу та й каже:

— У сандалетах, у штанах і в майці, Хомо, ти важиш шістдесят сім кілограмів!