— Взагалі це не обов'язково, щоб ми стрічалися з вами, — сказав він. — Ви можете розповісти новини своєму родичу, нашому господареві, а він — мені… Я візьму на себе всі витрати, пов'язані з лікуванням вашої доньки. Сподіваюсь, три тисячі марок на місяць вистачить?

— Так, звичайно, — відповів майор і тут же додав: — Я маю подумати…

— Подумайте, я вас не кваплю. Коли надумаєтесь, сповістіть через пана Мейєра, — він мене знайде. Якщо лікування вашої доньки коштуватиме дорожче, я все одно візьму на себе всі витрати! — Василь хотів підкреслити, що грошей він не пошкодує. Ви, мовляв, тільки почніть працювати, пане майоре, і, якщо ваші відомості будуть варті уваги, він збільшить винагороду…

Вони зрозуміли один одного, хоч не вимовили більше жодного слова.

У ці буремні дні, коли події в Європі розгорталися з нечуваною швидкістю, у Берлін з Болгарії приїхав Стамбулов.

Його провели до Василевого кабінету, і він, назвавши себе, одразу почав голосно і обурено:

— Пане директоре, згляньтеся на моє становище! Від цих оптовиків життя не стало. Бензин продаємо ми, а гроші загрібають вони. Хіба це справедливо? Ні, більше так не можна!

— Не' хвилюйтесь, — спробував заспокоїти його Василь. — Скажіть, чим я можу вам допомогти.

— Я привіз вам привіт від «батька», — сказав Стамбулов пошепки. І знову голосно заговорив: — Повторюю, більше так не можна! Я відкрив велику гасову крамницю, орендую ще дві бензоколонки на головних вулицях столиці. Тепер хочу розширити діло і купувати бензин не румунський, а американський!.. Надішліть, будь ласка, на мою адресу в Софію кілька цистерн бензину і вагон автолу… Де сказано, що ми, болгари, мусимо купувати і продавати тільки румунський бензин? Правда, вони наші сусіди, але що з того? Все одно пальне вони нам продають за цінами світового ринку, та ще через посередників-оптовиків! — І знову тихо: — Я дещо привіз, мені треба поговорити з вами…

— Добре, ми продамо вам бензин. Однак оптовики зчинять великий галас… Гадаю, в купівлі румунського бензину зацікавлені не тільки вони, але дехто сильніший. — І теж притишивши голос: — Я викличу юрисконсульта і дам йому вказівки. Коли виконаєте всі формальності, заходьте — поговоримо.

Глауберг повів болгарина в свій кабінет, а Василь, лишившись сам, подумав про те, що «батько» вміє добирати людей. Стамбулов сподобався Василеві. Кругловидий, з чорними вусиками, густими кошлатими бровами, великими сірими очима, він був і досвідчений конспіратор: навіть немовляті зрозуміло, що людина, яка побоюється поліції, поводитиметься тихо й сумирно, щоб не привертати до себе уваги, а цей кричить, репетує…

Стамбулов повернувся до Василя — обличчя йому сяяло.

— Здається, все гаразд! — сказав він, умостившись у кріслі. — Тепер я покажу своїм конкурентам, на що здатний Стамбулов! — І, понизивши голос — Я привіз друкарський шрифт, півтонни паперу. Шрифт у трьох валізах у камері схову. Треба, щоб надійна людина одержала, — ось квитанція. Папір доведеться привезти машиною, приготуйте місце, куди його скласти. Найкраще, якщо машина буде з якогось видавництва, редакції газети або журналу. У мене заготовлено доручення — в нього можна вписати прізвище того, хто одержуватиме папір.

— Як ви зуміли перевезти через кордон шрифт і переправити сюди таку кількість паперу? — спитав Василь.

— Чи ба, велике діло!.. У фашистській Німеччині за гроші можна купити не тільки митного чиновника чи залізничне начальство, але й самого Герінга! — весело сказав болгарин.

Василь узяв у Стамбулова квитанцію камери схову, накладні на папір, доручення і, давши йому номер свого домашнього телефону, попросив подзвонити після десятої вечора.

Того ж дня він зв'язався з Германом і спитав, чи зможе той одержати валізи із шрифтом, папір і чи є в нього місце, де все це зберігати?

— Які ж ми підпільники, коли б не змогли одержати і надійно сховати те, що інші зуміли привезти за тридев'ять земель? Не турбуйтесь, ми все зробимо! — запевнив майстер.

— Частину шрифту і трохи паперу дасте Веберові, я йому обіцяв, — сказав Василь і попросив подзвонити йому з автомата. — Якщо все буде гаразд, спитаєте: «Це довідкове вокзалу?» А коли непередбачені ускладнення, задасте інше питання: «Чи можна замовити квиток на Мюнхен?»

