Поломка була незначна, але сама машина, як то кажуть, на ладан вже дихала. Звичайно, за ремонт цієї руїни можна було загилити чималі гроші, але Василь умовив Ренара задля реклами взяти помірну плату.

Точно у визначений час — через п'ять днів — машину було відремонтовано, зношені деталі замінено, гальма підтягнуто, мотор відрегульовано, а пофарбований заново кузов вилискував на сонці, як новенький. Хазяїн машини був у захваті, коли сів за кермо. Такий ремонт за такі гроші!

— Ви просто чудово відремонтували мою машину! — Лікар довго тиснув Василеві руку і, розчулившись, відвалив йому п'ять франків чайових.

Роз'їжджаючи по всій окрузі, лікар цей став найкращою рекламою майстерні «Ренар і компанія». Він завзято радив усім своїм пацієнтам — власникам машин — ремонтувати їх тільки в цій майстерні і не шкодував слів, розхвалюючи золоті руки чехословацького майстра, що знав мотор, як бог.

Замовлення сипалися звідусіль, у Василя майже не лишалося вільних днів.

Якось жаркого сонячного ранку метрів за двісті від майстерні зупинився розкішний лімузин. З нього виліз елегантний молодик. Він довго порпався в моторі, потім пішов у майстерню по допомогу. Побачивши Василя біля слюсарного верстата, власник лімузина звернувся до нього:

— Недалеко звідси зупинилась моя машина. На жаль, усі мої спроби полагодити мотор не мали успіху… Допоможіть, будь ласка!

Голос молодика здався Василеві знайомим. Уважно придивившись до відвідувача, Василь одразу пізнав його, хоч той відпустив вусики і змінив зачіску.

— Зараз, мосьє, — відповів Василь, — я тільки попереджу компаньйона! — І за кілька хвилин вийшов з молодиком на вулицю.

Коли вони пройшли кроків десять, чоловік, пересвідчившись, що поблизу нікого нема, тихо сказав Василеві:

— Один ваш знайомий приїхав у Париж і хоче побачитися з вами в середу, о третій годині, в кафе «Ротонда» на бульварі Монпарнас. Якщо з огляду на якісь обставини ви не зустрінетеся в середу, будьте в п'ятницю на тому самому місці. Ви, звичайно, пізнаєте вашого знайомого, як пізнали мене. Про всякий випадок ось його прикмети: одягнений у легкий фланелевий темно-сірий костюм. На яскравій краватці золота шпилька з трьома маленькими камінцями у формі підкови.

Розмовляючи, вони підходили до машини край дороги. В ній сиділа пишноволоса блондинка. Молодик устиг шепнути:

— У мене зовсім випадкова супутниця, про людське око. В машині я зіпсував контакт в електропроводці.

Василь відкрив капот, покопирсався в моторі і сказав молодикові:

— Мосьє, біда дріб'язкова, — маленьке ушкодження в електропроводці. Я приєднаю контакт і піджену машину до майстерні, а там закріплю надійно. Це займе не більше ніж чверть години.

Невдовзі все було готове. Василь вивів автомашину на дорогу, молодик розплатився і поїхав.

— Дівчину підчепив — перший сорт! — сказав Ренар, дивлячись услід машині.

— Скільки взяли з нього? — спитав Василь.

— Двадцять чотири франки.

— Ого! Двадцять чотири франки за з'єднання контакту в електропроводці… Якби нам завжди щастило так легко заробляти, ми з вами скоро стали б великими комерсантами!

— Ми й прагнемо цього! — Ренар лукаво посміхнувся і приніс із-за перегородки конторську книгу. — Якщо відрахувати всі витрати, ми заробили в цьому місяці тисячу чотириста шістдесят франків — по сімсот тридцять франків на кожного. Для початку непогано, га? — Очі його сяяли від задоволення. — Якщо так піде, то за рік ми виручимо основний капітал, вкладений у підприємство.

— І я б повернув батькові сім тисяч франків, потішив би старого! Він у мене скупенький, ціну грошам знає. А одержавши назад гроші, він повірить у комерційні здібності сина, який зумів збити капіталець за короткий час, та ще й на чужині!..

— Яка рація повертати йому гроші? Вони ж ваші. Чи не краще нам розширити підприємство? Купити додаткове обладнання, організувати ливарню, найняти кількох робітників, а там… — Ренар розмріявся. Він дивився на каштани вздовж дороги і, здавалося, розмовляв сам із собою: — А з часом, дивись, перетворимо нашу майстерню на завод. Так, так, не смійтеся, на невеликий завод.

