— Ви не справедливість поновлюєте, а бізнес рятуєте, — гмикнув Горілий.

— Що в цьому поганого? — тепер щирим було здивування Нікітина. — Слухайте, Горілий, чесно — я готовий постраждати за своє. Аби в мене під носом справді щось таке коїлося і мій начальник безпеки виявився падлюкою. Тільки, повторюю, це не так. Момот — порядна людина, ми за вісім років стали навіть друзями, хоча між начальником і підлеглим у нашій справі дружні стосунки не вітаються. І все-таки… Словом, у міліції мене навіть слухати не захочуть.

— Пробували говорити?

— Не доводьте мені, що ви дурніший, ніж я думаю! — тепер Нікітин дратувався, як заклопотана людина, чий дорогоцінний час безбожно крадуть. — Справу закриють. Переховування, опір при спробі затримання та вбивство офіцера міліції — найвагоміший у світі доказ вини Дениса Бородулі. Принаймні для системи. Момот ховається, бо не хоче за ґрати. Колишні колеги, за словами Олександра Михайловича, скористаються нагодою і розкрутять його не на цій справі, то на іншій. Ви ж самі знаєте, як це робиться. Він не хоче буцатися з міцним дубом, яким є Міністерство внутрішніх справ України, бо сам свого часу був причетний до, образно кажучи, вгноєння ґрунту для сприятливого росту цього, гм, дерева. А ви тепер поза системою…

— За бажання системи можу опинитися поза законом, — зазначив Горілий.

— Тому я й пропоную вам зручну, як на мене, форму співпраці. Ви можете жити тут, це службова кватира нашого банку. У вас буде мобільний телефон, гроші на оперативні витрати. До ваших послуг — ось ці молоді люди, Анатолій і Геннадій, — банкір кивнув у бік своїх мовчазних супутників. — Машину виділити не можу, у вас навіть паспорта ще нема, не те що прав, ризиковано. Але ваші помічники будуть на колесах, відвезуть вас, куди скажете, щоправда, лише в рамках оперативної необхідності, приватні справи залагодите пізніше. Хай як закінчиться справа, ви отримаєте двадцять п’ять тисяч доларів.

— Мінус оперативні?

— Плюс оперативні.

— Та-ак… Ну, а якщо все підтвердиться? Бородуля справді вбив Коваленка, як тоді?

— Якщо зберете докази, гроші все одно отримаєте. Я хочу знати правду, Горілий. Коли її знаєш, зручніше ухвалювати рішення та робити маневри. Та правда, яка є тепер, мене не влаштовує.

— А якби…

— Що? Кажіть, кажіть, почали ж.

— Якби до всього цього не був причетний банк «Слобода», вас би цікавила вся ця історія?

— Ви таки вперто хочете справити на мене погане враження, Горілий, — зітхнув Нікітин. — Звичайно, ні. Я не борець за світову справедливість. Я борюся за власний спокій і спокій свого бізнесу. Скільки вам треба для відповіді? Чи ви вже готові повертатися на вокзал?

Рішення Горілий уже прийняв. Але не квапився відповідати, тримаючи хоча б подобу марки. Натомість допив із фляги рештки коньяку.

— Все ясно, — Нікітин підвівся. — Відпочивайте, мої… ваші помічники будуть тут зранку на дев’яту… Ні, завтра краще на десяту, враховуючи ваш сьогоднішній стан, — і раптом перейшов на «ти», сказав зовсім уже по-простому: — Кінчав би ти бухати, Горілий, га? Серйозно, пригальмуй. Роботи до чорта, ти мені тверезим потрібен, коли вже погодився.

Сергій хотів на зло Нікітину заперечити — ще ніхто не погодився.

Але потім вирішив не брехати.

Розділ 6

Митний контроль

Тут була гаряча вода, тут була чиста постіль.

Старанно, з непритаманним йому фанатизмом, Горілий вимився, просидівши у ванній хвилин сорок, потім до червоного витерся махровим рушником, обмотав ним стегна і так, у рушнику, заліз під ковдру на хрустке накрохмалене простирадло. Думки не складалися докупи, роїлися в голові, й Сергій вирішив поки їх не збирати — заплющив очі, на диво швидко заснув, але й спав не так довго, як хотілося: розплющивши очі в темряві, ввімкнув нічник над головою, подивився — лише двадцять по п’ятій ранку, спробував знову заснути, та тільки дарма крутився і посилено мружив очі.

Бурчав живіт — хотілося їсти. Але ще дужче кортіло пити, навіть випити, хоча б вранішнього рятівного пива.