— Добре, подзвоню. Але ви даремно турбуєтесь, товаришу!

Однак Василь турбувався, і навіть дуже. Він ходив з кутка в куток по великій вітальні, малюючи в уяві картину страшного провалу. Тільки близько одинадцятої години пролунав нарешті довгожданий дзвінок. Знайомий голос запитав: «Це довідкове вокзалу?»

— Ні, ви помилились! — відповів Василь.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

На початку 1936 року відбулося дві важливі події. Шістнадцятого лютого, під час виборів до кортесів, реакція в Іспанії зазнала серйозної поразки і було створено республіканський уряд на чолі з Асаньї, що згодом став президентом. Два місяці по тому, на виборах до Національних зборів Франції перемогли ліві і владу взяв у руки уряд Народного фронту.

В ті дні англійська консервативна газета «Дейлі мейл» писала: «Якщо зараза комунізму, що поширюється в Іспанії і Франції, перекинеться на інші країни, то найкориснішими друзями для нас були б два уряди — німецький та італійський, які знищили цю заразу на своїй землі». Ці рядки стали немовби сигналом для світової реакції.

Василь дістав телеграфом дивне розпорядження містера Адамса: спішно переадресувати танкери з авіаційним бензином, які прибувають у гамбурзький порт, в Іспанське Марокко і на Балеарські острови. А через день до нього в контору прийшов Отто Лемке і, сповістивши, що незабаром поїде в Іспанію, сказав:

— Ну, містере Кочеку, можете мене поздоровити: я буду учасником найвидатніших історичних подій, і, можливо, моє ім'я золотими літерами буде написано на скрижалях історії!.. Ми в Іспанії знищимо всіх євреїв, комуністів та інших соціалістів і теж установимо новий порядок! Ваша батьківщина, Америка, не буде нам на заваді — вона оголосить нейтралітет і ні в що не втручатиметься. Англія ж цілком на нашому боці. Лишаються французики, але що вони зроблять самі?

— Звідки ви все це знаєте? — ніби ненароком запитав Василь.

— Отто Лемке не така людина, щоб кидати слова на вітер!

— Усе може бути… Не думаю тільки, що Англія цілком на вашому боці…

— Не вірите? — усміхнувся Лемке.

— Політик я поганий, але цьому повірити не можу!

— А якщо доведу?.. Хочете закластися?

— Любий Лемке, до чого мені цей заклад? Та й чим ви зможете підтвердити свої слова?

— Документами, справжніми документами!.. Я покажу вам копію стенограми недавньої розмови представника Великобританії з нашим фюрером… Ви будете вдоволені?

— Якщо тільки стенограма справжня…

— Любий Кочеку, невже ви…

— Скільки це коштуватиме? — перебив його Василь, збагнувши, що оберштурмбанфюрер затіяв усю цю розмову для того, щоб запропонувати йому секретний документ.

— Тисячу доларів! — була відповідь.

— Чи не занадто дорого?

— Дорого?.. В іншому місці за такий документ дали б куди більше, але я віддаю вам по-дружньому…

— Згоден. Зрештою, якщо навіть переплачу — дарма, ми ж друзі… Дасте документ і одержите гроші!

Увечері Лемке приніс Василеві один-єдиний аркуш цигаркового паперу, наполовину заповнений машинописним текстом.

— І це все? — розчаровано вигукнув Василь.

— У документі найважливіше не кількість рядків, а його зміст. Прочитайте, і ви зрозумієте!.. Річ у тому, що до Берліна приїхав сер Томас Джонс, довірена особа прем'єр-міністра Англії Болдуїна, щоб вивідати, чи можливі переговори між Англією та Німеччиною. Гість розмовляв із Ріббентропом, а на другий день його запросили до фюрера. Тепер зрозуміли, що йдеться не про дрібниці? Ви тримаєте в руках не що інше, як копію стенографічного запису розмови Джонса з Гітлером. Зважте, стенограму було передруковано лише в п'яти примірниках — у вас п'ятий примірник. — Лемке взяв аркушик із рук Василя і почав читати: «Джонс сказав фюрерові, що, на думку англійського уряду і, зокрема, на особисту думку прем'єр-міністра його величності сера Болдуїна, перемога Народного фронту у Франції і неминучість громадянської війни в Іспанії змушують Німеччину та Англію зблизити свої позиції…» Зверніть увагу, останні слова підкреслено. І далі: «Фюрер відповів співрозмовникові, що цілком згоден з ним, і заявив, що він, у свою чергу, має намір сприяти здійсненню спільного плану».