Зустрілися вони в середу, у призначений час. Щоб ознайомитися з місцем, де мало відбутися побачення, і уникнути всіляких несподіванок, Василь трохи раніше поїхав на бульвар Монпарнас і легко знайшов «Ротонду». В цю пору дня і на бульварі і в кафе людей було мало — кілька чоловік за столиками на вулиці та двоє молодиків, певно, журналістів, усередині. Вони щось ретельно писали, сидячи далеко один від одного.

Василь сів за столик у глибині залу, замовив пива, дістав з кишені газету «Матен» і почав читати. Чоловік, якого він чекав, з'явився рівно о третій годині — високий, гарно вбраний. Василь одразу пізнав його. Той спокійно, неквапливо підійшов до столика, за яким розташувався Василь, і, не чекаючи запрошення, сів на стілець поруч.

— Радий бачити тебе в повному гаразді, — сказав він по-французьки і відсунув келех з пивом. — Слухай, ти ж заможний буржуа, замов що-небудь істотніше. А то від пива тільки в животі бурчить, а толку ніякого! — Гість говорив весело, невимушено, чарівно усміхаючись.

Василь покликав гарсона, попросив принести салату, холодної телятини, сиру, пляшку бургундського.

— Ми зустрілися саме тут, бо мені не хотілося, щоб нас бачили разом на вулиці. — Він непомітно оглянувся. — Ти тримаєшся надто напружено. Почувай себе вільно. Ти зустрівся з другом, і у нас дружня розмова.

Гарсон приніс наїдки і вино. Коли він одійшов, гість вів далі:

— Я все знаю про твої справи. Добре влаштувався, розумно, для початку навіть дуже непогано. А тепер слухай. Основне і головне твоє завдання те саме — пустити тут, у Франції, глибоке коріння. Ти приїхав сюди не на місяць і не на рік. Нічого, нічогісінько поки що від тебе не вимагають, — тільки вживайся в середовище. Зрозумів?

— Краще сказати, чую. А збагнути цього не можу… Якщо мені нема чого робити, то навіщо я товчуся тут і марную час?

— Не квапся. Настане час — довідаєшся, тоді все й зрозумієш. Дещо можу й тепер сказати. Ти, сподіваюсь, і сам помічаєш деякі нові обставини… Економічна криза, що почалася в США в тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятому році, не вщухає, навпаки — поширюється далі й далі. Капіталісти гарячково шукають виходу, — вони розуміють, що тримати зубожілі маси в межах старої буржуазної демократії не можна. Звідси — прагнення відкритої диктатури. Це стосується насамперед переможеної Німеччини. Там не сьогодні-зартра до влади прийдуть фашисти, прийдуть за безпосередньою допомогою промисловців. І тоді почнеться велика трагедія… Живучи тут, ти мусиш знати настрої всіх прошарків суспільства — знати, як вони ставляться до фашистської небезпеки. Більше того — знати, як французький уряд має намір виконувати взяті на себе зобов'язання щодо своїх молодших партнерів — Польщі, Югославії, Чехословаччини, Румунії — в разі серйозних політичних ускладнень у Східній Європі… Ти зрозумій, нам не потрібні чужі секрети — ні військові, ні економічні. Ми цим не займалися і займатися не будемо. Але боротися проти найлютішого ворога робітничого класу і демократії — проти фашизму — ми повинні всіма доступними нам засобами! — Він замовк, підняв келех, розглядаючи темно-рубінове вино на світло. Потім мовив, наче міркуючи вголос: — Хто знає, може, настане й такий час, коли, маючи потрібні відомості, ми допоможемо французам… Відкриємо їм очі на те, що їх чекає, коли до влади в Німеччині прийдуть фашисти. Німці, проковтнувши у вісімнадцятому році гірку пілюлю — підписавши Версальську мирну угоду, мріють про реванш, мріють повсякчас!.. Вони готуються помститися Франції за свою ганьбу, помститися безжально!.. Отак-то, друже мій… Почав ти добре. Але тобі треба переїхати до Парижа. Заводь знайомства з потрібними людьми, зроби все, щоб весь час бути в курсі подій. — Гість задоволено вихилив келех. — Чудове вино, нічого не скажеш!..