Тут, у центрі, працювали цілодобові крамнички, Горілий навіть уже намилився встати та вдягтися, аби вийти за традиційними вже для себе ліками, та замість цього випростався під ковдрою, вимкнув світло, примружив повіки. Перележати — так це називається. Якщо вже події довкола відбуваються самопливом і від Сергія лише вимагається або їхати в цьому поїзді, або зістрибнути, то ліпше вже їхати з дотриманням усіх правил поведінки пасажира. Де першим пунктом записано: «Зберігати тверезий розум, аби не дратувати оточення й не зашкодити собі». Різні люди говорили з ним учора про різні речі, та всі, не змовляючись, радили утриматися від спиртного.

Невже це вчора так було помітно?

А чому, власне, тільки вчора?

Підвівшись на дивані, Горілий кілька хвилин посидів, чекаючи, поки голова припинить паморочитися — реакція на вчорашні скорботні поминки, — потому підвівся, знову накрутив вологий рушник на стегна, босоніж прочовгав на кухню. У холодильнику квартири, названої службовою, їстівного не виявилося нічого, хіба кілька пакетиків вівсяної кашки з фруктами швидкого приготування. Кашка — значить, кашка. Добре, хоч чайник є, електричний, і посуд. У шафці відшукалися дві початі коробочки з пакетиками чаю, чорного та фруктового. Знайшовши найбільший кухоль, Сергій закип’ятив воду, запарив два фруктові пакетики, докинув туди ще паперовий мішечок із чорною заваркою, накрив питво тарілочкою, і поки запарювалося — закалабанив у глибокому полумиску кашу. Втиснувши ранішню їжу — назвати це сніданком ніяк не повертався язик, Горілий насипав у заварену суміш побільше цукру, примостився на табуретці біля темного вікна.

Трошки полегшало не від каші чи чаю — від самого процесу. Сергій не лежав лежнем, щось робив, а в його стані це було дуже важливо і сприяло активізації розумового процесу. Тепер, сидячи на ослоні та сьорбаючи гарячу солодку рідину, Горілий нарешті спромігся навести лад у своїх думках. І відразу, перш ніж визнати правоту Нікітина й підстави для сумнівів, які мав щодо цієї історії Вольдемар, він укотре відокремив від усього, що трапилося і в що його втягували обставини, епізод із пророчицею Олесею.

Вона, ця вірна донька Матері-Бджоли, не вписувалася поки що в жодні рамки та не вкладалася в жодну логічну схему. Ані Нікітин, ані Вольдемар жодним словом не обмовилися про пророцтво, згідно з яким Коваленко прирікався на смерть. Це мало пояснення: історію з пророцтвом на широкий загал не виносили. Хлопці з розшуку, навряд чи не без додаткових велінь Зарудного, не мололи язиками — собі ж гірше. Заяву про напророчену смерть Коваленко зі зрозумілих причин не написав. І якби вони зі Шполою тоді випадково не зустріли цього дивака, навряд чи його жінка Галя комусь розповіла б, як її чоловік ходив до відьми, та ще за її вказівкою. Коли так, то цього тим більше не дізналися місцеві журналісти. Власне, за конотопських писарчуків Горілий якраз був спокійний, тут їм нема де особливо розгулятися зі своїми сенсаціями. Проте Суми не так далеко, а там преса потужніша, особливо — так звана «жовта». Але обійшлося: пророцтва Олесі відомі лише невеликому колу втаємничених, котрі з різних причин не лише вміють, а й повинні тримати язика за зубами.

Банкір Павло Нікітин й авторитетний підприємець Вольдемар до цього кола не входили.

Але чи вплинуло їхнє незнання цих нюансів на саму ситуацію?

Якщо Микола Коваленко мусив померти, якщо в нього така вже доля, якщо переслідував його фатум, то байдуже, хто вистрелив йому в голову, потім підкинувши мертве тіло під саму хату. Розшукувати в даному разі винного — це все одно, що шукати, хто викресав блискавку, яка вдарила в сухе дерево, зваливши його на молоду пару, котра цілувалася в романтичній обстановці, і розчавивши обох на смерть.

Поставивши наполовину спорожнену чашку на підвіконня, Сергій пошукав і не знайшов у квартирі цигарок. Без курива тепер ставало недобре, треба виходити, віддаючи останні гроші за пачку дешевих сигарет, усе одно на десяту йому привезуть якісь там гроші. Та здоровий глузд знову переміг: Горілий кількома фразами, сказаними подумки, пояснив сам собі — вийшовши по цигарки, він зрештою купить на ці гроші пива, пивом душу не обдуриш, знову заведеться скорботна карусель, а його, між іншим, найняли, як-не-як, на роботу. Нічого, перетреться поки без курива. Краще запити все це ще одним кухлем чаю.